- •Людмила Павлюк
- •Рецензенти:
- •Дискурсний аналіз: соціокультурні, лінгвістичні, комунікативні аспекти
- •1. Варіативність уявлень про дискурс у соціогуманітарних дослідженнях
- •2. Поняття тексту і дискурсу в лінгвістичній теорії
- •3. Види дискурсу, підстави типології дискурсів
- •4. Контекст лінгвістичний і буттєвий
- •5. Цілісність і зв’язність у характеристиках тексту
- •6. Заголовок у дискурсі мас-медіа: семантико-змістові риси і функціонально-структурні типи
- •7. Каузальні зв’язки і структури в дискурсі мас-медіа
- •Аксіологічні і структурні характеристики дискурсу реклами у мас-медіа
- •1. Cоціокультурні характеристики реклами
- •2. Аргумент у рекламному дискурсі
- •3. Лексичний, структурний і психологічний інструментарій реклами
- •Література:
- •Індекс термінів:
- •Навчальне видання
4. Контекст лінгвістичний і буттєвий
Контекст (із лат. сontextus – з’єднання, зв’язок) – це семантично-прагматичне оточення фрагмента дискурсу, обставини формування тексту. Навколо цієї категорії зосереджують основні ідеї дискурсного аналізу. А часто і його дефінітивні характеристики також: дискурс – “функціональне використання мови у соціальному контексті” [49]. Одне з найпопулярніших метафоричних визначень дискурсу – “текст, занурений в життя” – побудоване на уявленні про “доповнювальність” реальності щодо лінгвістичної структури. Відповідно, дискурсний аналіз визначають як вивчення відношень між мовою і контекстами вживання мови.
Поняття контексту стосується комунікативних одиниць різного масштабу – слова, речення, тексту (дискурсу). Контекст дискурсу – це буттєве і мовне середовище, необхідне для розуміння дискурсу як завершеної смислової єдності. Контекст фрази – це частина тексту чи уривок мовлення, які є необхідними і достатніми для розуміння змісту цієї фрази.
Контекст формує значення семантичних компонентів дискурсу. У варіанті дискурсного аналізу E. Лакло і Ч. Муфф використано структуралістську ідею фіксації значення навколо вузлових точок – привілейованих знаків, під упливом яких впорядковуються і набувають семантичної визначеності інші знаки. Сполучуваність ключових лексем визначає тематику і концептуальну спрямованість дискурсу. Наприклад, словосполучення “хвороби тіла” та “тіло і душа” вміщують знак “тіло” у різні дискурси – медичний або метафізичний [7].
Контекст можна розглядати і як категорію буття, і як план репрезентацій та абстракцій. Властиво, на тому рівні, де об’єкти так званого реального світу в якийсь не до кінця зрозумілий для біологів і лінгвістів спосіб трансформуються в так звані ментальні образи, активну формативну роль відіграють чинники “диктату форми” – самої системи мови.
З огляду на парадигмальну важливість дистинкції “реальність – відображення” дискурсний аналіз одночасно тримає у фокусі уваги два види “контекстів” – буттєвий (контекст реальності) і лінгвістичний (відображення досвіду буттєвих контекстів у структурах мови).
Буттєвий контекст дискурсу стосується ситуації, життєвого середовища, фрагмента реальності, розуміння яких є необхідною умовою розуміння тексту. У структурі буттєвого контексту можна виокремити різні “горизонтальні” пласти соціокультурних ідентифікацій – соціальні характеристики “фрагмента реальності”, культурні чинники, впливи офіційної ідеології та приватного досвіду. “Вертикальний” аналіз буттєвого контексту передбачає своєрідну хронологічну рекурсію подій: розуміння події на тлі ситуації, а ситуації – на тлі періоду.
Контекст епохи та історичного періоду передбачає знання про тривалий, досить цілісний і завершений цикл розвитку подій у суспільних формуваннях із високими рівнями системної щільності. Історичні періоди породжують пласти нової лексики, а у традиційній лексиці формують неповторні конотації. Наприклад, дитина, що виросла у посткомуністичну епоху, без попередніх пояснень не зрозуміє негативізму художніх фільмів радянської пори з приводу приватної ініціативи у торгівлі апельсинами, адже в період “побудови комуністичного суспільства” концепт “приватної торгівлі” належав до аксіологічно негативних знаків.
