Добавил:
добрый аноним) пользуйтесь, ветеринары будущие Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
хирургия-1.docx
Скачиваний:
47
Добавлен:
04.06.2017
Размер:
69.82 Кб
Скачать

1.Лікування шоку

Лікування повинно бути комплексним, патогенетично обґрунтованим і невід­ кладним. Його спрямовують на усунення причин шоку і відновлення порушених функцій організму.

  1. Відновлення об’єму крові. (кровозамінники, гемо трансфузія, глюкоза, декстрини, серцеві засоби.)

  2. Корекція метаболізму полягає у першу чергу в нормалізації окисно-відновних процесів, усуненні гіпоксії і ацидозу. Для цього внутрішньовенно ін’єктують 3—5%- ний розчин гідрокарбонату натрію; 11,2%-ний розчин лактату натрію; для відновлен­ ня водно-електролітного балансу — глюкозо-новокаїнову суміш (1:1), гіпертонічні роз­ чини глюкози з інсуліном і вітамінами В,, BG, В)2 та аскорбіновою кислотою. Для відновлення функції нирок застосовують 10%-ний розчин манніту, сорбіт, фуросемід, а печінки — гепатопротектори (тіотриазолін, сссепціале).

  3. Пе­реривання шокогенної больової імпульсанії досягається седативними (седуксен, дро-перидол),НПЗЗ, анальгетиками.

  4. При септичному та травматичному шоці обов’язковою є комбінована антибак­ теріальна терапія.

  5. Антигістамінни препарати та вазопресори.

2. Хвороби кісток

Варіант?

  1. Лікування хімічних опіків,

Лікування. Перша допомога при хімічних опіках — по можливості якнайшвидше усунути дію агресивних речовин. Для цього необхідно швидко здійснити промивання ураженої ділянки великою кількістю проточної води, яка розбавляє кислоту чи луг, видаляє їх і одночасно охолоджує тканини. Таку обробку слід продовжувати не мен­ ше 10—15 хв. Якщо допомога надається з деяким запізненням, процедуру промиван­ ня збільшують до 30—40 хв. Під час опіків фтористоводневою (плавіковою) кислотою промивання рани слід проводити безперервно впродовж 2—3 год. Потім залишки кислот нейтралізують 2—3%-ним розчином натрію гідрокарбона­ ту, а лугів — розчинами 2%-ної оцтової, лимонної чи борної кислот. Інші засоби нейт­ ралізації хімічних агентів наведені в таблиці 3. Після нейтралізації агресивних речовин хімічні опіки лікують як і термічні з ура­ хуванням ступеня опіку, лише при ураженнях фосфором виключають мазеві засоби, які здебільшого сприяють фіксації та всмоктуванню фосфору тканинами.

  1. види міозитів

Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу — асептичними і гнійними, за етіо­ логією — травматичними, ревматичними та інфекційними. Травматичний міозит зустрічається часто і являє собою асептичне, гостре чи хронічне запалення м'язів, що розвивається внаслідок механічних пошкоджень. На місці травми виникають надриви, розриви м'язових волокон, кро­ вовиливи, часто з утворенням гематом; згодом виділяється серозний ексудат, внаслідок чого розвивається запальний набряк. З часом ексудат та невеликі згустки крові роз­ смоктуються і явища запалення поступово зникають. Так буває за незначних травм. При значних, з розміжченням тканин, запальний ексудат просочує міжм'язову сполучну тка­ нину, м'язові волокна, внаслідок чого порушується їх живлення, що сприяє розвитку де­ генеративних процесів. Поступово дефект заміщується сполучною тканиною, яка з ча­ сом перетворюється у фіброзну і спричиняє міогенну контрактуру (фіброзний міозит). Інколи великі рубці петрифікуються (осифікувальний міозит).За інфікування вогнищ ураження стафіло-стрептококами, кишковою паличкою розвивається гнійний міозит, причому процес спочатку відбувається в інтерстиціальній тканині, а пізніше - і в м'язовій. Під дією мікробів, тканинних ферментів тканини лізуються з утворенням дрібних абсцесів, що часто зливаються між собою, утворюючи одну або декілька ве­ ликих гнійних порожнин. З часом такі абсцеси інкапсулюються. Іноді розвивається дифузний гнійний міозит, що характеризується гнійною інфільтрацією тканин. При цьому часто виявляють затікання гною, що інколи приз­ водить до розвитку септичних явищ.

