2.Історія канонічного права у східному християнстві (етапи, джерела, принципи, характерні норми, особливості реалізації та застосування)

Правосла́вна Це́рква^[1] (Вселенська Православна Церква, Кафолічна Православна Церква, Вселенське Православ’я, Православ'я) — друга за чисельністю внутрішньо єдина християнська спільнота у світі, яка існує з часу її заснування Ісусом Христом та його апостолами і у рамках якої передається Священне Передання, важливою складовою якого є Святе Писання. Вона складається з ряду єдиних у теології помісних (автокефальних, автономних і под.) Церков, що перебувають між собою у євхаристійному спілкуванні. Кожна з Церков очолюється синодом (собором) єпископів, чиє завдання полягає у збереженні віровчення, традиції та практики Вселенської Церкви. Усі православні єпископи ведуть свою лінію до одного з дванадцяти апостолів через процес апостольської спадкоємності.

Відповідно до власного віровчення Православна Церква є:

• Істинною ("православною") і єдиною Церквою Христовою на землі, що очолюється Господом Ісусом Христом (згідно "побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її" Мв. 16,18), яка була заснована у День П'ятидесятниці 33 року після Різдва Христового, коли на свв. апостолів зійшов Святий Дух.

• Церквою, що має пряме і нерозривне історичне наступництво з часу заснування, зберігає апостольську традицію, передану їй, а також має нерозривний зв’язок між своїм священством та апостолами через апостольську спадкоємність.

• Євхаристійною спільнотою, що ніколи не впадала у помилки (єресі, розколи) і не відходила від віри та традицій первісного християнства, а зберігає їх для наступних поколінь протягом багатьох віків. Усі богословські концепції, усі визначення і пояснення звіряються та визначаються первісною християнською вірою; жодні відхилення не дозволяються.

• Укладачем і хранителем Нового Заповіту, тексти якого були записані членами Церкви у давні часі і відображали вже встановлену доктрину Церкви.

• Церквою, що найточніше дотримується канонів Вселенських соборів.

Духовна практика

Таїнства

Згідно з православним богослов’ям, ціль християнського життя — це досягнення містичного єднання людини з Богом ("теозис"). Єднання розуміється одночасно як колективне та індивідуальне. Св. Афанасій Олександрійський писав відносно Боговтілення, що "Він (Ісус) став людиною, аби ми могли стати богом (θεοποιηθῶμεν)"^[22]. Усе життя Церкви зорієнтовано, аби зробити це можливим і полегшити цей шлях.

У Православній Церкві терміни "Таїнство" чи "Таїнства" відносяться до цього процесу єднання з Богом. Вважається, що Бог може зробити будь-що негайно і невидимо, також вважається, що він зазвичай використовує матеріальні субстанції як посередників для досягнення людей. Обмеження у цьому залежить від людей, а не від Бога. Матерія не вважається злом у Православ’ї. Вода, олія, хліб, вино тощо, все це використовується Богом, аби допомогти людям наблизитися до нього. Як цей процес відбувається під час Таїнства людськими поняттями висловити неможливо, вважає Православна Церква. Хоча Таїнства сповнені молитвами і символікою, але вони мають реальну силу і тому їхнє істинне значення не можна забувати.

У Православ’ї виділяють сім основних Таїнств. Проте це число не обмежується так суворо, як в католицизмі та протестантських групах — часто до Таїнств відносять й деякі інші. Основні Таїнства — це Святе Причастя (найбільш пряме поєднання з Богом), Хрещення, Миропомазання, Сповідь, Єлеосвячення (Соборування), Шлюб та Рукоположення (Священство). Зрідка "Таїнствами" називають інші священнодії та обряди — постриження у ченці, освячення води, піст, роздачу милостині тощо^[23] (проте більш поширеною для них є назва "обряд").

Обряди

Піст

Кількість постних днів змінюється щороку, але загалом православні християни проводять трохи більше півроку у посту різного рівня строгості. Існують духовні, символічні і навіть суто практичні причини для посту. Після гріхопадіння людство отримало плотську природу, тобто стало підлягати пристрастям. За допомогою посту православні християни намагаються повернути стосунки любові та покірність Богу, що мали Адам і Єва у раю, шляхом приборкання своєї мови (Йн. 3: 5-6), сповідання гріхів, утримання в їжі, молитви і милостині.

Час і тип постів загальний для всіх православних християн. Періоди посту є частинами церковного календаря, а типи постів встановлені святими канонами (правилами) та священною традицією. Є чотири основних періоди посту протягом року:

• Різдвяний піст (адвент, зимовий піст), що триває 40 днів перед Різдвом Ісуса Христа, що починається 15 або 28 листопада (за старим або новим стилем у залежності від регіону^[29]) і триває до 24 грудня (або 6 січня). Цей піст стає більш строгим після 20 грудня/2 січня, а святий вечір (24 грудня/6 січня) є днем найбільш строгого посту.

• Великий піст, що складається з шести тижнів (40 днів) і передує Вербній неділі та Страсному тижню, які передують Пасхі (Великодню).

• Петрівський піст (Апостольський піст), довжина якого змінюється з 8 днів до 6 тижнів. Він починається у понеділок після неділі Всіх святих (перша неділя після П'ятидесятниці) і продовжується до свята святих апостолів Петра і Павла 29 червня/12 липня. Оскільки дата П'ятидесятниці залежить від Пасхи, а Пасха всюди^[30] визначається за юліанським календарем (старим стилем), то у помісних Церквах, що живуть за новим стилем (новоюліанським календарем), цей піст може взагалі зникати (це один з вагомих аргументів у критиків нового календаря).

• Успенський піст триває два тижні з 1 до 14 (або з 13 до 27) серпня і передує святу Успіння Богородиці.