32.Підвідомчість та підсудність господарських справ114-115, 171-199

Під підвідомчістю, або предметною компетенцією розуміють коло справ, віднесених законодавством до розгляду і вирішення системою господарських судів України. Підвідомчість різних категорій спорів господарським судам визначається господарським процесуальним законодавством і нормативними актами матеріаль­но-правового характеру.

Чітко визначити підвідомчість того чи іншого спору господарському суду можливо, користуючись критеріями підвідомчості, якими є наступні:

— cуб’єктний склад учасників спору;

— характер спірних матеріальних правовідносин.

Ці два критерії пов’язані між собою і повинні існувати й використовуватись на практиці в єдності.

Відповідно до перших статей Господарського процесуального кодексу України і Закону України «Про господарські суди» господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, може вирішувати спори й розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Спільним листом Верховного Суду України та Вищого господарського суду України від 20 липня 1995 р. № 01-8/518а роз’яс­нено, що за загальним правилом підвідомчість спорів визначається законодавчими актами України. Однак, коли в законодавчих актах підвідомчість визначена нечітко, слід виходити із суб’єкт­ного складу учасників спору. Отже, якщо сторонами у справі є юридичні особи, спір підлягає вирішенню господарським судом, за винятком, передбаченим законодавством.

Відповідно до ст. 12 ГПК до підвідомчості господарських судів віднесені справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Господарським судам підвідомчі також справи про банкрутство, які розглядаються у порядку провадження, передбаченому Господарським процесуальним кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та іншими законами. Справи за заявами Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, також розглядають господарські суди.

Стаття 12 ГПК містить невичерпний перелік спорів, не підвідомчих господарським судами, а саме:

— спори що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;

— спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

— інші спори, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Аналіз характеру спірних відносин, підвідомчих господарському суду, дозволяє зробити висновки про те, що господарському суду підвідомчі спори, що випливають з господарських (господарська, підприємницька діяльність) та адміністративних (управління господарською та підприємницькою діяльністю) відносин, а також справи про банкрутство.

Питання про підвідомчість справи вирішує суддя господарського суду одноособово, спираючись на дані, які містяться в поданій позовній заяві. При цьому суддя не повинен керуватися думкою позивача, а перевіряє її правильність сам. Якщо справа не підвідомча господарському суду, суддя виносить ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК). Коли вказані в позові дані не дозволяють вирішити питання про підвідомчість, суд­дя приймає позовну заяву, порушує провадження і, залежно від обставин, які виявились у судовому засіданні, або вирішує справу по суті, або ухвалою припиняє провадження по справі (ст. 80 ГПК). Ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) і про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК) можуть бути оскаржені. Ухвала про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК) не може бути оскарженою, але сторони мають право клопотати в судовому засіданні про розгляд питання про підвідомчі справи господарському суду.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами (за письмовою угодою) на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Слід мати на увазі, що справи про банкрутство підвідомчі лише господарським судам і не можуть розглядатися третейськими судами. До того ж сторони не можуть передавати на вирішення третейського суду спори, які виникають у сфері державного управління господарською (підприємницькою) діяльністю. Зокрема, справи за заявами органів Антимонопольного комітету не можуть розглядатися третейським судом. Сторони можуть укласти угоду про передачу спорів до третейського суду, які виникнуть у майбутньому, а також можуть звернутися до третейського суду з конкретної справи — як до початку судового провадження, так і в будь-якій стадії господарського процесу, — але до прийняття рішення у цій справі. В останньому випадку господарський суд припиняє провадження у справі.

У широкому розумінні підвідомчість виступає як передумова права на подання позову в господарський суд.

Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому слі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті.

Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, який критерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду в системі або місце розгляду справи — підсудність поділяється на родову і територіальну.

Отличие подсудности от подведомственности состоит в том, что если вторая отграничивает компетенцию в сфере разрешения споров хозяйственных судов от других государственных органов, то подсудность проводит грань между разными хозяйственными судами.

Вищий господарський суд; Рекомендації вiд 27.06.2007

Відповідно до статей 13, 15 ГПК ( 1798-12 ) підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (стаття 16 ГПК).

