Динаміка грошової маси в обігу України

(на кінець року, млрд. грн.)

Роки	Готівка (Мо)	Грошова маса (М1)	Грошова маса (М2)	Грошова маса (М3)
1993	0,1	0,3	0,5	-
1994	0,8	1,9	3,2	-
1995	2,6	4,7	6,8	6,9
1996	4,0	6,3	9,0	9,4
1997	6,1	9,0	12,4	12,5
1998	7,2	10,3	15,5	15,7

Закінчення табл. 2.1

1999	9,6	13,5	19,9	22,1
2000	12,8	20,7	31,4	32,1
2001	19,5	29,8	45,0	45,5
2002	26,4	40,2	64,0	64,5
2003	33,1	53,1	94,5	95,0
2004	42,3	67,1	125,5	125,8
2005	60,2	98,6	193,1	194,1

Крім грошових агрегатів центральний банк країни веде статистичні спостереження за величиною грошової бази.

Грошова база характеризує масу грошей в обігу з боку прояву її на балансі центрального банку. Цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку на загальну масу грошей.

Грошова база включає запаси всієї готівки поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку. Тобто:

Грошова база = Готівка + Резерви КБ у ЦБ.

За останні роки динаміка грошової бази склала: у 2002 р. – 12 млрд. грн; у 2003 р. – 40 млрд. грн; у 2004 – 53,8 млрд. грн; у 2005 р. – 82,8 млрд. грн.

2.4 Методи державного регулювання грошового обігу. Грошово-кредитна політика: її цілі та інструменти

Як свідчить світовий досвід, економіка в умовах ринку повинна регулюватися державою, інакше її спіткають економічні кризи, безробіття, інфляція, дефіцит бюджету і т. п.

Основним органом регулювання грошового обігу виступає банківська система на чолі з центральним банком країни.

Методи прямого директивного управління грошовим обігом були характерні для неринкової грошової системи. Перехід до ринкової грошової системи означає перехід до методів непрямого впливу на хід процесів грошової сфери, використання адекватних економічних важелів. Одним з таких важелів є грошово-кредитна політика.

Дворівневий принцип організації банківської системи передбачає відокремлення емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріпляються за банком першого рівня – центральним банком країни. Другий рівень – комерційні банки – здійснюють розрахункове, касове та кредитне обслуговування юридичних і фізичних осіб.

Центральний банк, як правило, є банком з державною формою власності. Його діяльність уявляє собою основний інструмент державного регулювання грошового обігу. Центральний банк не підпорядковується органам виконавчої влади, що дозволяє йому проводити незалежну від виконавчих органів грошово-кредитну політику.

Основним завданням грошово-кредитної політики центрального банку є пряме визначення обсягу готівкової грошової маси, оскільки центральний банк володіє монопольним правом емісії готівкових грошових знаків, та регулювання кредитних операцій комерційних банків. Також головним завданням його діяльності є регулювання депозитної емісії яка відбувається при кредитуванні комерційними банками своїх клієнтів.

Таким чином, грошово-кредитне регулювання – це одна з основних функцій центрального емісійного банку країни, яка спрямована на розробку заходів, пов’язаних зі зміною обсягу грошової маси в обігу, рівня позичкового відсотка, обсягу кредитів, що надаються банками, і т. ін., загальна ціль якого – вплив на ринкову кон'юнктуру в країні.

Методи грошово-кредитного регулювання поділяються на дві великі групи:

1. Загальні методи, що впливають на ринок капіталу в цілому.

2. Селективні, що впливають на окремі види кредиту.

До числа загальних методів відносяться:

1 Облікова політика центрального банку – це маневрування обліковою ставкою.

Облікова ставка, яку встановлює центральний банк, означає рівень відсотків по кредитах, що центральний банк надає комерційним банкам, а також виступає фактором регулювання попиту на кредит з боку комерційних банків. Комерційні банки спираючись на цю базову величину, додають до неї ще 5-10% та виводять свій процент за користування кредитом.

