Застосувуння електронного цифрового підпису

Метою застосування систем цифрового підпису є автентифікація інформації - захист учасників інформаційного обміну від нав’язування хибної інформації, встановлення факту модифікації інформації, яка передається або зберігається, й отримання гарантії її справжності, а також вирішення питання про авторство повідомлень. Система цифрового підпису припускає, що кожен користувач мережі має свій таємний ключ, який використовується для формування підпису, а також відповідний цьому таємному ключу відкритий ключ, відомий решті користувачів мережі й призначений для перевірки підпису. Цифровий підпис обчислюється на основі таємного ключа відправника інформації й власне інформаційних бітів документу (файлу). Один з користувачів може бути обраним в якості «нотаріуса» й завіряти за допомогою свого таємного ключа будь-які документи. Решта користувачів можуть провести верифікацію його підпису, тобто пересвідчитися у справжності отриманого документу. Спосіб обчислення цифрового підпису такий, що знання відкритого ключа не може призвести до підробки підпису. Перевірити підпис може будь-який користувач, що має відкритий ключ, в тому числі незалежний арбітр, якого уповноважено вирішувати можливі суперечки про авторство повідомлення (документу).

Цифровий підпис в інших країнах

Державна дума РФ прийняла в третім, остаточному, читанні закон “Про електронний цифровий підпис”. Зовсім незабаром кожний з нас зможе одержати персональний цифровий електронний ключ, що має такою ж юридичну чинність, що й власноручний підпис на папері. Першим у Росії електронний підпис улітку 1993 року використовував Міжбанківський фінансовий будинок. У Сполучених Штатах закон про електронний підпис ( E-SIGN Act) набув чинності восени 2000 року, і Білл Клінтон підписав цей закон двома способами - звичайною кульковою ручкою й спеціальною карткою з убудованим мікропроцесором. Такі картки і є технічним засобом, що дозволяє ставити електронний підпис, але є й інші варіанти: звичайний електронний пароль, інтернет-планшет, відео-сканер, лазер для ідентифікації очей або розпізнання голосу. Цікаво, що користувач може бути власником будь-якої кількості електронних цифрових підписів, але тільки за реєстрацію треба платити.

6. Класифікація загроз інформації в сучасних комп’ютерних системах та методи боротьби з основними загрозами.

У найзагальнішому випадку інформаційна безпека — це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.

Під інформаційним середовищем [information environment] розуміють сферу діяльності суб'єктів, пов'язану зі створенням, перетворенням і споживанням інформації. Інформаційне середовище умовно поділяється на три основні предметні частини:

• створення і розповсюдження вихідної та похідної інформації;

• формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг;

• споживання інформації;

та дві забезпечувальні предметні частини:

• створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення;

• створення і застосування засобів і механізмів інформаційної безпеки.

Загрози інформаційній безпеці [information security threat] — сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері. Основні загрози інформаційній безпеці можна розділити на три групи:

• загрози впливу неякісної інформації (недостовірної, фальшивої, дезінформації) на особистість, суспільство, державу;

• загрози несанкціонованого і неправомірного впливу сторонніх осіб на інформацію і інформаційні ресурси (на виробництво інформації, інформаційні ресурси, на системи їхнього формування і використання);

• загрози інформаційним правам і свободам особистості (праву на виробництво, розповсюдження, пошук, одержання, передавання і використання інформації; праву на інтелектуальну власність на інформацію і речову власність на документовану інформацію; праву на особисту таємницю; праву на захист честі і достоїнства і т. ін.)

Серед найбільш серйозних завдань, які можуть вирішуватися за допомогою сучасної інформаційної зброї, можна виділити наступні:

• створення атмосфери бездуховності та аморальності, негативного відношення до культурної спадщини противника;

• маніпулювання суспільною свідомістю та політичною орієнтацією соціальних груп населення держави з метою створення політичної напруги та хаосу;

• дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями та рухами з метою провокації конфліктів, розпалювання недовіри, загострення політичної боротьби, провокування репресій проти опозиції, провокація взаємного знищення;

• зниження інформаційного забезпечення влади та управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

• дезінформація населення про роботу державних органів, підрив їхнього авторитету, дискредитація органів управління;

• провокування соціальних, політичних, національних і релігійних сутичок;

• ініціювання страйків, масових заворушень та інших акцій економічного протесту;

• ускладнення прийняття органами важливих рішень;

• підрив міжнародного авторитету держави, її співробітництва з іншими країнами;

• нанесення втрат життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших сферах.

Забезпечення інформаційної безпеки — це сукупність заходів, призначених для досягнення стану захищеності потреб особистостей, суспільства і держави в інформації.

Держава здійснює свої заходи через відповідні органи, а громадяни, суспільні організації і об'єднання, що мають відповідні повноваження, — у відповідності із законодавством. В основу забезпечення інформаційної безпеки держави повинні бути покладені наступні принципи:

• законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави;

• взаємна відповідальність суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки;

• інтеграція систем національної і міжнародної безпеки.

Специфічними принципами забезпечення інформаційної безпеки є:

• превентивний характер проведення її заходів по відношенню до заходів інших видів безпеки;

• адекватна інформованість об'єктів безпеки, в тому числі і міжнародних.