Визначаючи територіальну підсудність справи, господарські суди повинні виходити з такого.

Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК ( 1798-12 ) за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.

Господарським судам слід також враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов'язаний з діяльністю цього підрозділу позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

У вирішенні питань, пов'язаних з участю у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб, необхідно також враховувати викладене у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 28.07.1994 N 02-5/492 ( v_492800-94 ) "Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" (з подальшими змінами і доповненнями).

Спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними бартерних угод, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї з сторін, до якого звернувся заявник.

Згідно з частиною першою статті 15 ГПК ( 1798-12 ) справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами у цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з того, що територіальна підсудність має визначатися згідно з частиною третьою статті 15 ГПК ( 1798-12 ), а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову.

Частина четверта статті 16 ГПК ( 1798-12 ) відносить справи зі спорів, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, до підсудності господарського суду міста Києва.

З огляду на це у вирішенні питання про визначення підсудності відповідних справ у разі, коли позивач зазначає центральний орган виконавчої влади або державну адміністрацію як відповідача поряд з іншими відповідачами без достатніх на це підстав, необхідно враховувати таке.

Якщо позивач з якихось причин вважає, що одним із відповідачів зі справи має бути центральний орган виконавчої влади або державна адміністрація і у зв'язку з цим позовна заява подається до господарського суду міста Києва, або у разі передачі відповідної справи іншим господарським судом до цього суду, останній у процесі підготовки справи до розгляду за згодою позивача вправі вирішити питання про залучення до участі у справі іншого відповідача або про заміну неналежного відповідача (статті 24 ГПК ( 1798-12 ). Якщо у такому випадку справа стала підсудною іншому господарському суду, вона згідно із частиною третьою статті 17 ГПК має бути розглянута господарським судом міста Києва.

Якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК ( 1798-12 ), за винятком випадків, коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи.

Статтею 16 ГПК ( 1798-12 ) встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна.

Місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі статтею 15 ГПК ( 1798-12 ).

Якщо відповідачем у справі зі спору про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном є органи, зазначені у частині четвертій статті 16 ГПК ( 1798-12 ), то такі справи підлягають розглядові у господарському суді міста Києва.

Родова підсудність розподіляє справи між господарськими судами різного рівня. Загальний принцип родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від розгляду спору (ст. ст. 15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька видів. Загальна територіальна підсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господарським судом за місцезнаходженням:

— сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів і визнання договорів недійсними;

— відповідача по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів.

Позов до юридичної особи, який випливає з діяльності її уповноваженого відособленого підрозділу, подається з урахуванням правил загальної територіальної підсудності залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації (якщо законом не передбачено інше), вказується в уставних документах та визнається за місцезнаходженням її головного виконавчого органу.

Правила альтернативної підсудності надають позивачеві право вибору господарського суду, де буде розглянута справа. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Спеціальні правила територіальної підсудності встановлені гос­подарським процесуальним законодавством по справах про банкрутство, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Підсудність по зв’язку справ має місце у випадку їх тісних зв’язків, наявність яких дозволяє розглянути усі вимоги в одному процесі, тобто незалежно від територіальної приналежності спір підлягає розгляду в тому господарському суді, в якому вирішується інша справа, з якою пов’язаний спір. Зустрічний позов подається за місцем подання первісного позову (ст. 60 ГПК). Позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається за місцем розгляду справи, що виникла між попередніми сторонами — позивачем і відповідачем (ст. 26 ГПК).

Виключна підсудність — це встановлена підсудність певної категорії справ точно визначеному господарському суду, що виключає можливість розгляду їх у будь-якому іншому суді. Встановлення виключної підсудності має на меті забезпечити найкращі умови для правильного та оперативного вирішення певних категорій справ, характер яких викликає труднощі розгляду їх в іншому місці.

Перелік справ, на які поширюються правила виключної підсудності, у статті 16 ГПК є вичерпним:

— справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу;

— справи у спорах про право власності на майно або витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна;

— справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Господарське процесуальне законодавство передбачає так звану окрему підсудність. Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.

Стаття 16. Виключна підсудність справ

Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.

Справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Стаття 15. Територіальна підсудність справ господарському суду

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.