|
29 З часів античності філософи розділилися на два табори: матеріалістичний і ідеалістичний. Матеріалізм і ідеалізм пропонують різні погляди на першосутність буття. Кожна із сторін абсолютизує або речовинний "субстрат", або духовний чинник буття. Останнім часом, можна сказати, що позиції матеріалізму знов дещо похитнулися. Люди більше прагнуть до осмислення сенсу буття з точки зору ідеалізму. Матеріалізм, скоріш за усе, вже не дуже приваблює людство. Для порівняння матеріалістичних ідей з початку їх виникнення і до наших днів в цій роботі наданий історичний екскурс розвитку матеріалізму. Основна увага при цьому приділена аспекту матеріальної єдності світу, розрізненню понять "субстанція" і "матерія". Філософський зміст категорії “субстанція” виражають два основні аспекти: абсолютна самодостатність, незалежність від чого-небудь і першопричина, першооснова усього існуючого. Поняття “субстанція” співвідноситься із категорією буття, але ототожнювати їх не слід. Субстанція у наведеному сенсі виступає конкретизацією більш абстрактного поняття буття. Матеріалісти ототожнюють субстанцію з матерією. Вони розглядають в якості основи всіх форм буття матеріалістичне начало. Їх філософський світогляд базується на матеріальному поясненні всіх речей світу, а також елементів духовного життя людини. Позиція ідеалістів відносно якогось одного елемента є дуже різнобарвною. Ідеалісти розрізняють поняття "субстанції" і "матерії". Субстанція, на їх думку, є вищим поняттям, ніж матерія. Вона є можливою сутністю всіх речей. Тому проблему матеріальної єдності світу в філософії найбільш успішно розв'язують матеріалісти. Їх вчення постійно знаходить підтвердження в сфері наукових розробок і досліджень природи. Останні дані відносно мікроструктури будови тіл, призводять до думок, що такий єдиний першоелемент може існувати. Матеріалізм у своєму розвитку пройшов тривалий шлях від "наївної" натурфілософії перших мислителів античності до наукового обґрунтування матеріальності світу в наші дні. Поняття матерії — це найширша абстракція, категорія. Головною ознакою матерії є те, що вона — об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.
|
30 Простір і час мають як споріднені, так і відмінні ознаки. Спільними властивостями простору і часу є об’єктивність, все загальність і нескінченність. Разом з тим простір і час розрізняються за своїми властивостями. Час виявляє себе як тривалість, послідовність існування та зміни стану об’єктів; він є одномірним, асиметричним (тобто спрямований від минулого до майбутнього), незворотнім. Простір характеризується протяжністю, тримірністю та симетричністю. Простір і час, як форми існування матерія, взаємопов’язані між собою. В епоху Нового часу простір і час розглядалися як абсолютно самостійні і не пов’язані між собою та із матерією феномени. За такими уявленнями простір – це пустота, вмістилище тіл; час – це рівномірна тривалість. ХХ ст.. внесло принципові зміни в уявлення про суть простору і часу та їх взаємозв’язок між собою та матерією. Теорія відносності обґрунтувала, що властивості простору і часу залежать від швидкості руху матеріальних систем, від субстанційно-структурних особливостей об’єктів. Виявилося, що загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем: чим складнішим є той чи інший об’єкт, тим складніших властивостей є і форми його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу. Невід’ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії рух - це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, цілісності наявних на даному рівні систем відповідають свої форми руху. Основні форми руху матерії. У філософії розрізняють п’ять основних форм рух матерії: 1) механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо); 2) фізична форма руху (позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія); 3) хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація); 4) біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість); 5) соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).
