Загальні принципи керування фізіологічними процесами

Організм людини - складне утворення, яке створено мільярдами клітин і об'єднується у тканини і численні органи. Органи з свою чергу об'єднуються у фізіологічні і функціональні системи, внаслідок чого і досягається врівноваження організму із зовнішнім середовищем або адекватне пристосування організму до дії факторів середовища. Така ідеальна координація нервових процесів і окремо, вегетативних, пояснюється тим, що організм є саморегулюючою системою.

В основі керування складними внутрішніми функціями нашого організму лежить діяльність центральної нервової системи.

У той же час, не всі відділи ЦНС наділені однаковою "владою".

На основі загальної схеми біологічного керування внутрішнього середовища сьогодні розглядають три основних рівня системи керування вегетативними процесами і руховими реакціями людини.

Нормальна діяльність всіх трьох основних рівнів управління вегетативними функціями і руховою сферою людини можлива тільки при тісному контакті і на основі постійного отримання інформації про відомості, що відбуваються у внутрішніх органах організму, тобто на основі зворотних зв'язків.

Аналізатори, їх значення для життєдіяльності і забезпечення захисту людини від небезпек.

Пізнання оточуючого світу завжди починається з відчуття, яке дозволяє розпізнати окремі властивості і якості предметів, Але у світі не існує ізольованих властивостей і якостей. Вони характерні тільки деяким предметам і явищам. Тому на базі відчуття формується сприйняття, яке створює можливість пізнати предмет або явище в цілому. В свою чергу, на основі відчуття і сприйняття виникає уявлення, яке створює додаткові можливості людини для пізнання світу.

Нервова система через рецептори постійно сприймає безперервний потік подразників, а також різну інформацію про процеси, що відбуваються як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі. Імпульси, що виникають при подразненнях рецепторів через нерви досягають різних відділів центральної нервової системи і повідомляють о впливах.

Вперше термін "аналізатор" був застосований І.М.Сєченовим. Пізніше, діяльність аналізаторів була вивчена І.Л.Павловим, який психічну діяльність людини розглядав як роботу двох механізмів: "І - механізм утворення тимчасових зв'язків між агентами зовнішнього світу і діяльності організму, або механізм умовних рефлексів ... і II - механізм аналізаторів, приладів, які мають власну ціль аналізувати складність зовнішнього світу, розподіляють його на окремі".

Периферійна система (схема) будь-якого аналізатора є "системою приладів" нашого тіла, яку називають рецепторами.

Рецептори, що сприймають подразнення з навколишнього середовища - є екстерорецепторами, які поділяються на контактні і дістантні.

Перший тип рецепторів: температурні, смакові, тактильні (відчуття дотику, тиску) сприймають подразнення при безпосередньому контакті з предметами.

Другий - зорові, слухові, нюхові - подразнювач знаходиться на значній відстані від організму.

Рецептори, що сприймають подразнення із внутрішнього середовища організму - є інтерорецепторами, які в свою чергу поділяються на:

А) вісцерорецептори (повідомляють про стан внутрішніх органів);

Б) пропріорецептори і вестибулорецептори (повідомляють про стан опірно-рухового апарату, положення його частин у просторі і русі тіла, та про стан судин).

Всі рецептори в залежності від характеру подразників поділяють на:

Механічні: тактильний, больовий, руховий, вестибулярний;

Хімічні: смаковий, нюховий, хеморецептивний;

Світловий: зоровий;

Звуковий: слуховий;

Температурний: шкіряний.

Загальною властивістю рецепторів є висока чутливість і адаптація, сприйняття кожним відділом рецепторів тільки одного виду рецепторів.

Провідниковий відділ аналізаторів передає збудження з центру і складається з доцентрових нервових волокон.

Центральний або мозковий відділ - різні ділянки кори великого мозку, де нервові імпульси набувають нових якостей. Вони стають основою для виникнення відчуття елементарного технічного акту, що в свою чергу допомагає створенню більш складних психічних актів - сприйняття, уявлення, абстрактного мислення.

Порушення діяльності будь-якого відділу аналізатора порушує його роботу в цілому.

Для нормального сприйняття оточуючого середовища необхідна узгоджена діяльність всіх аналізаторів. Зміни функціонального стану або порушення роботи одного з аналізаторів викликають зміни діяльності іншого.

Прикладом взаємодії аналізаторів є явища іррадіації та індукції.

Спільні властивості аналізаторів:

1. Висока чутливість. Величина чутливості оцінюється по мінімальній силі подразника і залежить від умов навколишнього середовища і функціонального стану організму.

2. Здатність виявляти (розрізняти) відмінність за інтенсивністю між подразниками.

3. Здатність пристосовуватися до дії постійних подразників (адаптація).

4. Здатність тренуватися, що впливає на підвищення чутливості і прискорення адаптації.

5. Здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника.

6. Здатність тісної функціональної взаємодії.

Таким чином, кожен аналізатор має три функціональних елементи: рецепторний, провідниковий і центральний.

На рівні рецепторного відбувається первинний аналіз подразників (елементарний відбір біологічно значимої інформації для організму).

Послідуючий аналіз інформації відбувається у підкірці і корі головного мозку.

Кількість інформації, яка рухається від рецепторів до ЦНС зменшується по мірі наближення до кори головного мозку. Цей принцип роботи аналізатору називають інформаційною лійкою:

Він запобігає отриманню мозком помилкового сигналу, та підвищує надійність інформації.

Аналізатори поділяють на дві групи:

Зовнішні - зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкіряний.

Внутрішні-руховий, вестибулярний, аналізатор внутрішніх органів.