З державними цінними паперами на відкритому ринку

Купівля державних цінних паперів центральним банком у комерційних банків сприяє зростанню пасивів комерційних банків і обсягу кредитування, що збільшує грошову масу в обігу. Продаж цінних паперів центральним банком комерційним банкам спричинює скорочення кредитних ресурсів останніх і зменшує грошову масу в обігу.

На підставі застосування тих чи інших методів грошово-кредитного регулювання щодо вирішення завдань соціально-економічного плану, що стоять перед країною, центральним банком розробляється грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів щодо грошового обігу та кредиту, спрямованих на стимулювання економічного зростання, стримування інфляції, досягнення високого рівня зайнятості, стабільності цін, дотримання зовнішньоекономічної рівноваги.

Світова практика свідчить, що за допомогою грошово-кре­дитної політики держава може активно впливати на грошову масу. Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою.

Негативні моменти полягають у тому, що ця політика не­прямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити. Головною функцією центрального банку кожної держави є регулюван­ня грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціону­вання ринкового механізму.

Виділяють стратегічні, проміжні та тактичні цілі грошово-кредитної політики.

Стратегічні цілі монетарної політики – це ключові цілі загально-економічної політики держави, тобто це сприяння економічному зростанню, зростанню зайнятості, стабілізації цін, забезпечення стійкого платіжного балансу.

Проміжні цілі монетарної політики – пожвавлення чи стримання ринкової кон'юнктури задля досягнення стратегічних цілей.

Тактичні цілі монетарної політики – зміни грошової маси та процентної ставки в напрямку, що забезпечує досягнення проміжних цілей (грошова маса, відсоткова ставка, обмін­ний валютний курс).

Цілі досягаються через визначення інструментів, які, в свою чергу, поділяються на прямі та непрямі.

До прямих інструментів належать: ліміти кредитуван­ня, пряме регулювання відсоткової ставки.

До непрямих інструментів належать: операції на від­критому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, зміна об­лікової ставки (ставки рефінансування).

На сьогодні в Україні використовується 5 інструментів грошово-кредитної політики, причому три з них є стандартними для всіх країн, а два – характерними для української ситуації.

1. Політика обов'язкового резервування.

2. Облікова політика центрального банку.

3. Операції на відкритому ринку.

4. Валютна політика.

5. Умови рефінансування комерційних банків.

Останні два пункти, хоч і використовуються в інших краї­нах, але не так широко, як в Україні.

Кредитно-грошова політика приводить до різних резуль­татів у короткостроковому та довгостроковому періодах. У короткостроковому періоді вона більшою мірою впливає на реальний випуск і меншою – на ціни. У довгостроковому періоді грошова маса переважно впливає на рівень цін та мен­шою мірою – на реальний обсяг випуску.

Залежно від стану економіки виділяють два основні типи грошово-кредитної політики:

• рестрикційна;

• експансійна.

Для кожного з цих типів грошово-кредитної політики буде характерний свій набір інструментів (засобів), певне поєднання економічних та адміні­стративних методів регулювання.

Розглянемо кожний з цих типів грошово-кредитної політики.

Рестрикційна грошово-кредитна політика – це політика «дорогих грошей». Вона застосовується;

• в умовах високої ділової активності, коли наростають інфля­ційні процеси;

• в умовах високої інфляції – для боротьби з нею.

Проводячи рестрикційну політику, центральний банк повинен змінити пропозицію грошей, тобто обмежити обсяги кредитних операцій комерційних банків. Рестрикційну грошово-кредитну політику варто здійснювати такими методами:

• підвищити офіційну облікову ставку, що знизить бажання комерційних банків продавати векселі чи брати позику у центральному банку;

• збільшити норми обов'язкових резервів, що зменшить кредитні ресурси комерційних банків;

• продати державні облігації на відкритому ринку, що робить для комерційних банків більш вигідним купувати цінні папери, ніж надавати кредити.

Цей набір непрямих (економічних) методів грошово-кредитної політики, можливо, буде достатнім, якщо політика «дорогих грошей» проводиться для регулю­вання грошової пропозиції в антициклічному, а не проциклічному напрямі.

Але в умовах високої інфляції застосування тільки вище­зазначених методів грошово-кредитної політики буде недостатнім, бо однією з головних причин інфляції є дефіцит державного бюджету.

Отже, щоб «приборкати» інфляцію, необхідно на перший план поставити методи фіскальної політики, до яких належать:

• підвищення оподаткування з метою збільшення доходів держави та зменшення купівельної спроможності населення;

• зменшення видатків бюджету на соціально-культурні заходи;

• заморожування заробітної плати.

Крім того, для боротьби з інфляцією центральні банки дуже часто застосовують (поряд з економічними методами грошово-кредитної політики) ще й адміністративні методи (різні кількісні обмеження діяльності комер­ційних банків).

Експансійна грошово-кредитна політика – це політика «дешевих грошей». Вона застосовується в умовах спаду виробництва, збільшення безробіття, з метою підвищення попиту на товари і послуги, пожвавлення виробництва.

Проводячи цю політику, центральний банк повинен потурбува­тися про збільшення пропозиції грошей, тобто про стимулювання кредитних операцій комерційних банків, щоб зробити кредит дешевим і доступним.

Експансійна грошово-кредитна політика прямо протилежна політиці «дорогих грошей», тому і методи, які застосовуються при її проведенні, діятимуть протилежним чином. Здійснюється експансійна грошово-кредитна політика такими методами:

• зменшення облікової ставки центральним банком;

• зниження норм обов'язкових резервів центральним банком;

• купівля центральним банком цінних паперів па відкритому ринку, та інші методи грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика як експансійногого, так і рестрикційного типів може мати тотальний (загальний) або селективний (вибірковий) характер.

При тотальній грошово-кредитної політиці заходи, що застосовує центральний банк, розповсюджуються на всі без винятку установи банків; при селективній грошово-кредитній політиці – заходи центрального банку розпов­сюджуються лише на окремі кредитні інститути або їх групи, чи на певні види банківської діяльності, що дає можливість центральному банку вибірково впливати в обраному напрямі.

У перші два роки своєї діяльності (1991-й та 1992-й рр.) Націо­нальний банк України не розробляв основних напрямів грошово-кредитної політики.

З 1993 р. Національний банк України на підставі програм діяльності уряду почав розробляти «Основні напрями грошово-кредитної політики», виконання яких спрямовано на стримання рівня інфляції, забезпечення стабільності національної валюти та ефек­тивне функціонування банківської системи.

В «Основних напрямах грошово-кредитної політики» йдеться про механізми та інструменти, за допомогою яких Національний банк планує забезпечити виконання покладених на нього функцій.