|
31 З філ. вченням про матерію пов'язане вчення про свідомість. Співвідн. матерії і свідомості становить суть основного питання .. Перші уявлення про свідомість виникли в стародавні часи. Самоспостереження привело людей до висновку, що в їх головах відбуваються процеси, які відрізняються від процесів у навколишньому середовищі. Тоді ж з'явились думки про існування душі. Об'єктивні ідеалісти розглядали свідомість як духовну субстанцію, що існує поза і до матеріальних речей. Суб'єктивні ідеалісти виходили з абсолютної несумісності матерії і свідомості, але вважали справжньою реальністю лише відчуття людини; речі, на їх думку, становлять вторинне буття, похідне від відчуттів. Матеріалісти минулого в дискусіях з ідеалістами відкидали ідею про надприродний характер свідомості та її субстанціальність і доводили, що джерело свідомості міститься в матерії. Тривалі дослідження свідомості засвідчили, що вона є єдністю психічних процесів. Сучасна наука довела, що свідомість існувала не завжди. Свідомість не є чимось містичним, надприродним, не властивим природі. Вона споріднена загальній властивості матерії — відображенню. Сучасна матеріалістична філ. розглядає свідомість як ступінь у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Вульгарні матеріалісти вважали матерію і свідомість однаковими, рівнозначними, тотожними за значущістю утвореннями. Ідеї вульгарного матеріалізму не зникли. Своєрідний їх відгук можна помітити в сучасній філ. так званого наукового матеріалізму, яка психічне розглядає як підклас фізичного, а відчуття зводить до певного мозкового процесу.Наукова філ. доводить, що форми свідомості виникають у головному мозку людини тільки в результаті дії об'єктивних предметів і явищ, їх властивостей, що діють на органи чуття людини. Питання про походження свідомості — це питання про те, як у процесі переходу від неживої матерії до живої і від неї до мислячої пасивне відображення перетворилося на активне, вибіркове, і як на засадах останнього розвинулася здатність мислити. Сутність свідомості багатоаспектна. її онтологічний аспект полягає в тому, що свідомість вторинна, похідна від матерії як за джерелом, так і за способами і формами функціонування.
|
|
32 Маркс уперше став шукати свідомість в сфері предметно-практичного, матеріально-економічного життя людей. Головна думка Маркса-свідомість народжується в матеріальній діяльності і матеріальному спілкуванні людей. Процеси формування суспільних відносин аналогічні процесам, що панують “у позбавленої свідомості природі”. Несвідоме, за Марксом, має соціальний характер, а тому його подолання може відбутися тільки в ході суспільних змін. Маркс шукав перешкоди в суспільстві, що заважають людині вільно реалізувати свої здібностіМаркс діяв як “соціальний психоаналітик”. Він прагнув звільнити свідомість людей від диктату несвідомого шляхом усунення тих соціальних і економічних сил. А для цього, вважав він, необхідно змінити суспільство, усунути протиріччя між потребою людини у вільному повному розвитку своїх здібностей і перешкоджаючою цьому даною соціальною структурою. Ідея несвідомої мотивації свідомості стала предметі i уваги австрійського лікаря З.Фрейда. Как і Маркс, він виходив з визнання детермінованности зі знання об’єктивними до нього факторами, не представленими в досвіді самої свідомості, а тому несвідомими. З.Фрейд відносив до цих факторів психологічні і біологічні потреби, що викликають неусвідомлювані переживання. Саме йому належать слова про те, що “я” не “є хазяїном у власному будинку”, і що свідомість людини змушена “задовольнятися жалюгідними зведеннями про те, що відбувається в його щиросердечному житті несвідомо”.У стиснутій і трохи спрощеній формі суть вчення Фрейда зводиться до наступного положенням. У людині захована велика сила – “несвідоме”, або, як він його називав, “Воно”. Сила і зміст несвідомого виявляється в снах. Крім “Воно”, у структурі людського духовного досвіду присутні суспільні норми і соціальні установки які вчений назвав “Зверх-Я”. Те, що не пропускається через фільтри “Зверх-Я”, заганяється в несвідоме, стаючи згодом причиною серйозних психічних розладів... Фрейд вважав, що несвідоме – причина й основа людського духовного рабства. Якщо Маркс бачив у цьому рабстві джерела соціальної несвободи, то Фрейд зводив його до щиросердечних захворювань. На відміну від Маркса, Фрейд жорстко не зв’язував свободу людини із суспільними змінами..
