32.Специфіка зазначених видів творчості. Основні функції видів творчості: гносеологічна, аксіологічна, евристико-конструктивна, репрезентативна.

Гносеологічна функція забезпечує пізнання світу, людей, самого себе. Творчість може в деяких випадках замінювати реальність, з існуванням чого-небудь (наприклад, самотності, підлості, смерті) можна познайомитися через творчість.

Гносеологічну функцію також називають кассандрівською  (пророчою) – митці узагальнюють інформацію про навколишній світ, комплексно передають її й можуть виступати «пророками» – передбачати ті чи інші події. Арістотель, порівнюючи історика й поета, надавав перевагу останньому: історик описує події, які сталися, а поет говорить про те, що могло б статися (для цього має знати закономірності світу).

Аксіологічна (ціннісна) функція – кожна культура створює свої ідеали, що базуються на цінностях суспільства. Цінність – явище, матеріальний чи духовний предмет, що усвідомлюється окремою людиною, суспільством або людством як надзвичайно важливий. В основі культури лежить традиція, у першу чергу іншим поколінням передається найважливіша інформація, що й фіксується в ідеалах.

Евристико-конструктивна функція  виявляється у її здатності служити орієнтиром для подальших задумів та розробок та на оволодіння новими знаннями.

Найважливішою є репрезентативна функція, яка полягає в тому, що при сприйманні певних систем людина усвідомлює предметний характер їх і одержує наочну, картинну інформацію про оригінал. Репрезентація, – зауважує Е. Я. Басін, – як правило, не є кінцевою функцією зображення. Це швидше його властивість, без якої воно як таке не існує. Кінцева мета репрезентації може бути різною. Різною є і ступінь репрезентації в конкретному зображенні cукупності оптичних, доступних зоровому сприйманню, властивостей і якостей об’єкта.

33. Роль досвіду життєвих вражень у творчості

Врахування досвіду життєвих вражень у творчості передбачає одночасну активованість системи характеристик:

• ставлення до творчої проблеми як до виклику;

• установка на творчість;

• креативність як риси особистості;

• система предметних знань і навичок у межах творчої проблеми;

• емоційний стан радості та піднесення;

• пульсування уваги на зовні (на об’єктивне) і в середину (на суб’єктивне);

• загальмованість рис особистості, які блокують творчість;

• чітке уявлення про мету творчої діяльності;

• загальна енергетизованість;

• тимчасове припинення дії стереотипів;

• швидка зміна погляду на проблему;

• інтенсивне бажання вирішити творчу задачу;

• не втомлене, тонізоване тіло;

• стан тимчасового розслаблення;

• достатньо довга концентрація на проблемі;

• коливання емоційного стану;

• переформулювання творчої проблеми мовою образів, слів, почуттів, рухів;

• уважність і чутливість до будь-яких асоціацій;

• розвинутий інтелект;

• вміння спрямовувати та утримувати увагу на окремих компонентах проблеми;

• вербальна гнучкість;

• використання випадкових подій та ін.

34. Технічна творчість

Творчість – це діяльність, що породжує щось якісно нове. Під технічною творчістю розуміють цілеспрямовану діяльність людини, яка завершується створенням чогось нового з метою удосконалення знарядь праці, технологічних процесів, планування праці, конструкції виробів, тощо – нового, яке має суспільну цінність

Процес технічної творчості здійснюється суб’єктом шляхом дії на об’єкт з метою отримання очікуваного принципово нового корисного результату – матеріалізованого продукту творчості. Цей процес втілює інтелектуально-практичну діяльність людини, що полягає в такій корекції поняттями і образами технічних об’єктів і процесів, включених в проблему, які в результаті дають принципово нові рішення. Продуктом технічної творчості є створення принципово нових об’єктів техніки і способи її створення і застосування. Творча діяльність може здійснюватися над різним матеріалом або змістом як об’єктом творчості:

1) образним;

2) символічним;

3) семантичним, або словесним.

