Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
18404 готово дор.doc
Скачиваний:
375
Добавлен:
31.10.2016
Размер:
428.54 Кб
Скачать

44. Спілкування в педагогічному колективі.

Особливе місце у формуванні педагогічного клімату займає спілкування. Спілкування – найважливіша сфера духовного, суспільного та особистісного прояву людини, засіб досягнення взаєморозуміння між людьми. Виокремлюють чотири рівні педагогічного спілкування: 1) оптимально-позитивний; 2) потенційно-позитивний; 3) напружений; 4) негативний.

Педагогічна сутність спілкування – це живий процес взаємодії членів колективу з навколишнім світом.

За допомогою мовлення, а також інших засобів передачі інформації (міміка, поза, рухи тіла, жести, символи, звукові сигнали, мовні знаки) спілкування забезпечує різноманітність життєдіяльності, стосунків, самопроявів і самоствердження індивідів. Потреба у спілкуванні закладається генетично як умова існування особистості розумової та суспільної. Спілкування забезпечує обмін інформацією, взаєморозуміння, ділову співпрацю, творчість, розвиває психіку, збагачує свідомість.

Спілкування в житті суспільства виконує ряд важливих функцій.

Серед них: комунікативна, що забезпечує зв’язок між людьми; інформативна – сприяє духовному збагаченню знаннями, вміннями та навичками; психотерапевтична – надає можливість обдарованим і професійно підготовленим індивідам позитивно впливати на оточуючих; педагогічна – сприяє формуванню свідомості, організації діяльності та відносин у навчально-виховному процесі; гедоністична – вводить людину у процес спілкування і допомагає досягти стану духовного задоволення, насолоди; морально-естетична – сприяє досягненню духовної рівноваги гуманними вчинками, переживанню почуття краси; релігійна, що спрямована на забезпечення елективної та особистісної взаємодії з Богом на основі віри у безсмертя, надії на спасіння і потребу в любові до ближнього.

На превеликий жаль, педагогічна практика свідчить про наявність конфліктності у колективах навчальних закладів, які виникають між адміністрацією та викладачами, між педагогами і їх вихованцями, між студентами всередині студентської групи тощо. Такі конфлікти призводять до дезорганізації роботи у навчальному закладі, негативно відбиваються на результатах навчально-виховного процесу. Відомо, що лише ті керівники досягають високої ефективності у роботи, які здатні створити у своєму педагогічному колективі сприятливий педагогічний клімат, залучаючи до цього процесу всіх його суб’єктів. Позитивний педагогічний клімат нормалізує напружену обстановку, робить працю викладача привабливою та значущою.

Як свідчить практика, причинами конфліктів може бути: зіткнення інтересів, мотивів, ідей, цілей, дій різних суб’єктів чи їхні розбіжності; протиборство сторін, боротьба за лідерство у колективі; несумісність потреб, поглядів, підходів до розв’язання тієї чи іншої проблеми; імпульси ворожості до нового: інформації, підходу, стилю, форми репрезентації матеріалу, суб’єкта, що його викладає; нестандартні форми мислення, що сприймаються як порушення загальновизнаного, звичного, як загроза спокою, цілісності свого “Я”; невпевненість у власних силах, знаннях, компетенції, вміннях, навичках; намагання пригнітити інших, щоб домінувати у колективі; ігнорування комунікативної ситуації, дистанції спілкування, зміни соціального контексту, соціальних ролей, тощо.

Спілкування вчителя з колегами можна умовно поділити на дві тісно взаємопов’язані сторони. Перша – це офіційно-організовані, або формальні, відносини між членами педагогічного колективу (педагогічні ради, методичні об’єднання, наради, збори, на яких обговорюються всі виробничі, поточні навчальні та виховні проблеми). Виробниче спілкування вчителів один з одним не є для кожного з них безперервним, постійним процесом, адже основну частину часу вчитель витрачає на роботу, спілкування безпосередньо з учнями. Тим не менше, спілкування з колегами має інтенсивний характер, оскільки максимально концентрується умовами конкретної ситуації, бо час від часу в кожного вчителя виникає необхідність особистого контакту зі своїм колегою для вирішення поточних і перспективних навчальних та виховних завдань: обговорити успішність і поведінку того чи іншого учня, порадитися про заходи впливу на нього, знайти єдиний підхід у вимогах до виконання домашніх завдань тощо.

Поряд з офіційною взаємодією в кожному педагогічному колективі існує й неофіційне, або неформальне, спілкування. Останнє багато в чому залежить від офіційно прийнятого та закріпленого професійного спілкування, хоча й має відносно самостійний характер, справляючи, у свою чергу, вплив на нього. Безумовно, неофіційні товариські контакти, співробітництво й взаємодопомога в роботі та після її закінчення формують якісно інший, більш дієздатний морально-психологічний клімат колективу – щирі стосунки дружби. І навпаки, недоброзичливі відносини, які виявляються в сварках і конфліктах, як правило, погіршують настрій, викликають незадоволеність роботою, заважають проведенню єдиної педагогічної лінії у відносинах з учнями. Саме тому з огляду на специфіку офіційної та неофіційної сторін не можна не бачити, що будь-яка з них не може існувати відокремлено одна від одної.