Варіант?

  1. Класифікація виразок.

За походженням виразки поділяють на первинні (ідіома­ тичні), зумовлені впливом зовнішніх причин (опік, відмороження, забій, тривалий тиск або тертя), і вторинні (симптоматичні), що розвиваються внаслідок основного інфекційного захворювання (сап, ящур, туберкульоз та ін.) або різних пухлин. За співвідношенням регенеративних і дегенеративних процесів виразки поділяють на прості, атонічні та прогресуючі, а за клінічним перебігом, формою, розміром — круглі, овальні, неправильної форми, поверхневі, глибокі, синуозні (з підритими краями), з гла­ денькими й змозоленими краями та ін. Крім того, виразки за причиною виникнення поділяють на опікові, пухлинні, декубітальні, трофічні, некробактеріозні та ін.. 2. Гематома. Симптоми і лікування.

Гематома — це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої Кров'ю порожнини, ЩО утворюється при порушенні ЦІЛОСТІ артерій або Вен значного калібру, коли кров виливається у тканини під великим тиском, розсовує їх утворюючи порожнину. Безпосередньо після травми з’являється флуктуюче, помірно болюче п р и п у х а н н я тканин, що швидко збільшується. У міру з б іл ь ш е н н я воно набуває кругло-овальної форми. Н а 2 3-й день пальпацією виявляють крепітацію та ущіль­нення тканин біля основи, у нижній частині (з с ід а н н я фібрину). Інфікована гематома характеризується озн ак ам гострого гнійного запалення, а в пунктаті знаходять кров'янистий гній. За дифузних гематом у т в а р и н знаходять ознаки гострого малокрів’я. П у л ь с у ю ч а гем ат ма (аневризма) характеризується відчуттям пульційної хвилі під час її пальпації і дзюркотливого зв ук у , синхронно співпадає з пульсовою хвилею. Лікування: Гематоми, що локалізуються н глибині, розсмоктуються са­мостійно. 1. Припините надходження крові. 2. Змащити шкіру йодом і помірно тиснуча повязка. З третього дня переходять на теплові процедури. Якщо вона не розсмоктується, ЇЇ мож­ на розрізати і видалити згустки, але не раніше 5—7-го дня (проростання тромбу спо­лучною тканиною). Після цього рану обробляють протимікробними препаратами і зак­ривають швом із валиком чи накладають тиснучу пов'язку. Дифузні вимагають термінового оперативного втручання. Для цього вище гематоми розрізають шкіру, зна­ходять судину, що кровоточить, і накладають на неї лігатуру, а кров з порожнини зби­рають у з підготовлений посуд з 10 %-ним розчином кальцію хлориду і вводять внутрішньовенно. Інфіковані гематоми лікують як абсцеси.

