Зоровий аналізатор.

Периферійним відділом зорового аналізатору є око. Робота ока заснована на принципі фотокамери:

• контролює кількість світла;

• фокусує зображення за допомогою системи лінз;

• зберігає внутрішній образ баченої картини світла.

Око людини складається з очного яблука і допоміжного апарату.

Мал.1.1. Орган зору

А—око і його додаткові органи; Б—розріз через очне яблуко

1 — білкова оболонка; 2 — райдужна оболонка; 3 — зіниця; 4 — нижня повіка з віями; 5 — слізна залоза; б— брови; 7 — носослізний канал; 5— рогівка; 9— кришталик; 10— зв'язки капсули кришталика; 11—судинна оболонка; 12 — сітківка; 13 — пляма; 14 — зоровий нерв; 15 — сліпа пляма; 16- склисте тіло.

Очне яблуко утворено внутрішньою (сітківкою) судинкою і зовнішньою оболонками.

Сітківка - внутрішня оболонка ока, складається з трьох шарів:

Зовнішнього - який містить фоторецептори: палички і колбочки. Палички - містять один зоровий пігмент і забезпечують нічне і сумеречне бачення. Вони не можуть розрізняти кольори. Колбочки - містять три зорових пігменти, сприймають колір, забезпечують денне бачення.

Проміжного — містить нейрони, які з'єднують фоторецептори із третім шаром.

Внутрішнього - містить гангліозні клітини.

Зовнішня оболонка - очного яблука складається з двох частин: склери і рогівки.

Судинна оболонка - утворена трьома частинами — райдужною оболонкою, війчастим тілом І власною судинною оболонкою. Б центрі райдужної оболонки знаходиться зіниця. Коли райдужна оболонка змінює розміри зіниці, то регулюється кількість світла, що надходить до рецепторів.

Між рогівкою та сітківкою розташовані кришталик та склисте тіло, які утворюють оптичну систему ока, що збирає світлові промені і забезпечує чітке зображення предметів на сітківці у зворотному та зменшеному виді.

Допоміжний апарат ока — це м'язи та слізний апарат. За допомогою шести м'язівздійснюються рухи очей. При скороченні м'язів очі повертаються навколо своєї осі. Якщо предмет розташований близько, зорові осі сходяться (очі повертаються всередину) - конвергенція.

Якщо предмет розташований далеко - дивергенція - зорові осі встановлюються паралельніше чи навіть трохи розходяться.

Основною функцією ока є акомодація - пристосування ока до ясного бачення предметів, які знаходяться на різній відстані.

Акомодація включає два процеси:

1. Рефлекторну зміну діаметру зіниці.

2. Заломлення (рефракцію) світла.

Світловий промінь проходить через рогівку, кришталик, склисте тіло і потрапляє на палички і колбочки, де змінює зоровий пігмент. Один з проміжних продуктів перетворення рогожина збуджує фоторецептори, що призводить до виникнення нервових імпульсів, які передаються на нервові клітини сітківки ока, де проходять складку обробку. Потім перероблені нервові імпульси по зоровому нерву потрапляють у мозковий відділ аналізатора (потилична частина мозку).

У нейронах мозкового відділу аналізатора відбувається переробка прийнятої інформації. Внаслідок чого виникають зорові відчуття - форми, розміри предмету, його колір, розташування у просторі та ін.

Таким чином, завдяки зору (оку) визначають:

• Інтенсивність;

• Колір;

• Розмір;

• Кривизну;

• Швидкість переміщення предмету;

• Відстань.

А завдяки зоровій ділянці мозку (аналізатору) ця інформація переробляється.