- •1. «Етика професійного спілкування» як навчальна дисципліна та її завдання.
- •2. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії.
- •3. Професійне спілкування та його особливості.
- •4. Культура професійного спілкування.
- •5. Моральні норми та принципи, їх значення для досягнення високого рівня культури спілкування.
- •6. Етикет як сукупність правил поведінки людини.
- •7. Спілкування як одна з нагальних потреб людини.
- •8. Структура спілкування.
- •9. Роль міжособистісних взаємин у спілкуванні.
- •10. Види та рівні спілкування.
- •11. Стереотипи сприйняття в процесі спілкування.
- •12. Механізми міжособового пізнання (проекція, децентрація, рефлексія, ідентифікація).
- •13. Способи впливу на людей під час спілкування.
- •14. Маніпулювання та актуалізація.
- •15. Стилі спілкування.
- •16. Поняття «педагогічне спілкування», «культура педагогічного спілкування».
- •17. Педагогічний такт і стиль спілкування.
- •18. Вербальне або мовленнєве спілкування.
- •19. Культура слухання. Культура говоріння.
- •20. Значення переконуючого впливу в мовленнєвому спілкуванні.
- •21. Вплив особистості на ефективність переконання.
- •22. Поняття про невербальне спілкування. Класифікація невербальних засобів спілкування.
- •23. Кінесика. Паралінгвістичні та екстралінгвістичні засоби спілкування. Контакт очей. Проксеміка.
- •24. Конфлікт. Класифікація конфліктів.
- •25. Антикультура спілкування.
- •26. Педагогічний такт як основа професійної діяльності.
- •27. Правила переконання співбесідника.
- •28. Метамова
- •29. Міжособистісна атракція та емпатія як умова професійного спілкування.
- •30. Відмінності етикету в різні вікові епохи.
- •31. Динаміка конфлікту.
- •32. Фази конфлікту.
- •33. Спільні риси і відмінності у спілкуванні з індивідуумом і аудиторією.
- •34. Особистісні якості педагога, які ускладнюють спілкування з вихованцем.
- •35. Індивідуальні особливості особистості, що зумовлюють схильність до конфліктів.
- •36. Типи маніпуляторів.
- •37. Причини маніпулятивної поведінки.
- •38. Інвективна лексика і фраземіка.
- •39. Евфемізми.
- •40. Психологічні пастки у спілкуванні.
- •41. Спільні риси і відмінності у спілкуванні з індивідуумом і аудиторією.
- •42. Особистісні якості педагога, які ускладнюють спілкування з вихованцем.
- •43. Особливості спілкування з дітьми раннього та дошкільного віку та їх батьками.
- •44. Спілкування в педагогічному колективі.
- •45. Види впливу педагога на вихованців.
44. Спілкування в педагогічному колективі.
Особливе місце у формуванні педагогічного клімату займає спілкування. Спілкування – найважливіша сфера духовного, суспільного та особистісного прояву людини, засіб досягнення взаєморозуміння між людьми. Виокремлюють чотири рівні педагогічного спілкування: 1) оптимально-позитивний; 2) потенційно-позитивний; 3) напружений; 4) негативний.
Педагогічна сутність спілкування – це живий процес взаємодії членів колективу з навколишнім світом.
За допомогою мовлення, а також інших засобів передачі інформації (міміка, поза, рухи тіла, жести, символи, звукові сигнали, мовні знаки) спілкування забезпечує різноманітність життєдіяльності, стосунків, самопроявів і самоствердження індивідів. Потреба у спілкуванні закладається генетично як умова існування особистості розумової та суспільної. Спілкування забезпечує обмін інформацією, взаєморозуміння, ділову співпрацю, творчість, розвиває психіку, збагачує свідомість.
Спілкування в житті суспільства виконує ряд важливих функцій.