В процесі технічного мислення формуються дві відносно самостійні задачі: формування понять, знань і навчання прийомам їх використовування. Технічна творчість сприяє також отриманню досвіду технічної творчої діяльності, що має величезне значення для формування особи. По-перше, він дозволяє на основі одержаних знань і умінь придбавати нові. По-друге, досвід певною мірою зменшує вірогідність вибору помилкового шляху при рішенні технічних задач. По-третє, досвід сприяє виробленню умінь перенесення знань і умінь в нові умови вживання. В практиці творчої діяльності відомо багато випадків, коли складні технічні задачі розв’язувалися саме завдяки перенесенню досвіду рішення аналогічних задач. Аналіз творчої діяльності дозволив виділити ряд етапів технічної творчості. Звичайно, виділення цих етапів – умовна, оскільки процес творчості безперервний. Виділення етапів переслідує методичну мету. На їх основі можна визначити зміст діяльності в процесі технічної творчості, визначити форми, методи і засоби розвитку творчих здібностей на кожному з відносно самостійних етапів, намітити послідовність розвитку тих або інших якостей творчої особи майбутнього спеціаліста.

34. Винахідництво як частина технічної творчості. Бар’єри винахідництва

Термін «винахід» визначається як «нове, що має суттєві відмінності технічне розв’язання задачі в будь-якій галузі народного господарства, соціальнокультурного будівництва чи оборони країни, що дає позитивний ефект. Технічне розв’язання може бути визнано винаходом за таких умов: воно має бути новим, мати суттєві відмінності від усіх попередніх відомих розв’язань тієї ж задачі і давати позитивний ефект.

Людям, які займаються творчістю, доводиться переборювати багато труднощів. Це різні бар’єри, антистимулятори, що в більшому чи меншому ступені негативно впливають на творчий процес.

В. О. Моляко вважає, що до внутрішніх бар’єрів можна віднести:

• незібраність, лінощі;

• незацікавленість у роботі;

• хвороби;

• незадовільний психічний стан;

• погані звички;

• робота без режиму;

• невміння організувати свій час;

• негативні якості характеру та мислення.

Дослідники називають також зовнішні бар’єри:

• незручне середовище (наприклад, приміщення);

• сторонні перешкоди (шум, спека, холод і т. ін.);

• поганий психологічний клімат у колективі;

• неадекватна (занижена) оцінка діяльності.

Один із внутрішніх бар’єрів – фіксація, тенденція “чіплятися” за неправильні рішення чи не брати до уваги альтернативи. Зазвичай це буває тоді, коли ми накладаємо непотрібні обмеження на наше мислення.

Основна властивість обмеженого мислення – функціональна фіксованість, нездатність бачити нове застосування знайомих об’єктів, використовуваних певним способом. Якщо ви колись користувалися п’ятикопієчною монеткою як викруткою, то ви перебороли функціональну фіксованість. Ще один внутрішній бар’єр – функціональний стереотип, винайдений К. Дункуром.

34. Поняття про художню творчість. Поняття про задум у художній творчості

Поняття «художня творчість» охоплює весь процес роботи митця незалежно від будь-якого конкретного виду мистецтва і включає в себе художню діяльність письменника і композитора, художника і актора. Це, безперечно, так. Адже представники кожного конкретного виду мистецтва вирішують спільне завдання – художньо освоюють об’єктивну дійсність. 

Водночас поняття «художня творчість» вимагає певної деталізації. Вона допоможе з’ясувати специфіку творчості митця в кожному конкретному виді мистецтва. Це поняття поєднує два види творчого процесу – прямий та опосередкований. Такий розподіл дає можливість побачити, скільки самобутнього з точки зору психології творчості індивідуального має в собі, наприклад, музика як мистецтво композитора і музика як мистецтво виконавця. наслідки творчості поета відрізняються від творчості актора. 

