Заключні документи

На Другому Ватиканському соборі було прийнято 16 документів (4 конституції, 9 декретів і 3 декларації):

Конституції:

• «Sacrosanctum Concilium» — конституція про священну літургію

• «Lumen Gentium» — догматична конституція про Церкву

• «Gaudium et Spes» — пастирська конституція про Церкву в сучасному світі

• «Dei Verbum» — догматична конституція про божественне одкровення

Декрети:

• «Ad gentes» — декрет про місіонерську діяльність Церкви

• «Orientalium Ecclesiarum» — декрет про Східні католицькі церкви

• «Christus Dominus» — декрет про пастирське служіння єпископів у Церкві

• «Presbyterorum Ordinis» — декрет про служіння і життя пресвітерів

• «Unitatis Redintegratio» — декрет про екуменізм

• «Perfectae Caritatis» — декрет про оновлення чернечого життя у сучасних умовах

• «Optatam totius» — декрет про підготовку до священства

• «Inter Mirifica» — декрет про засоби масової комунікації

• «Apostolicam Actuositatem» — декрет про апостольство мирян

Декларації:

• «Dignitatis Humanae» — декларація про релігійну свободу

• «Gravissimum Educationis» — декларація про християнське виховання

• «Nostra Aetate» — декларація про ставлення церкви до нехристиянських релігій

4. Правовий статус Папи Римського

Католицькій Церкві влада Папи має виключний характер. Конституції Pastor aeternus 1870 року наділяє Папу «найвищою і повною юрисдикцією над Римо-Католицькою Церквою як у питаннях віри і моралі, так і в питаннях дисципліни і управління», а також владою «над кожною з Церков, що знаходяться у спілкуванні з Папою і над кожним без винятку священиком і віруючим, незалежно від будь-яких прав земної влади» (канон 218, № 1-2). Адміністративний корпус, що керує справами Папи, називається Римська Курія, збірна назва для Римської Курії та Папи Римського у сукупності — Святий престол.

У питаннях віри і моралі Папа стежить за чистотою віровчення, тобто відкидає псевдоучения, керує місіонерською діяльністю, скликає Вселенські собори католицької церкви, веде їхні засідання (особисто або за допомогою уповноважених ним осіб), затверджує їх рішення, переносить або розпускає собори (у випадку смерті папи під час собору, його засідання припиняються до виборів нового Папи). На Першому ватиканському соборі 1870 року було оголошено, що вчення у справах віри або моралі, які Папа проголошує урочисто ex cathedra, тобто як Пастир і Вчитель всіх християн, силою своєї найвищої апостольської влади, — вважаються непомильними і зобов'язують в усій Церкві (Догмат про непомильність Папи).

Папа наділений найвищою судовою владою в церкві. Будь-яка судова справа може бути подана йому як до першої інстанції. Лише йому підсудні кардинали, нунції і єпископи, яких обвинувачують в карних злочинах. Папа вирішує справи в третій інстанції за апеляціями у церковних процесах. Звернення до світського суду з оскарженням вироку, який винесено папою, забороняється.

Папі належить найвища виконавча влада в церкві: він засновує, змінює й ліквідує єпископства; призначає, затверджує на посаді, переводить і зміщає єпископів; заповнює вакансії, розпоряджається на вищому рівні церковним майном, здійснює право проголошувати блаженними й святими.

Папа — гарант всезагальності і єдності католицької церкви. Оскільки Папа — гарант єдності церкви, то й папська влада — суверенна. Через папу діють на повну силу й частини церкви. Єдиновладдя Папи необхідно для дотримання законності й для підтримки порядку усередині церкви.

Також Папа є головою світської держави Ватикан, що займає 44 гектари. У 756—1870 роках Папа головував так званою Папською областю, що займала значну частину півночі Італії.