Карієс кістки — локальний дрібнозернистий (мабуть, м о л ек у л я р н и й кісткової субстанції з утворенням дефекту у вигляді заглиблення. Етіологія. Ураження зумовлене впливом хімічних і біологічних чинників, що р у й н у ю т ь мінеральну речовину кістки (гідроксилапатит); подібна дія часто вияв­ и т ь с я з боку гнійного ексудату і деяких мікроорганізмів (мікобактерії туберкульозу та ін ) Патогенез. При карієсі первинно уражується мінеральна субстанція кістки, вдруге — незахищена органічна речовина (осеїн). Каріозний процес являє собою особ­ ливий вид некрозу, при якому відсутнє або слабко виражене демаркаційне запалення (ареактивний остеонекроз), що відрізняє його від звичайного некрозу кістки. Карієс має постійну тенденцію до прогресування, зумовлюючи осередкову повзучу руйнацію кістки, у зв’язку з чим цей процес називають кісткоїдом. Поширення карієсу стиму­ люється аутосенсибілізацією остеокластів (кісткових макрофагів) до зміненої кістко­ вої тканини під впливом етіологічних чинників. Клінічні ознаки. Розрізняють сухий і вологий карієс. Перший супроводжується виділенням невеликої кількості густого жовтувато-білого гнійного ексудату. Вологий карієс спричиняє більш виражену руйнацію кісткової речовини й утворення рідкого орудно-коричневого гнійного ексудату зі специфічним неприємним каріозним запахом (часто спостерігається при ураженні зубів). Зазвичай виявляють нориці, набрякання м'яких тканин навколо ураженої кістки, кістковий дефект, каріозний запах (внаслідок життєдіяльності гнильної мікрофлори). Оглядом або зондуванням визначають наявність кісткового дефекту з нерівною шорсткуватою поїденою поверхнею. У каріозній порожнині можуть знаходитися дрібні кісткові секвестри. Діагноз встановлюють, базуючись на симптомах, даних зондування, іноді рент­ генівського дослідження. Лікування. Проводять оперативне втручання, розкривають норицеві ходи, вида­ ляють мертві тканини, забезпечуючи нормальне стікання гнійного ексудату. Для попе­ редження подальшого розпаду кісткової речовини роблять ретельний кюретаж каріоз­ ного дефекту до одержання рожевої пластинчастої кісткової стружки. Місцево застосо­ вують тонкотертий (до стану пудри) порошок калію перманганату і борної кислоти (розтирати окремо!), показані глюкокортикоїди, антибіотики, протеолітичні ферменти.

Класифікація абсцесів. Розрізняють абсцеси поверхневі і глибокі. Останні мо­ жуть бути паренхіматозними, інтерстиціальними, підокістними, внутрікістковими і т. д. Найбільш поширені поверхневі. Вони легко діагностуються, дають менше усклад­ нень, часто самостійно прориваються назовні і не вимагають складних оперативних втручань. Але інколи такі абсцеси є наслідком глибоких гнійно-некротичних процесів (остеомієліт, артрит тощо). Щоб їх виключити, потрібне детальне обстеження і хворо­ го, і місця локалізації підшкірного абсцесу. Глибокі абсцеси найчастіше спостерігаються при глибоких колотих ранах, сепсисі з метастазами (метастатичні), деяких інфекційних хворобах (мит), а також після внутрішньом'язових ін'єкцій вакцин, тканинних препаратів, крові з порушенням пра­ вил асептики, глибокого залягання сторонніх тіл. Такі абсцеси часто інкапсулююгься, внаслідок чого створюються вогнища дрімаючої інфекції. Під час ослаблення ор­ ганізму, механічних пошкоджень, оперативних втручань, що сприяють виходу інфекції за межі інкапсульованого вогнища, може виникнути її загострення, що сприяє різним ускладненням, аж до сепсису. Слід пам'ятати, що невеликі інкапсульовані абсцеси протягом багатьох років залишаються непоміченими і мало впливають на загальний стан та продуктивність тварин. За характером запального процесу абсцеси діляться на гарячі й холодні. Перші характеризуються гострим запаленням і перебігом, швидким формуванням. Органі­ зації гарячого абсцесу сприяє утворення демаркаційної зони, часто значних розмірів. Його гній має густу, сметаноподібну консистенцію, а сам абсцес схильний до самовіль­ ного проривання. Цьому передує розм’якшення зовнішньої стінки абсцесу, потоншен­ ня шкіри з наступним її розривом і виходом вмісту назовні. Холодні абсцеси виділяються хронічним перебігом, повільним дозріванням за слабовиражених або відсутніх основних ознак запалення. При цьому затримується формування демаркаційної зони, піогенна оболонка слабо виражена, місцями некро- тизована. Внаслідок цього гній може затікати анатомічними шляхами у нижче розта­ шовані тканини і утворювати нові абсцеси (натічні), які ще тривалий час сполучають­ ся з первинними. Відомі холодні абсцеси мікотичного походження (актиномікоз, ак- тинобактерікоз), які відрізняються вираженою фіброзною капсулою. Про них буде сказано пізніше.