Серед них: комунікативна, що забезпечує зв’язок між людьми; інформативна – сприяє духовному збагаченню знаннями, вміннями та навичками; психотерапевтична – надає можливість обдарованим і професійно підготовленим індивідам позитивно впливати на оточуючих; педагогічна – сприяє формуванню свідомості, організації діяльності та відносин у навчально-виховному процесі; гедоністична – вводить людину у процес спілкування і допомагає досягти стану духовного задоволення, насолоди; морально-естетична – сприяє досягненню духовної рівноваги гуманними вчинками, переживанню почуття краси; релігійна, що спрямована на забезпечення елективної та особистісної взаємодії з Богом на основі віри у безсмертя, надії на спасіння і потребу в любові до ближнього.
На превеликий жаль, педагогічна практика свідчить про наявність конфліктності у колективах навчальних закладів, які виникають між адміністрацією та викладачами, між педагогами і їх вихованцями, між студентами всередині студентської групи тощо. Такі конфлікти призводять до дезорганізації роботи у навчальному закладі, негативно відбиваються на результатах навчально-виховного процесу. Відомо, що лише ті керівники досягають високої ефективності у роботи, які здатні створити у своєму педагогічному колективі сприятливий педагогічний клімат, залучаючи до цього процесу всіх його суб’єктів. Позитивний педагогічний клімат нормалізує напружену обстановку, робить працю викладача привабливою та значущою.
Як свідчить практика, причинами конфліктів може бути: зіткнення інтересів, мотивів, ідей, цілей, дій різних суб’єктів чи їхні розбіжності; протиборство сторін, боротьба за лідерство у колективі; несумісність потреб, поглядів, підходів до розв’язання тієї чи іншої проблеми; імпульси ворожості до нового: інформації, підходу, стилю, форми репрезентації матеріалу, суб’єкта, що його викладає; нестандартні форми мислення, що сприймаються як порушення загальновизнаного, звичного, як загроза спокою, цілісності свого “Я”; невпевненість у власних силах, знаннях, компетенції, вміннях, навичках; намагання пригнітити інших, щоб домінувати у колективі; ігнорування комунікативної ситуації, дистанції спілкування, зміни соціального контексту, соціальних ролей, тощо.
Спілкування вчителя з колегами можна умовно поділити на дві тісно взаємопов’язані сторони. Перша – це офіційно-організовані, або формальні, відносини між членами педагогічного колективу (педагогічні ради, методичні об’єднання, наради, збори, на яких обговорюються всі виробничі, поточні навчальні та виховні проблеми). Виробниче спілкування вчителів один з одним не є для кожного з них безперервним, постійним процесом, адже основну частину часу вчитель витрачає на роботу, спілкування безпосередньо з учнями. Тим не менше, спілкування з колегами має інтенсивний характер, оскільки максимально концентрується умовами конкретної ситуації, бо час від часу в кожного вчителя виникає необхідність особистого контакту зі своїм колегою для вирішення поточних і перспективних навчальних та виховних завдань: обговорити успішність і поведінку того чи іншого учня, порадитися про заходи впливу на нього, знайти єдиний підхід у вимогах до виконання домашніх завдань тощо.
Поряд з офіційною взаємодією в кожному педагогічному колективі існує й неофіційне, або неформальне, спілкування. Останнє багато в чому залежить від офіційно прийнятого та закріпленого професійного спілкування, хоча й має відносно самостійний характер, справляючи, у свою чергу, вплив на нього. Безумовно, неофіційні товариські контакти, співробітництво й взаємодопомога в роботі та після її закінчення формують якісно інший, більш дієздатний морально-психологічний клімат колективу – щирі стосунки дружби. І навпаки, недоброзичливі відносини, які виявляються в сварках і конфліктах, як правило, погіршують настрій, викликають незадоволеність роботою, заважають проведенню єдиної педагогічної лінії у відносинах з учнями. Саме тому з огляду на специфіку офіційної та неофіційної сторін не можна не бачити, що будь-яка з них не може існувати відокремлено одна від одної.