|
1. Світогляд, його суть і структура. Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень про світ, переконань та ідеалів, знань і почуттів, оцінок, через призму яких людина відноситься до дійсності, до інших людей і самої себе. Світогляд не є чимось аморфним, безструктурним: в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. Найважливіші з них: знання, цінності, почуття, переконання Знання — це ідеальне відображення дійсності в свідомості людини. У світогляд входять не, всі знання, а лише ті, які є життєвоважливими для людини. Цінності — позитивне або негативне відношення до явищ оточуючого світу, яке грунтується на потребах та інтересах людей, культурі певного соціуму. Почуття — емоційно-чуттєве переживання людиною явищ природи, дій і вчинків інших людей і своїх власних дій. Переконання — інтелектуально-емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм, дій і вчинків, на які людина орієнтується у своєму житті. В структуру світогляду варто включити і самосвідомість. Це — один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів, думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природному і соціальному середовищі. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Міфологія — це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації цих явищ, наділенні їх людськими за характером, але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями. Релігія — така форма світогляду, в якій присвоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Найважливішою ознакою релігії є існування надприродної істоти — Бога. Суттю релігійного світогляду є віра в Бога. Світові релігії виникають внаслідок розвитку попередніх релігійних уявлень (тотемізму, анімізму, язичництва). Відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія повністю співпадають з відповідним світоглядом. |
2. Основне питання філософії. Матеріалізм та ідеалізм Суть основного питання філософії – питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму. Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимии, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний. Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії. Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний. Об'єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування. Суб'єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, "комплекси", "зібрання" наших відчуттів і спри-йняттів, породження органів чуття.
|
3. Філософія, її принципи та функції 3. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання. Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні відповіді, які, мають рівноцінне значення. В філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це «софійне» знання, зрозуміле як мудрість. До найважливіших проблем філософії відносяться такі: — хто така людина і яке місце займає вона в світі? — яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? — в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі? — як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот? — людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Суспільні функції філософії. Філософія як сфера духовної культури виконує певні соціальні функції. Найважливішими з них є світоглядна і методологічна. Світоглядна - осмислює й обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення. Прагнення обгрунтувати різні концепції, ідеали ставлення до світу потребує різних філософських підходів. Припустимо, релігійне і матеріалістичне відношення до світу виходять з принципово протилежних засад. Проте порівняння і обгрунтування неоднакових підходів до світу здійснюється за допомогою загальних законів мислення, що й дає філософії можливість виконувати світоглядну функцію. Методологічна - філософія виробляє загальні принципи і норми пізнавальної діяльності.
|
|
4. Особливості філософії сходу: 1) сильній вплив релігії на суспільство 2) дотримання звичаїв і традицій 3) форма правління – монархія 4) підпорядкування індивідуума колективу 5) людина – прояв всезагального 6) емоційно-чуттєве осягнення дійсності Основна увага приділялася самовдосконаленню людини, а не світу. Між ІІ і І тис. До н.е. з’явилися веди, в яких ставиться філософська проблема всесвіту. У ведах описується вчення про Брахму – світового духа. Душа людини безсмертна, але недосконала, бо пов’язана з тілом. Після смерті тіла душа переселяється в інше тіло. У ведах проголошена ідея карми – відплати за життя. Якщо виконувати моральні закони – потрапляєш у вищу касту. В VI ст виник буддизм. В центрі ії 4 істини: 1) страждання (існування повязане зі стражданням) 2) причини (причина страждань – бажання, прагнення) 3) істина визволення (звілнення від бажань, пристрастей 4) істиная шляху (8 кроків очищення (мова, думки, віра))
Пройшовши вся шляхи людина зливається з нірваною. Ідеал буддизму – любов до вього живого і відречення від заподіяння зла.
|
5. Філософія стародавнього Китаю. Становлення філософської думки у Китаї спостерігається вже в 7ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: Книга перемін, Книга пісень, Книга історії та ін. У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції: про природну закономірність; про природність людської душі і свідомості. Щодо розгляду цих проблем особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи (VI ст. до н.е.). Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, – це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова. Поряд із категорією "дао" у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія "де". Якщо "дао" – це всезагальний шлях, якому підкорені всі речі, то "де" – це конкретний шлях окремої речі або групи речей. Розробляючи категорії "дао" і "де", Лао-цзи вперше в історії філософії висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, що прихована в "дао". Іншу позицію займав видатний філософ Стародавнього Китаю Конфуцій, що також жив у VI ст. до н.е., точніше з 551 по 479 рр. до н.е. Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософської системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на ґрунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція – це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність; 2) справедливість і обов'язок; 3) ритуальність; 4) знання; 5) довіра; .Центральним принципом морялі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманним" – означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним – означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами. Таким чином, (філософія Конфуція – це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.