Розчленування поняття «художня творчість» дає змогу говорити про літературу, живопис, музику, скульптуру як про види мистецтва, де творчість має прямий, а творчість у театрі, в кіно, в усіх жанрах виконавчого мистецтва – опосередкований характер. Прямий і опосередкований види творчості далеко не рівнозначні. 

Митці, творчість яких має прямий характер, яскраво виражають одну з найважливіших рис мистецтва – його об’єктивно-суб’єктивний характер. Письменник чи композитор використовують єдину об’єктивну основу – навколишній світ, життя в усіх його складності та багатогранності. Пізнаючи об’єктивну дійсність, художник відбирає ті її сторони і прояви, які з найбільшою силою розкривають його власний внутрішній світ, світогляд, смаки, мистецьку позицію. Митець не обмежений у пошуках життєвого матеріалу, повністю вільний у відборі тем майбутнього твору. 

Специфіка прямого виду творчості має ще одну важливу рису: незв’язаність митців з виробництвом, індивідуальне планування творчого процесу. 

Формування творчого задуму поєднує у собі чуттєві враження, зумовлені предметом небайдужості та осмислення закономірностей його об’єктивної життєвості. Важливо, щоб уже на етапі творчого задуму митець почав бачити твір як ціле, переводячи конкретні обставини, події тощо у нове – художнє буття. Образи, навіяні реальними враженнями про світ, покликані трансформуватися свідомістю, уявою, фантазією, думками та почуттями в інший – ідеальний спосіб буття у контексті іншої – духовної реальності, підпорядковуючись логіці художнього твору. Тоді увесь творчий потенціал митця працює на формування цілісних образів та осмислення їх якостей у контексті художнього цілого. На цьому етапі творчого задуму його втілення у матеріалі конкретного виду мистецтва визначається як внутрішня необхідність.

34. Художня творчість як синкретична єдність основних видів діяльності: пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, перетворюючої та комунікативної

Художня творчість людини – лише один зі способів зустрітися з творчим Я та реалізувати його в загальнокультурному плані. Єдиним неспецифічним стрижнем різних видів творчості має бути зусилля людини наблизитися до свого справжнього Я, максимально реалізувати його в емпіричній дійсності. Літературна, образотворча та музична творчість пов’язані з новими здобутками в кожній із цих галузей (наприклад, зі створенням скульптури, написанням роману, вірша, опери). Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, який імпровізує з лялькою, і гра професійного актора в п’єсі чи в кіно. Деякі дослідники відносять до ігрової творчості значну частину поведінки людини.

Розглядаючи зміст художньо-пізнавальної діяльності, ми дотримувалися основних положень концепції М. Кагана. Визначаючи основні функції мистецтва (просвітницьку, виховну, комунікативну, гедоністичну), його характерні боки (пізнавальний, оцінюючий, творчо-конструктивний, знаковий), вчений розглядає мистецтво як складну динамічну систему, якає елементом людської діяльності.

На думку М. Кагана, людська діяльність складається з п’яти видів діяльності: перетворюючої, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної і художньої. Саме художня діяльність утворюється за допомогою синтезу інших видів діяльності. В результаті виникає своєрідне співвідношення між видами діяльності й структурними елементами мистецтва: перетворюючій діяльності відповідає конструктивний бік мистецтва; пізнавальний – його пізнавальний бік; ціннісно-орієнтаційній діяльності – оцінюючий; комунікативній діяльності – знаковий бік.

М. Каган робить висновок, що мистецтво – це «образна модель людської життєдіяльності», яка об’єднує в своїй структурі основні види людської діяльності. Вчений розглядає відповідність між функціональними структурами мистецтва та людською діяльністю. Мистецтво «відіграє однозначно роль засобу спілкування, способу ціннісної орієнтації, інструмента пізнання й знаряддя практично-духовного перетворення об’єктивного світу. Таким чином, можна зазначити ті функції мистецтва (комунікативну, обумовлену комунікативною діяльністю людей, просвітницьку – пізнавальною діяльністю людей, виховну - діяльністю – ціннісно-орієнтаційною), які безпосередньо реалізуються в художньо-пізнавальній діяльності особи.

