9.14. Міжнародне співробітництво в області охорони природи

В основі глобальних екологічних проблем лежать процеси і явища глобального масштабу, що зачіпають основи існування людської цивілізації й потребуючі для свого рішення участі всього світового співтовариства. Необхідно також указати на особливий міжнародний статус деяких природних ресурсів - ресурсів Світового океану (за межами територіальних вод), атмосферного повітря, Антарктиди, космосу, що ставить проблему координації зусиль по їхньому раціональному використанню.

Необхідність загальнолюдських зусиль у рішенні екологічних проблем була відзначена вже на початку XX століття В.И. Вернадським, що указали це в контексті концепції ноосфери. Згодом результати моделювання глобального розвитку підтвердили висновок про те, що держави, націй і країни повинні більш відповідально підходити до рішенню екологічних проблем на основі міжнародного співробітництва.

Можна виділити кілька основних напрямків міжнародного співробітництва:

1. Збереження природних систем, незачеплених господарською діяльністю й сприятливою підтримкою планетарної екологічної рівноваги.

2. Раціональне використання природних ресурсів, у тому числі асiмiляцiоного потенціалу природного середовища.

3. Створення ефективної системи міжнародної екологічної відповідальності (у тому числі відповідальність за руйнування навколишнього середовища в ході воєнних дій).

Реалізація даних напрямків передбачає ряд заходів, серед яких варто назвати фінансове сприяння й технічну допомогу розвинених країн державам, що розвиваються, технологічні розробки по проблемі ресурсозбереження, eкологiзацiю суспільних потреб, структурну перебудову національних економік, систему представництва в міжнародних організаціях і на форумах екологічного профілю, створення механізмів міжнародної відповідальності в області охорони навколишнього середовища, екологічне оподатковування, вироблення спільних стратегій і концепцій, регламентацію використання окремих видів природних ресурсів і т.д.

Виділимо наступні форми міжнародного співробітництва.

1. Парламентське співробітництво, орієнтоване на координацію законодавчої діяльності й рішення, що забезпечує, міждержавних екологічних проблем. Воно припускає розробку модельних (рекомендаційних) законів з питань екології.

2. Взаємодія виконавчих структур окремих держав, орієнтована на координацію розробки й реалізацію екологічних програм під егідою ООН.

3. Співробітництво конвенційного типу, що припускає єдиний підхід до рішення конкретних екологічних проблем окремих територій і об'єктів.

4. Науково-технічне співробітництво, орієнтоване на взаємний обмін інформацією наукового характеру, спільне виконання природоохоронних розробок, комплексне використання приладів, здійснення наукових проектів, експертиз і т.д.

Ці основні форми супроводжуються співробітництвом громадських організацій, ділових кіл, проведенням міжнародних екологічних форумів і ін.

Однієї з основних форм міжнародного співробітництва із проблем навколишньої середи є висновок договорів і інших видів міжнародних угод. Двосторонні й багатосторонні угоди й міжнародні конвенції використаються для координації природоохоронних зусиль різних країн. Партнерами в таких угодах звичайно виступають країни-сусіди або держави, об'єднані спільністю інтересів у збереженні природного середовища регіону й спільного використання деяких ресурсів.

Іншою формою міжнародного співробітництва є створення й діяльність міжурядових спеціалізованих організацій при ООН.