Анархістські ідеї у вченнях про право і державу

У ХІХ-ХХ ст.ст. виникають анархістські вчення, які в багатьох випадках заперечували або прагнули стати альтернативою марксистській теорії, хоч на перший погляд багато їхніх ідеї співпадають.

Ідея ліквідації держави в анархізмі тісно пов’язана з поняттям абсолютної свободи особи. За переконанням анархістів, саме існування держави унеможливлює існування свободи індивіда, тому для її забезпечення необхідно знищити державу. Відтак, на відміну від марксистів, анархісти вважали необхідним найперше знищити цілком і повністю державу, а вже наслідком цього буде ліквідація капіталу, приватної власності та ін. Отже, якщо марксисти стверджували, що у процесі соціалістичної революції на зміну буржуазній державі прийде держава диктатури пролетаріату, то анархісти заявляли, що у процесі анархістської революції буде знищено буржуазну державу без заміни її будь-якою іншою формою держави. Щодо ставлення до права власності, то в анархізмі можна виділити три головні напрями: анархо-індивідуалізм і колективний анархізм та анархокомунізм Кропоткіна. Найвідомішими виразниками ідеї анархо-індивідуалізму були Гаспар Шмідт (псевдонім Макс Штірнер) і П’єр-Жозеф Прудон. Інша різновидність анархізму – колективний анархізм, представниками якого були М.А. Бакунін. У літературі дві останні течії анархізму часто називають прудонізмом та бакунізмом.

Іншими рисами бакунізму порівняно з прудонізмом були такі: 1) на відміну від прудоністів, які не були ворогами буржуазії та приватної власності, бакуністи розвивали ідею колективної власності; 2) на відміну від прудоністів, які заперечували необхідність насильницької революції, бакуністи обстоювали ідею насильного повалення держави та чинного ладу. Отже, між бакуністами, які закликали до загальної руйнації, та прудоністами, які проповідували пасивний опір владі, була суттєва різниця. І все ж таки прудоністи і бакуністи мали дуже багато спільного, насамперед у поглядах на державу. Всі прихильники анархізму вважали абсолютним злом, яке необхідно негайно усунути, не капітал, не суперечності між капіталом і найманими робітниками, а державу. Розглядаючи державу як абсолютне зло, анархісти мали на увазі будь-яку політичну владу – і реакційну, і революційну. Будь-яка влада для них була джерелом експлуатації та деспотизму. Тож принципова ворожнеча анархістів стосувалась як буржуазної держави, так і держави диктатури пролетаріату.

Макс Штірнер (1806-1856) своє вчення ще не називав анархізмом. Цим терміном вперше скористався П. Прудон. Але, так як всі анархісти, він оголосив себе противником держави.

Тезою, яка послужила головним аргументом на користь анархії, М. Штірнер виставив гасло свободи особи, яку, за його теорією, необхідно звільнити від усякої підлеглості. Мислитель піддавав критиці державу, право, мораль, сім’ю, суспільство в цілому, принципи, ідеї, оголошуючи, що все це перешкоджає розвиткові єдиної та неповторної особи, зв’язує її внутрішній світ, не дає можливості прояву «Я». Він багаторазово повторював свою ідею, що в державі не може бути свободи для індивіда. «Кожна держава – деспотія», – писав М. Штірнер. «Ми – держава і Я – вороги. Я – смертельний ворог держави, який стоїть вічно перед альтернативою: держава або Я».

М. Штірнер усіляко обстоював приватну власність. Він вважав її необхідною формою реалізації особою свого «Я». Захист приватної власності був характерним для індивідуального анархізму, який хоч і виступав із критикою капіталізму, але тільки з позицій дрібного власника, який ставав злидарем у процесі розвитку капіталізму.

Однак у своєму анархістському суспільстві М. Штірнер мимоволі відновлював інститути держави і права, бо для захисту власності кожного «егоїста», розгляду конфліктів між ними пропонував створити «союз егоїстів», здатний примушувати кожного, хто до нього входить, до дотримання загальних умов цього союзу.

Відомим представником анархо-індивідуалізму був французький публіцист, соціолог П’єр-Жозеф Прудон (1809-1865). У праці «Система економічних суперечностей або філософія злиденності» мислитель називає анархією (безвладдям) розроблене ним ідеальне суспільство. Розроблення анархістської теорії мислителя завершилося в 50-х роках ХІХ ст. Особливо повне відображення вона одержала в його праці «Загальна ідея революції в ХІХ ст.». Анархістська теорія мислителя була нерозривно зв’язана з його проектами соціальних реформ. Ліквідація держави розглядалася ним як перша умова відповідних перетворень суспільства.

Основою теорії П.-Ж. Прудона було уявлення про самостійність державної влади, її надкласовість, незалежність від виробничих відносин. Походження ж держави він пояснював сімейними традиціями та релігійними ідеями. Ідея державності, твердив мислитель, народилася на базі звичаїв сім’ї та досвіду домогосподарства. Долучившись до сімейних порядків, де старші визначали, що потрібно для молодших, люди помилково визнали владу необхідною умовою порядку.

П.-Ж. Прудон оголошував будь-яку владу і будь-яке право обмеженням свободи. «Свобода і уряд, свобода і закон є несумісними речами», – проголошувалось у всіх його творах. З цього випливало гасло П.-Ж. Прудона: не повинно бути жодної державної влади, жодного уряду, жодних законів, які обмежують волю громадян. Але бездержавне прудонівське суспільство – не безвладдя, яке може привести до свавілля і знищення права. Прудон пропонував створити суспільство дрібних виробників – комуни, які мають рівну за розмірами власність і об’єднались у федерацію. (До речі, називаючи власність експлуатацією сильним слабого, він мав на увазі велику власність буржуазії, а дрібна приватна власність розглядається ним як передумова свободи особи.) Кожна комуна має право на самоврядування, адміністрацію, збирання податків, розпорядження своєю власністю і своїми податками. Вона має право створювати школи, мати свою поліцію, національну гвардію; призначати суддів, мати приватні підприємства, банки і т.д. Кожна комуна видає свої закони, має свою релігію.

Для збереження і захисту порядків, що обстоювалися мислителем, П.-Ж. Прудон пропонував укласти суспільний договір, оголосивши його основою анархії, безвладдя, свободи. Мета договору – взаємна охорона справедливого обміну, майна та особистої свободи громадян. Якщо хтось порушить умови договору навмисно або навіть через необережність, він, як і всі інші, відповідатиме за заподіяну шкоду, збитки, неприємності й порушення безпеки. Ця відповідальність, підкреслив П.-Ж. Прудон, відповідає тяжкості й кількості порушень договору та може виразитись у вигнанні та смерті. «Закон ясний, санкція ще ясніша», – підсумував викладення свого договору мислитель. Виступаючи за ліквідацію авторитету, влади, примусу, П.-Ж. Прудон особливо наполягав також на негайному знищенні правосуддя, без заміни його будь-чим.

Обстоюючи анархістські ідеї у працях «Державність і анархія», «Федералізм, соціалізм і антитеологізм», М.О. Бакунін (1814-1876) зазначав, що жодна форма держави та правління не має права на існування. Держава з її надбудовою – політичними й правовими інститутами обмежує, пригнічує людину, накидає їй свою волю, тому єдиним способом для порятунку суспільства від неволі є зруйнування держави.

За концепцією анархізму, державу та її владні структури має замінити громада, утворена на засадах добровільності, федералізму й самоуправління.