|
33 Етимологічно "діалектика" означає вести розмову, вчену бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична Д є вченням про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства й пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світовідчуття, теорія і метод пізнання. В історичному розвитку Д пройшла три основних етапи. До першого потрібно зарахувати Д’ку стародавніх. Це була наївна, стихійна Д, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом. Потім шляхи матеріалізму й Д’ки в цьому розійшлися. В XVII-XVIII ст. виникає етафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму. Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму відіграли тоді позитивну роль. Однак це мало тимчасовий характер. Д’ку почали інтенсивно розробляти в німецькій класичній філ., хоч і на ідеалістичній основі. Другою формою Д’ки була ідеалістична Д класичної німецької філософії. Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з Д’ою, повернення до цілісного, Д’ого розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма Д’ки. Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом. Ця Д наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод докорінно протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна Д первинна щодо суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу та принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку. Якщо розглядати Д’ку як теорію розвитку. то її антиподами є метафізика (вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття, "негативна Д" (концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення. Метафізика розглядає речі, явища та їх мислені відображення, поняття окремо одне від одного, як відокремлені, між собою не пов'язані . Вона аналізує речі, явища, а також поняття поза процесом розвитку, як за своєю суттю незмінні.
|
34) Система діалектики: принципи, закони, категорії Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що знаходиться у постійній зміні, взаємозв’язках і взаємозумовленості. Але варто пам’ятати, що діалектики є теорію не будь яких змін, всякого руху, а лише однієї форми розвитку. Серед благодійних застосуваннь діалектичного мислення виділяються такі: 1. сфера “екзистенції”, індивідуального людського існування, яке береться виключно у своїй конечності, що розуміється як абсолютна унікальність неповторність. 2. галузь істор. яка розуміється як специфічно-людське буття, повністю відірване і незалежне від природи. 3. це сфера соціальності, яка витлумачується як сукупність відношень людини до природи, але так що природа стає чимось невловимим 4. це сфера міфу, який постає або як специфічно-люд. спосіб самопереживання індивідуального буття, або ж як єдино можливий спосіб вияву фундаментальної суперечності цього ж життя яке не осягається ні якими раціональними засобами. Діалектика є певною теоретичною сис-мою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії. Принципи – це загальні та універсальні основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалек. надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему. Діалектика має свої закони. Виділяється три основних закона діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення.
|
|
35) Пізнання — це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметоного змісту у зміст мислення, а кінцевою метою-досягнення істини. Умовою і об'єктивною основною пізнання є суспільно-практична діяльність. Процес пізнання є відображенням об'єктивної дійсності в людській свідомості. Але об'єктивна реальність, природа, матерія, не тотожні об'єкту, предмету пізнання. 0б’єкт —це лише частина об'єктивної реальності, лише тоц фрагмент, який включений в людську діяльність і пізнання. Об'єктивна реальність існує незалежно від людини, суб'єкту. Проте у якості об'єкта вона знаходиться в єдності, у взаємозв'язку з суб'єктом. Таким чином, об'єкт — це те, що виділено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'язку природи і суспільства, це те, на що спрямована людська діяльність.«Суб'єкт» у загальному розумінні — це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина не є суб'єктом сама по собі. Під суб'єктом потрібно розуміти людину як історичну істоту, індивідуальне втілення людського суспільства.Логічний склад мислення, система понять і категорій, форми і методи пізнання — все це формується і розвивається всередині суспільства, має суспільно-практичний характер.Процес пізнання як взаємозв'язок і взаємодія суб'єкту і об'єкту має опосередкований характер. У якості посередників виступають засоби пізнання як матеріального характеру (знаряддя праці, прилади…), так і ідеального (поняття, категорії, художні образи, наукові теорії…).