Нориця {fistula) Це — патологічний хід у тканинах, вузький канал, вистелений епітелієм або гра­ нуляціями, що виходить із глибини на поверхню або сполучає порожнини чи органи тіла між собою. Класифікація, етіологія і клінічні симптоми. Нориці класифікуються залежно від причин виникнення, будови, характеру виділення і розташування відносно зовнішнього середовища. Якщо норицевий хід виходить з глибини на поверхню і кон­ тактує із зовнішнім середовищем його називають зовнішнім, а якщо він з'єднує внутрішні органи або порожнини — внутрішнім. За характером виділення нориці можуть бути екскреторними (калова, сечова), сек­ реторними (молочна, слинна) і гнійними; до останніх належать лігатурні нориці, пов’я­ зані з інфікуванням глибоких заглибних швів, нориці сторонніх тіл (метал, дерево, пластмаса і т. п). Довгостроково існують нориці при остеомієліті, карієсі кістки або зуба. Причини виникнення нориць різні; вони бувають вродженими — внаслідок пору­ шення ембріонального ґенезу (вади розвитку) і набуті — у результаті травм органів: ураження при зондуванні, бужуванні, ендоскопії; травмуванні — під час операції, сто­ ронніми тілами, хімічними розчинами; розпад злоякісних пухлин та ексудативні за­ пальні процеси. Нориці мають зовнішнє і внутрішнє устя (отвір) та різної довжини канал. Дов­ жина його залежить від товщини покривних тканин, через які проходить нориця, та рухливості органа. Шкірні устя зовнішньої нориці можуть мати різний діаметр (від маленького до декількох сантиметрів) і форму — воронкоподібну чи губоподібну. Діагноз ставлять з урахуванням анамнезу, клінічних ознак, лабораторних та інструментальних досліджень: зондування, фістулографія, фістулоскопія, ендоскопія. Лікування. Лікування хворих тварин із зовнішніми норицями включає місцевий вплив та оперативне видалення нориці. Санація гнійних нориць досягається проми­ ванням їх розчинами антисептичних препаратів. Закриття нориці порожнистих трубчастих органів вимагає пластичного заміщен­ ня дефекту; в окремих випадках вдаються до оперативного видалення або хімічного руйнування нориці (розчин азотнокислого срібла, гарячий парафін та ін.) органів, що секретують, наприклад, слинної залози. Грануляційні нориці можуть закриватися самостійно після усунення причини. Так, за наявності стороннього тіла (лігатури, кісткові секвестри) норицю після місце­ вого та загального знеболювання розсікають, видаляють останнє, проводять її ска­ рифікацію, кюретаж і ушивають отвір, нерідко з використанням дренажів (дренажі ви­ даляють на 3-й день). Можна використовувати введення в норицю 10%-ного розчину димексиду з лідазою (64 ОД на 20 мл розчину) і тимчасово тампонувати його вихід назовні (Борисевич В.Б.). У норицях із завершеним процесом відторгнення мертвих тканин застосовують консервативне лікування — припікання, новокаїнову блокаду, тканинну терапію, введення у норицю спеціальних свічок: 0,25—0,5% етакридин-ва- зелінову з додаванням 20% воску, 30% вісмуту на парафіні (1 частина), воску (1 час­ тина), вазеліну (4 частини) та ін. Свічку у норицевий канал вводять у підігрітому стані, що сприяє надалі чіткій фіксації і не перешкоджає виділенню ексудату.

Соседние файлы в предмете Хирургия животных