Матеріально-технічне забезпечення виробництва

План матеріально-технічного забезпечення виробництва (МТЗ) є одним із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства. Розробка планів МТЗ сприяє успішному вирішенню проблем забезпечення сировиною, матеріа­лами, комплектуючими, паливом, енергією та іншими видами ресурсів, необхідних для здійснення процесу виробництва. Одночасно із цим в плані матеріально-технічного забезпечення визначаються постачальники і терміни поставок матеріалів. При скла­данні плану враховують повну потребу в матеріальних ресурсах. Потребу в матеріальних ресурсах розраховує відділ матеріально-техні­чного забезпечення разом із відділами головного механіка, головного енергетика, тех­нічним та планово-економічним відділами.

До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матері­алів, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення, витратний коефіцієнт тощо.

Коефіцієнт використання характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (ваги деталі) витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат ( ваги заготовки ) на виробництво одиниці продукції.

Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (П_м ) визначається за формулою:

Пм = Ні · Ni,

де Н_ві - норма витрат матеріалу ,

Ni – кількість виробів, шт..

На підприємстві плануються виробничі запаси (поточний, сезонний, підготовчий, технологічний, страховий ).

Виробничі запаси – це продукція виробничо – технічного призначення, що надійшла на підприємства, але ще не використовується безпосередньо. Створення виробничих запасів повинно забезпечувати безпрерервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Фінансовий план

Фінансування - це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприєм­ства в основному і оборотному капіталі.

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє та зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна.

Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Розрізняють також фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто:

- банківські кредити;

- позики інших підприємств;

- кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань;

- кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;

- іноземні інвестиції.

Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожне підприємство повин­не забезпечувати оптимальне співвідношення власного й залученого капіталу.

Для об'єктивної оцінки поточних і майбутніх фінансових потреб на підприємстві складається фінансовий план, тобто план формування, розподілу і використання фінан­сових ресурсів.

Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. При перевищенні доходів над витратами сума переви­щення спрямовується до резервного фонду. Якщо витрати перевищують доходи, ви­значається сума дефіциту фінансових ресурсів, яку можна одержати за рахунок кре­дитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Фінансовий план складаєть­ся з таких розділів:

- джерела формування та надходження коштів;

- приріст активів підприємства;

- повернення залучених коштів;

- витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та цільових фондів;

- покриття збитків минулих періодів.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток.

Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку:

- валовий;

- від операційної діяльності;

- від звичайної діяльності до оподаткування;

- від звичайної діяльності;

- чистий.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи:

1. розподіл прибутку (на цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприєм­ство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об'єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг);

1. розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет.

Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством.

Наступний елемент, який має важливе значення в плануванні прибутку — це точка беззбитковості ("поріг рентабельності"), тобто така виручка від реалізації, при якій підприємство не має збитків, але ще не має і прибутків. При цьому витрати підприє­мства дорівнюють його доходам.

Точку беззбитковості визначають таким чином:

ТБ = Впост./ Ц-Взмін.

де ТБ - точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво та реалізацію;

Впост - величина постійних (фіксованих) витрат, грн.;

В змін - величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.;

Ц- гуртова ціна продажу, грн.

1. За даною формулою розраховується точка беззбитковості при випуску одного най­менування продукції

Графічно точка беззбитковості визначається у точці перетину ліній валового дохо­ду і валових витрат .

. Визначення точки беззбитковості підприємства

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рента­бельністю.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рента­бельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресур­си (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім, розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рента­бельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рен­табельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Р_акт) характеризує ефективність використання всьо­го наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

Ракт = ( Пч / СА ) 100,

де П_ч - чистий прибуток підприємства за рік ;

СА - середньорічна вартість активів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою:

Рпр = ( Пч / ВС + ВА +ВЗ ) 100,

де Рпр - рентабельність продукції, %;

ВС- виробнича собівартість продукції;тис.грн.

ВА - адміністративні витрати, тис. грн.;

ВЗ - витрати на збут продукції, тис. грн.

П_ч - чистий прибуток підприємства за рік, тис. грн.