18.4. Склад і особливості функціонування фінансової системи Франції

Сучасна фінансова система Франції, що відрізняється багатоланковістю, включає: загальний бюджет, спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, соціальні фонди, місцеві фінанси, фінанси державних підприємств.

На частку державного бюджету припадає 47%, місцевих бюджетів – 9%, фондів соціального страхування – 40%, державних підприємств – близько 4% усіх коштів держави.

Уряд використовує ланки фінансової системи для стимулювання суспільного відтворення, рівномірного розміщення продуктивних сил у країні, соціального маневрування.

Державний бюджет у цілому не затверджується законодавчою владою. Щорічно він складається як допоміжний документ, що механічно об’єднує загальний бюджет, численні спеціальні рахунки казначейства і приєднані бюджети. Доходи і витрати бюджету поділяються на дві частини:

• операції остаточного характеру, тобто звичайні поточні витрати,

• операції тимчасового характеру.

Переважна частина витрат і доходів проходить по першому розділу державного бюджету.

Державні витрати характеризуються швидким абсолютним зростанням. Темпи їх зростання випереджають темпи зростання національного доходу.

Витрати бюджету підрозділяються за відомчою класифікацією, а також за функціональною ознакою на поточні і капітальні.

Військові витрати включають прямі військові витрати. За сумою прямих військових витрат Франція займає четверте місце серед імперіалістичних держав. Крім військових витрат по міністерству оборони, значна частина військових витрат проходить по бюджетах прем'єр-міністра, комісаріату по атомній енергії, приєднаним бюджетам і спеціальним рахункам казначейства, по статтях витрат на економіку і іноземні справи.

Витрати на економіку включають державні капіталовкладення на поточне фінансування державних підприємств і низки галузей приватного сектора, витрати на науку. Їх частка в державному бюджетні досягає 25-35% усіх витрат. Втручання в економіку здійснюється з метою підвищення конкурентоспрямованості національного господарства, посилення концентрації виробництва, пом’якшення кризових явищ і гостроти протиріч. Основна форма втручання держави в економіку – інвестиційна діяльність. За рахунок державних ресурсів створюється низка капіталоємних і малорентабельних галузей виробництва, а також економічна і соціальна інфраструктура.

Значну фінансову допомогу одержують приватнокапіталістичні підприємства у формі державних замовлень, субсидій, дотацій, а також пільгових кредитів. Державні замовлення постійно збільшуються, особливо для таких галузей, як машино- і авіабудування, нафтова. Субсидії і позики одержують переважно великі промислові групи. Переважає кредитна форма допомоги (60%), надана на реорганізацію підприємств. Кредити мають різний рівень відсотку залежно від галузі.

Останніми роками прийнято кілька цільових програм в області НДДКР, пов'язаних із загальними задачами національного розвитку.

Витрати на соціальні потреби (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) відносно знижуються.

Основними витратами даної групи є асигнування на освіту (фінансування шкіл, фахових училищ, університетів, вищих технічних шкіл), частка яких складає близько 20 % загальних витрат бюджету. Витрати на охорону здоров'я продовжують, як і раніше, значно відставати від потреб населення в медичній допомозі.

Витрати на соціальне страхування відображаються у державному бюджеті лише в сумах, перерахованих у соціальні фонди.

Витрати на управління охоплюють витрати, пов’язані з утриманням парламенту, а також всіх органів виконавчої влади. У цілому ці витрати складають близько 12 % усіх витрат державного бюджету.

Доходи державного бюджету формуються за рахунок податків, коштів державних підприємств, позик та інших надходжень.

Головним доходом бюджету є податки. Вони складають у бюджеті 95% і більше. Для податкових надходжень характерне швидке зростання, що випереджає за своїми темпами національний доход і приріст населення. Сьогодні через державні податки і податки інших ланок фінансової системи перерозподіляється близько 50 % національного доходу.

Французька податкова система включає традиційні прямі і непрямі податки, а також внески у фонд соціального страхування (їх частка відповідно складає 21,6%, 39,0% і 39,4%). На відміну від більшості розвинутих капіталістичних країн, у Франції переважають непрямі податки в доходах державного і місцевого бюджетів. Співвідношення непрямих і прямих податків у державному бюджеті складає 60:40, у місцевому – 55:45.

У країні діють три види непрямих податків – акцизи, мита, фіскальні монопольні податки.

Прямі податки за темпами зростання випереджають непрямі. Основним прямим податком є прогресивний прибутковий податок з фізичних осіб, що з 1969р. замінений прибутковим податком. Його ставки побудовані по складній прогресії. Шкала обкладання коригується з урахуванням зростання інфляції. За цим податком діє позаобкладений мінімум, сімейні й особисті знижки. Загальна кількість платників прибуткового податку складає близько 50% зайнятих у країні.

Іншим прямим податком є податок з прибутку корпорацій, стягнутий за пропорційною ставкою 50%. Уряд постійно збільшує пільги, особливо для великих промислових груп. Широко використовується прискорена амортизація. Періодично проводяться переоцінки капіталу, що забезпечують зменшення обкладання. Великі податкові переваги одержали компанії, пов'язані з експортними операціями. Особливі пільги надаються новим підприємствам.

Важливою ланкою фінансової системи Франції є спеціальні фонди. До них належать:

• спеціальні рахунки казначейства;

• приєднані бюджети;

• фонди фінансово-кредитних установ;

• соціальні фонди.

Спеціальні рахунки казначейства відкриваються державним організаціям, що не користуються правами юридичних осіб, функціонують відповідно до державного закону на основі комерційного розрахунку. До них можна віднести фонди Банку Франції, державних страхових товариств, комерційних банків, депозитно-ощадні каси. Особливе місце займає кон'юнктурний фонд, створений для регулювання економіки. Він використовується в залежності від економічного становища країни.

Соціальні фонди охоплюють фонд страхування через хворобу, інвалідність і материнство, пенсійний фонд, фонд допомоги сім’ям, Національний фонд допомоги безробітним і деякі інші. Ці фонди автономні і не включаються до державного бюджету. Джерелом їх коштів є внески підприємців – близько 60 %, застрахованих – близько 18 %, надходження держави – 20 %, а також інші доходи.

Центральне місце в соціальних фондах займає пенсійний фонд, призначений для виплати пенсій за віком. На його частку припадає близько 40 % усіх витрат.

Для покриття дефіциту Національного фонду допомоги безробітним, що виникли в зв'язку з різким зростанням безробіття, була введена надбавка до прибуткового податку.

Головна роль у місцевих фінансах Франції належить місцевим бюджетам, що служать інтересам панівного класу. Вони перебувають у підпорядкуванні місцевих органів управління. Їх діяльність регламентується конституцією і чинним законодавством. Кожна адміністративна одиниця має свій бюджет.

Нестача (або дефіцит) фінансових ресурсів викликає необхідність залучення додаткових джерел. Держава надає місцевій владі субсидії, забезпечуючи в такий спосіб фінансовий контроль за ними. Є два види субсидій;

• на поточні потреби, в основному на соціальні цілі – близько 60 % усіх субсидій,

• на будівництво.

Крім того, місцеві органи використовують позикові кошти, одержувані на грошовому ринку й у держави, на пільгових умовах.