Поетика (Розділ vі)

Про поетичне відтворення в гекзаметрах і про комедію ми поговоримо пізніше, а тепер скажемо про трагедію, приймаючи те визначення її суті, яке випливає з усього сказаного.

Трагедія є відтворення прикрашеною мовою (причому кожна частина має саме їй властиві прикраси) важливої і закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не розповіддю, а дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почувань. Прикрашеною я називаю таку мову, яка має в собі ритм і гармонію, тобто мелодію; неоднаковість між прикрасами полягає в тому, що одні частини трагедії виконуються тільки метрами, а інші ще й співаються.

А що відтворення в трагедії провадиться дією, то насамперед одним з її елементів обов’язковою буде оздоблення сцени, потім музична композиція і спосіб вислову, бо саме цими засобами здійснюється відтворення.

Під способом вислову я розумію саме сполучення віршових розмірів, а під музичною композицією те, що має для всіх очевидне значення.

Далі, тому що трагедія є відтворення дії, а діють ті або інші особи, які обов’язково мають певні властивості характеру і мислення, - за ними даємо й діям певне визначення. З цього природно виникає дві причини дій – мислення і характер, і відповідно до них усі дії або успіх мають, або зазнають невдачі.

Відтворення дії є фабула. Під фабулою я тут розумію зв’язок подій, під характерами – те, в залежності від чого ми визначаємо властивості дійових осіб, а під мисленням – те, на підставі чого вони щось доводять або висловлюють свої думки.

Отже, в кожній трагедії повинно бути шість складових елементів, що від них залежить, якою саме буде трагедія. Ці елементи – фабула, характери, мислення, сценічна обстановка, спосіб вислову і музична композиція. До засобів відтворення належать два елементи, до його способів – один, до об’єкту відтворення – оти, і інших крім них немає. Немало поетів, а можна сказати, і всі вони, користуються цими елементами, бо кожна трагедія має і сценічну обстановку, і характер, і фабулу, і певний спосіб вислову, і музичну композицію, і мислення.

Але найважливіший за все це – зв’язок подій, оскільки трагедія є відтворення не людей, а подій та життя, щастя і нещастя. А щастя і нещастя полягають в дії, і мета трагедії – дії людей, а не їх властивості. За своїм характером люди бувають такі чи інші, а в залежності від подій бувають щасливі чи навпаки. Тому-то діють у трагедії не для того, щоб відтворювати характери, хоч і вони виявляються завдяки дії. Дії і фабула – ось мета трагедії, а мета – найважливіша від усього. В нових трагедях, наприклад, здебільшого немає виразних характерів, і взагалі серед поетів є багато схожих на художників Зевксіда характери відсутні.

Далі. Якщо хто-небудь прикрасить свою мову характерними висловами, добірними зворотами і думками, то він не виконає завдання трагедії. Значно краще досягне цього твір, який хоч і менше використовує всі ці прийоми, але має зате фабулу і певний зв’язок між подіями.

Крім того, найважливіше, чим трагедія захоплює душу – це елементи фабули перипетії та впізнавання; ще один доказ: ті, хто починає творити, раніше досягають вправності в мові і в змалюванні характерів, ніж у сполученні подій, як, наприклад, ми це спостерігаємо майже у всіх стародавніх поетів.

Отже, основа і немовби душа трагедії – це фабула, а характерам належить у ній друге місце. Подібне буває і в живопису: якщо хто-небудь розмаже без ладу хай навіть і найкращі фарби, він не дасть глядачеві такого задоволення, як той, хто лише накреслить малюнок крейдою. Так само в трагедії, яка є відтворенням дії, і переважно через неї – змалюванням дійових осіб.

Третє в трагедії – мислення. Вона полягає в умінні говорити по суті і відповідно до обставин, що в промовах є завданням політики і ораторської майстерності. Стародавні поети виводили в своїх творах дійових осіб, що розмовляють, як політики, а в сучасних – персонажі говорять, як оратори.

Характер – це те, в чому виявляються схильності людини. Тому-то не відбиває характеру та мова, з якої не ясно, до чого саме прагне людина або чого уникає. Мислення виявляється в тому, чим доводять існування або неіснування чого-небудь або взагалі що-небудь висловлюють.

Четверте в трагедії – це спосіб вислову. Як уже й раніше говорилось, під способом вислову я розумію вміння художньо висловлювати свою думку, що має однакову силу як у поезії, так і в прозі.

З решти елементів п’ятий – музична композиція – є найважливіша окраса трагедії, а сценічна обстановка хоч і захоплює душу, але зовсім не належить до нашого мистецтва і дуже далека від поезії, - адже сила трагедії залишається і без вистави, тобто без акторів; до того ж, у постановці спектаклів більше значення має вмілість декоратора, ніж поета.

(Текст подано за виданням:

Арістотель. Поетика. – К.: Мистецтво, 1967)

САПФО

1. Проаналізуйте вірш Сапфо.

2. Як біографія Сапфо відображена у віршах Л.Ставицької-Черняхівської та Лесі Українки.

Видатна грецька поетеса VІІ ст. до н. е. з острова Лесбос, представниця монодичної лірики. Головна тема її поезії – кохання, весілля, спілкування подруг, суперництво, ревнощі, розлука. Сапфо писала еолійським діалектом. Творам поетеси притаманна щирість, конкретне сприйняття природи, поетична виразність і мелодійність.

***

Барвношатна владико, Афродіто,

Дочка Зевса, підступів повна,

Я молю тебе. Не смути ти

Мені серце, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку ти мої благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене

На колісниці

Золотій летіла ти. Міцно крила

Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлась ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертним:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Тейто повинна

І чого ярмо любовне тобі? Зневажив

Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає – скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв – сам дари нестиме,

Хто не любив нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш…»

О. прилинь і знов, од нової туги

Серце врятуй. Сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічниця

На допомогу.