34. Поняття про наукову творчість. Роль різних видів мислення та емоцій у художній та науковій творчості.

Наукова творчість – це процес продукування когнітивних інновацій в науці (законів, теорій, принципів, методів, моделей, приладів, зразків техніки, технологій). Основу наукової творчості складають: 1) чітко поставлена ​​проблема, 2) володіння необхідним запасом накопиченої в даній області науки інформації (професіоналізм), 3) комбінаторні здібності дослідника зі складання самих різних сполучень (включаючи малоймовірні) з наявних елементів готівкового знання, 4) інтуїтивні здібності з відбору релевантних комбінацій і невеликого числа найбільш перспективних з них для можливого вирішення поставленої проблеми, 5) здатність до прийняття ризикованих рішень (когнітивна сміливість), що поєднується з готовністю їх відстоювання перед обличчям неминучості критики з боку членів наукового співтовариства. Розуміння процесу наукового пізнання як когнітивного творчості виходить із ідеї активного характеру суб’єкта науки і протистоїть його тлумачення в якості носія здатності лише адекватно відображати вплив з боку пізнаваного об’єкта.

Художній стиль, і наукова парадигма однаковою мірою детерміновані факторами культури. За виглядом творчого продукту неможливо визначити, як ці чинники активізували інтимні психологічні механізми, що породили його, хоч би як проникливо не вдивлятися в нього. Адже цей продукт відтворює (у формі художнього образу чи наукового поняття) незалежну від суб’єкта дійсність, а не предметно-перетворювальну духовну активність суб’єкта, осягнути яку має психологія творчості. Досліджуючи проблеми творчості, учені використовують різні терміни Історія людства показує безліч прикладів мужності, відданості та безкорисливості дивних людей – першопроходців. У цій славній когорті – імена Леонардо да Вінчі й Мікеланджело, М. Коперника й Дж. Бруно, І. В. Курчатова й С. П. Корольова, П. І. Чайковського й Л. Бетховена, О. С. Пушкіна й Л. М. Толстого та багато інших. Вони не вписувалися в рамки суспільства, у якому жили. Ці люди йшли далі, часто були не зрозумілі та не прийняті, але продовжували почату справу (часто собі на шкоду!), незважаючи на гоніння й інші іспити (зокрема, спроби “купити” їхній успіх і благополуччя). Великі творці – великі особистості. Хоча неординарні здібності (наприклад, високий інтелект) можуть мати й аморальні люди (згадаємо “злих геніїв”, яких в історії чимало), іще ніхто не довів, по-перше, що аморальність сприяє творчості, по-друге, що творчий склад людини та її успіх у діяльності – одне й те саме. Розглядаючи творчість як продовження пізнавальної діяльності за межами заданої ситуації, можна зрозуміти, як творець виходить за межі дозволеного. Тут багато чого залежить не від енергетичних ресурсів людини (знань, умінь, навичок, мотивів), а від її моральності. Це пояснює та визначає роль ізних видів мислення та емоцій у художній та науковій

Творче мислення потрактовується різновидом людського “предметного мислення”, відмінного від “мислення у поняттях”, що виступають двома різними формами мислення людини. Характерною ознакою останнього дослідник вважає його використання в науковій діяльності, філософських пошуках, політичних дискусіях, етичних розвідках тощо. Іншими словами, його сфера побутування – дискурс, доказ, обґрунтування, що необхідні для теоретичного пошуку. А художнє мислення має іншу природу, воно ґрунтується на повсякденній предметній діяльності людини. Це мислення в узагальнених уявленнях, які виникають за допомогою “словесних понять”. Мистецтво слід розглядати мисленням в художніх образах. Митець, відображаючи дійсність, мислить образно-емоційно; результат його творчості несе в собі образно-емоційне начало, викликаючи у публіки схожі переживання і думки.