У контексті ситуації розкриваються деталі конкретного випадку, до якого причетне визначене коло осіб із конкретними інтересами. Сучасні медіа пропонують спеціалізовані жанри стислого відтворення ситуативних контекстів – лід, анонс, врізку. Активна форма існування ситуативного контексту дозволяє медіа повідомляти про нові події у зв’язку з уже відомими і навіть у заголовках подавати інформацію в режимі нагадувань, посилань: “Знову Аль-Каїда” (ЛГ, 28.05.04), “ЦВК ще рахує” (П, 5–12.01.05). Технічні, формально-граматичні елементи можуть не лише відсилати до конкретного контексту, а й створювати потрібну ситуативну рамку, наприклад, рекламне гасло “Уже у Львові” імплікує ситуацію повсюдного знайомства з товаром і його нетерплячого очікування.
Буттєві контексти чинять безпосередній вплив на фіксацію “ракурсу” значень лексичних одиниць і формування конотативної мережі тексту. Адекватне декодування семантики слова і тексту можливе лише на тлі знання про прагматичну специфіку комунікативного акту, яка породжує певний тип дискурсу і спрямовує відбір семантичних компонентів. Семантика словосполучення “Дід Мороз”, розкрита на тлі сценарію дитячого свята, тяжіє до значень “символ Нового року” і конотацій казки. Якщо цього ж персонажа характеризувати у зв'язку із сценарієм “рекламна акція – Дід Мороз у супермаркеті”, – негайно виявиться конотація “ринкова”, “комерційна”, яка майже перекреслює традиційне “значення” святкового героя дитячих свят. Дещо негативний конотативний відбиток на сприйняття образу Діда Мороза для деяких груп реципієнтів накладає тривала історія монопольного, безальтернативного щодо релігійної традиції культивування цього образу в радянський період.
У прикладних, формалізованих варіантах аналізу буттєвого контексту прийнято поєднувати визначення конкретних комунікативних функцій тексту з аналізом характеристик реального сценарію:
– тип комунікативного акту (жарт, розмова, лекція, теледебати);
– тема дискурсу;
– мета події, сенс буттєвого досвіду;
– середовище і обставини – локативно-темпоральні (місце, час) і фізичні (особливості території, тип помешкання) характеристики ситуації;
– учасники подій і стосунки між ними;
– основоположна інформація, припущення та очікування, які лежать в основі комунікативної події.
У розділі, присвяченому розглядові рекламного дискурсу, складники контексту схарактеризовано за подібною схемою із врахуванням особливостей функціонально-структурних і комунікативних особливостей жанру реклами (с. 49–50).
Лінгвістичний контекст – це “мова, що оточує чи супроводжує творця або сприймача дискурсу” [53]. Макролінгвістичний контекст – весь обсяг комунікативних тем, елементів активного і пасивного запасу, соціолінгвістичні характеристики середовища, лексико-граматична парадигма і сукупність зв’язків між лексичними значеннями і граматичними формами, які дають змогу адекватно розуміти дискурс певного типу. Мікролінгвістичний контекст – це конкретне текстове оточення кожної фрази, групи фраз чи окремого слова [53].
Подібно до того як буттєві контексти становлять ієрархії суспільних практик разом із багатошаровими і розгалуженими структурами знань, більша дискурсна одиниця виступає структурно-смисловим тлом для меншої, підпорядкованої їй.
Дискурс:
п
→
Б
← →
к
↓ ↓
Л
→ ↓
к
→ ←
Питання для обговорення:
1. Відтворення елементів “подієвого сценарію” у структурі буттєвого контексту.
2. Специфіка репрезентації буттєвих контекстів у сучасних кіно- і теледискурсі. Поєднання візуальних та вербальних засобів творення контексту.
3. Лінгвістичні контексти: чинники їх варіативності та еволюції.
Практичні завдання:
1. Навести приклади зміни значень і конотацій лексеми при її використанні у різних дискурсах і контекстах.
2. Характеристика основних параметрів буттєвого контексту на матеріалі публікацій про одну подію у різних друкованих медіа. Які характеристики події залишаються сталими, константними у різних описах, а які різняться залежно від особливостей авторського підходу? Назвіть соціальні чинники, які впливають на варіативність інтерпретацій.