% за користування кредитом

+ 5-10%

облікова ставка центрального банка

Якщо облікова ставка збільшується, то обсяг грошової маси знижується, як це видно з наведеної нижче схеми:

облікова ставка => % за користування кредитом => => обсяг кредитів, що надаються => обсяг грошової маси

І навпаки, при зниженні облікової ставки грошова маса збільшується:

облікової ставки => % за користування кредитом => => обсяг кредитів, що надаються => обсяг грошової маси

Надання позик комерційним банкам з боку центрального банку (під їх боргові зобов’язання та шляхом переобліку їх векселів – рефінансування) також здійснюється під облікову ставку процента. Таким чином центральний банк безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим – й на обсяг їх активних (кредитних або інвестиційних) операцій.

2 Політика обов'язкового резервування представляє собою маневрування обов'язковими резервами комерційних банків, що зберігаються в центральному банку.

Норма обов'язкових резервів встановлюється центральним банком. Обов'язкові резерви являють собою відрахування на спеціальний кореспондентський рахунок в НБУ у вигляді певного відсотка від усіх залучених ресурсів комерційного банку. Залишок коштів йде на проведення активних операцій, тобто кредитних та інвестиційних, за допомогою яких банк отримує прибуток.

Зміна норми обов'язкових резервів дозволяє НБУ непрямим чином (за допомогою цього економічного методу) впливати на обсяг грошової маси, що знаходиться в обігу, як це показано на наведеній нижче схемі:

Обсяг кредитних та інвестиційних операцій комерційного банка­ ­­­­V

Норма

обов'язкового V¹

резерву

Якщо норма обов'язкового резерву змінюється, наприклад, зменшиться, то обсяг ресурсів, що знаходяться у розпорядженні комерційного банка, і які він може використати для проведення кредитних операцій або на купівлю цінних паперів (інвестиційні операції), – збільшується. Тоді механізм застосування політики обов'язкового резервування буде мати такий вигляд:

норма обов'язкових резервів => обсяг кредитів, що надаються => => обсяг грошової маси

І навпаки, якщо норма обов'язкових резервів підвищується, то загальний обсяг грошової маси знижується:

норма обов'язкових резервів => обсяг кредитів, що надаються => => обсяг грошової маси

Кошти, що знаходяться на цих резервних рахунках, зберігаються у «замороженому» стані до моменту загрози банкрутства комерційного банку. Тільки у цьому випадку центральний банк дає наказ на їх використання для погашення банком своїх зобов’язань перед клієнтами. Тобто, ці кошти слугують гарантією платоспроможності комерційного банку та підвищують його фінансову стійкість, виконуючи функцію страхування депозитів. Відсотки на ці резерви не нараховуються.

Комерційні банки, як зазначалося вище, беруть участь у ство­ренні тільки безготівкових грошей, а тому впливають безпосере­дньо на безготівковий компонент грошової маси, а через нього – на весь обсяг маси грошей в обороті. Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.

Грошово-кредитний мультиплікатор – це процес створен­ня нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кре­дитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) ре­зервів, що надійшли в банк ззовні.

Щоб краще уяснити механізм грошово-кредитного мультиплі­катора, розглянемо призначення та порядок формування вільних резервів банків.

Вільний резерв – це сукупність грошових коштів комерцій­ного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і мо­жуть бути використані ним для активних операцій (кредитних та інвестиційних).

Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпо­рядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов'язковим резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.

Наявність вільного резерву – важливий показник фінансово­го стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позич­ки.

Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мульти­плікатора (т) залежить від норми обов'язкового резервування (r) і визначається за формулою:

_.

Приріст грошової маси (ΔМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути ви­ражений формулою:

,

де ΔR – початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації.

Розглянемо дію грошово-кредитного мультиплікатора на наступному прикладі.

Наприклад, в банк А був покладений депозит у сумі 100 тис. грн. при нормі обов’язкових резервів 10%.