Пізнання є складним процесом, що має певну структуру. Виділяють основні форми пізнання — чуттєву та раціональну, а також рівні пізнання — емпіричний і теоретичний.Чуттєва сторона пізнання є єдністю відчуття, сприйняття і уявлення. Відчуття — це відображення за домогою органів чуття окремих властивостей, певних сторін речей. Сприйняття — це синтетичний комлекс різного роду відчуттів, що дає можливість створення єдиного образу предмета, отримання інформації про об'єкт в ' його цілісності. Уявлення — це образ речі чи явища, що виникає на основі минулого чуттєвого досвіду. Ідеальні чуттєві образи обумовлені не лише самим об'єктом відображення, але й особливостями суб'єкта, а також формами раціонального пізнання.Раціональне (астрактно-логічне) пізнання здійснюється у формах понять, суджень і умовиводів. Акт пізнання — це завжди єдність чуттєвої і раціональної його форми. Чуттєве пізнай— здійснює безпосередній зв'язок з об'єктом, раціональне — відображує загальні, істотні властивості предметів і явищ, які не доступні чуттєвому пізнанню |
36. Особл науко пізнання. Дайте хар-ку етапів розвитку науки. Дайте класифікацію наук. Наука – это исторически сложившаяся форма человеческой деятельности, направленная на познание и преобразование объективной действительности. Особливості наукового пізнання світу: наука має предметну спрямованість. Наукове пізнання орієнтоване на дослідження об'єктивних законів функціонування Науковому пізнанню властиві доказовість, обґрунтованість отриманих результатів Наука формує мову, що відрізняється однозначністю, строгістю і чіткістю. Опора на досвід і розум (а не на віру, переконання, думку). Основні етапи розвитку науки: Першому етапу, суто описові і вузько емпіричні закони з елементарною математизацією. Такі астрономія і механіка, термодинаміки трьох начал, фізика електрики від Ома до Ампера, хімія законів збереження ваги і кратних стосунків, еволюційна біологія Дарвіна і так далі. Другому етапу на основі зміни пануючих в ній законів властива опора на закони в розвиненій математичній формі, на універсальні закони збереження. Такі механіка від Ньютона до Гамильтона, електродинаміка Максвелла і так далі. Нарешті, можна виділити третій етап розвитку науки, що підкоряється її законам системності і руху інформації. На цьому етапі оцінка, відбір і рішення проблем науки ставляться в залежність від податливості до законів системності і інформаційних процесів. Сучасна класифікація наук: Сходи наук — це уявлення ієрархії наук при їх класифікації. Запропоновано Огюстом Контом. Соціологія, Біологія, Хімія, Фізика, Математика Ці «сходи» відображають: - Перехід від простих і загальних явищ до складних і окремих; - Ускладнення основних форм руху матерії;
|
41) Культура - суспільно вироблена загальна форма зв'язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі. Цивілізація (від лат. civilis - громадянський, суспільний, державний) досить поширений термін, що часто використовується в побуті й науці. Між культурою і цивілізацією є багато спільного. Вони нерозривно пов´язані між собою, взаємно переплітаються і взаємно пов´язуються. Одними з перших на це звернули увагу німецькі романтики, які відзначали, що культура "переростає" в цивілізацією, а цивілізація переходить у культуру. Тому цілком зрозуміло, що в повсякденному житті важко розрізнити ці поняття. Першим різницю між цими поняттями побачив І. Кант. Він визначив культуру як те, що слугує духовному розвитку людства і за своєю суттю є гуманістичним. І. Кант розрізняв поняття "культура виховання" та "культура вміння" їм він протиставляв суто зовнішній "технічний" тип культури, який назвав цивілізацією. Культура сприяє самореалізації особистості, а цивілізація створює умови для вільного духовного розвитку людини. Матеріальна культура - сукупність усіх матеріальних цінностей, створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури, то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу і тому подібне. Ма́сова культу́ра — культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна, елементи якої знаходяться повсюди. Національна культура є передусім особливою сферою, певним простором спілкування, що об'єднує індивідів і реально існує завдяки набуттю деякими культурними явищами загального значення незалежно від того, на якій регіональній основі вони виникли. Процес національного самовизначення безперервний, оскільки весь час відбувається переосмислення того, якою ця спільнота була в минулому, якою є нині і якою хоче стати в майбутньому. |