|
6. Антична філософія – це ф. давньої Греції і Риму. Вона проіснувала з 7 по 6 ст. до н.е. Особливості давньогр. Ф.: • Виникла на базі грецької міфології • Грецькі мислителі були раціоналісти • Вважали світ розумним і на 1 план - розумове а не емоційне. • Стала фундаментом європейської ф. В 7 ст до н.е. в м. Мілетті виникла перша школа філософів засновником якої став Фалес. Поставила проблему: що є першоосновою світу. Фалес вважав що це вода, Анаксімен що повітря, Геракліт – вогонь. Вони помітили що світ складається з багатьох речей і явищ але речі тимчасові а основа їх вічна. Їх називали натур матеріалісти або наївні філософи. В 6 ст. до н.е. заснована школа Піфагора. Першоосновою світу він вважав число. Числа наділялися певними властивостями.(священні числа, досконалі).
|
|
7. Демокріт (5ст. до н.е.). Найвищим досягненням до сократівського періоду вважається вчення Демокріта. Демокріт розвинув вчення про атоми свого вчителя філософа Левкіппа, що є головним досягненням демокрітової філософії. Згідно з ученням Демокріта, весь матеріальний світ складається з атомів; вони є найдрібнішими частинками, «цеглинками» світу, вони неподільні й мають різні розміри і форми; Демокріт приходить до ідеї неподільних атомів, які можуть бути різної конфігурації: гачкоподібні, якореподібні, кутасті, вигнуті тощо. між атомами існує простір, заповнений порожнечою. Атом(з гр. неділимий). Душа людини теж складається з атомів, але найлегших атомів, здатних проникати скрізь. За Демокрітом фізичні атоми неподільні, але подумки в них можна виділити певні частини – точки, які не мають ваги і які не можна від атомів відторгнути. Це – уявна частина атома – „амера” . Згідно з деякими свідченнями, у найдрібнішому атомі було 7 амер: верхня, нижня, ліва і права, передня і задня, серединна. Це була математика, узгоджена з даними чуттєвого сприйняття, які говорили, що, яким би малим не було фізичне тіло - наприклад, невидимий атом, - точки частини у ньому завжди можна уявити, ділити нескінченно навіть подумки неможливо. |
8.Сократ (5ст до н.е.) першим поставив в центрі уваги людину, її внутрішній світ. Пізнання людини дає знання про людину і світ в цілому. «Людина пізнай саму себе, і ти пізнаєш весь світ». Не залишив творів, вважаючи своїм головн. завд. навчити людей мислити за допомогою дискусій і бесід. Вважав, що істина народж. в процесі діалогу, стикання різних точок зору. Мистецтво вести суперечки-діалектика. Не вважав себе мудрим, а лише таким, що любить мудрість. «Я знаю,що я нічого не знаю.» «Чим більше я знаю, тим більше не знаю.» Чим більше людина пізнає, тим більше стикається з невідомим. Вважав, що філософія є розум, того, що таке добро і зло, якщо людина знає, що таке добро, вона ніколи не вчинить зла. Тільки високоморальна людина може бути щасливою. У Сократа було багато послідовників, один з найвідоміших - Діоген.
|
9.Платон(5-4ст. до н.е.)- творець першої в історії сист. об єкт. ідеалізму. Свої твори писав у формі діалогу. діалогах викладено натурфілософію, теор. пізнання, проблему люд. і сусп.. Головне місце в його філософії посідає вчення про ідею. Він вважав, що існує світ ідей і світ речей. Ідеї вічні-досконалі. Напр: ідея краси в повлякд. світі, розчин в різних предметах, але ці предмети не досконалі( не вічні). Людина неспроможна проникнути в світ ідей. Безпосер. бачити ідею може лише людська душа, яка після смерті тіла відпр. в світ ідеё, потім повертається в своє тіло, забувши те, що бачила в світі ідей, але в певних умовах вона здатна це пригадати. Матерія без ідей-ніщо. Тільки взаємодіючи з ідеями вона перетв. в речі. Платон перший створив теорію ідеальної держави. Влада належить певній групі людей. Основним устрій цієї держави-справедливість. Кожному громад. відвод. особливе зайняття і особливе становище. Все це залежить від її душі. В структурі людської душі за Платоном є 3 начали: розумне(добре упр. державою), емоційне(воїн), чуттєве(робітники). Якщо кожен клас буде чітко виконувати свої функції, то в держ. буде порядок. Метою ідеальної держ. є не мат. забезпеченість і не завоювання, а моральна досконалість, яка досягається розвитком науки, особливо філософії. Виходячи з того, що матерія інтер єру негативно впливає на поведінку людей і є осн. причиною занепаду суспільства. Він вважав, що не має бути приватної власн. За вченням Платона люд існ. заради держави, а не навпаки. Створив свою філос. школу. Видатним учнем був Арістотель. |