10. Методи сітьового планування

Методи сітьового планування та управління використовують для більш ефективного виконання цих функцій при значних проектах, наукових дослідженнях, будівництві , ремонтних роботах.

Методи СПУ охоплюють три стадії:

• розробку сітьового графіку;

• оптимізацію сітьового графіку;

• оперативне управління та контроль виконання графіку.

Основні елементи сітьового графіку:

- робота - це процеси , що потребують витрат часу. Робота буває реальна, фіктивна.

Позначають роботу : → Робота має тривалість, тобто - час на її виконання, який позначається над стрілкою.

- подія - це підсумок виконаної роботи. Події бувають: початкові, завершальні.

Позначають події : O Подія має свій номер, що позначається в кружечку.

Шлях в сітьовому плануванні – це така послідовність робіт , що з’єднує попередню і наступну подію.

Довжина шляху – це число, що дорівнює додатку тривалості робіт, які увійшли до цього шляху. Найбільший за тривалістю шлях називається критичним. Він визначає тривалість всього комплексу робіт.

Оптимізація сітьового графіку полягає в перерозподілі ресурсів, часу між різними роботами з метою зменшення тривалості критичного шляху.

Розділ 2. Планування, облік і аналіз господарської діяльності підприємства. Планування діяльності підприємства Мета , принципи, методи, види планування.

До функцій управління належать :

-організація,- координація,- контроль, - мотивація,- планування.

Планування – це формування цілей, засобів і методів їх досягнення, розробка стратегії та тактики виробничо –господарської діяльності.

Кожне підприємство незалежно від галузі діяльності , обсягів виробництва, форми власності планує свою діяльність. Мета планування:

• визначення потреб в матеріальних , фінансових, кадрових ресурсах,

• визначення ефективності виробничої та іншої діяльності підприємства ,

• своєчасне попередження потенційних труднощів та ризиків,

• забезпечення узгодженої , ритмічної роботи підрозділів,

• контроль результатів роботи,

Сучасне планування базується на таких принципах :ефективність планування,гнучкість, тобто залежність від ринкової ситуації,первинність планування ( порівнянню з іншими функціями управління ) ,системність,наукова обґрунтованість та інщі.

Вітчизняні підприємства самостійно планують свою діяльність та перспективи розвитку. Елементами державного регулювання діяльності підприємств виступають:

• економічні регулятори : податки, ліцензування діяльності, умови кредитування, дотації..,

• правова база,

• умови узгодження планових показників , що мають соціальне значення, або з питань безпеки, охорони природи та інше..,

• перерозподіл консолідованих доходів і ресурсів,

• контрольні цифри , ліміти для державних підприємств

( держзамовлення)

Методи планування:

• нормативний, що базується на використанні науково обґрунтованих норм,

• балансовий, що базується на створені спеціальних таблиць, які забезпечують збалансованість планів підприємства,

• програмно - цільовий, що передбачає планування заходів і коштів для досягнення конкретних цілей,

• економіко – математичний, що базується на розробці математичної моделі плану та інші

Система планування на підприємстві охоплює такі види планів :

• прогнозування ( від 15 до 25 років),

• довгострокове планування ( від 5 до 15 років ) ,

• техніко- економічне планування (на 5років, 1 рік, квартал ),

• оперативно – виробниче планування,

• бізнес - планування.

Таким чином планування відбувається на трьох рівнях:

- стратегічному, - тактичному, - оперативному.

Прогноз ( передбачення ) – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін в розвитку підприємства .

Стратегічне планування визначає тенденції розвитку підприємства, обсяги і напрямки капітальних вкладень виходячи зі стратегії та цілей маркетингу . Характерною рисою стратегічного планування є його гнучкість, що обумовлена неоднозначністю планових горизонтів . Маркетингова діяльність та стратегічне планування мають активний двосторонній зв’язок. Особливе значення має стратегічне планування на підприємствах з значними науково – дослідними роботами, складною технологією виробництва, що базуються на досягненнях науково – технічного прогресу.