Тема 4. Страховий ринок

План:

1. Економічні основи організації страхової справи.

2. Структура страхового ринку. Зовнішнє середовище страхового ринку.

3. Стан, проблеми функціонування та перспективні напрямки розвитку.

страхового ринку України (самостійно).

4. Страховий маркетинг (самостійно).

5. Договір страхування.

6. Міжнародний страховий ринок.Зарубіжна практика страхування (самостійно).

1. Економічні основи організації страхової справи.

Страховий ринок - це особливе соціально-економічне середовище, частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формуються попит та пропозиція на нього. Об'єктивними умовами його існування є суспільна потреба у страхових послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду.

Страховий ринок можна розглядати також як форму організації грошових відносин по формуванню і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, як сукупність страхових організацій, що беруть участь у наданні відповідних послуг. Функціонуючий страховий ринок являє собою складну інтегровану систему, що включає різні ланки

У широкому розумінні страховий ринок являє собою всю сукупність економічних відносин із приводу купівлі-продажу страхового продукту. Ринок забезпечує органічний зв'язок між страховиком і страхувальником. Тут здійснюється суспільне визнання страхової послуги. Першорядними економічними законами функціонування страхового ринку є закон вартості і закон попиту та пропозиції. Одним з основних параметрів страхового ринку є його місткість, чи принципово можливий обсяг збуту страхових послуг. Місткість страхового ринку визначається обсягом (у фізичних чи одиницях у вартісному вираженні) реалізованих на ньому страхових послуг звичайно протягом року. При визначенні страхового ринку аналізують національний доход, рівень доходів населення, заробітну плату, споживчі витрати і т.п. Знаючи місткість страхового ринку і тенденцію її зміни, страхова компанія одержує можливість правильно оцінити свої перспективи. Також оцінюється кон’юнктура страхового ринку, що характеризується співвідношенням попиту та пропозиції на страхові послуги, динамікою цінової і нецінової конкуренції між окремими страховиками, загальною політикою страхових компаній-конкурентів, відзначається вплив держави на регулювання ринкових відносин в області страхування. З урахуванням отриманої інформації складається кон’юнктурний прогноз, у якому дається розгорнута картина ймовірного майбутнього страхової компанії: визначення можливостей, якими варто скористатися і небезпек, які варто уникнути.

У країнах з розвинутою ринковою економікою вважається найбільш безпечним з погляду конкуренції й ефективності така ситуація, коли на страховому ринку діє 10 чи трохи більше страховиків. Частка найбільш великого з них на ринку не повинна перевищувати 31%, двох – 44%, трьох – 54%, чотирьох 64% і т.д.

До головних суб'єктів страхового ринку відносять страховиків, страхувальників, страхових посередників. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайтери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

2. Структура страхового ринку.

Відповідно до норм Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001 р.) страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відпо­відальністю згідно з Законом України "Про господарські това­риства " з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також: одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до чинного страхового законодавства, а також товариства взаємного страхування.

З метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. В Україні вже створені і провадять свою діяль­ність такі об'єднання як Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Національний ядерний страховий пул та інші.

Важливим суб'єктом страхового ринку є страхувальники. Ними визнають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники мають певні права та обов'язки під час дії договору страхування, які визначені законодавством та страховим договором.

Страховими посередниками можуть бути страхові або пере-страхувальні брокери, страхові агенти.

Об'єктами страхового ринку є страхові продукти - специфічні послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується на основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим свідоцтвом або полісом).

Особливості страхової послуги: носить нематеріальний характер і пропонується покупцям на ринку як обіцянка, обумовлена великою кількістю застережень; віддалена від виконання тривалим строком; може бути невиконаною, якщо при ризиковому страхуванні не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж.

Специфіку взаємовідносин суб'єктів на страховому ринку визначає рівень розвитку його інфраструктури, яка забезпечує можливість реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, посилює захищеність усіх сфер економічного життя суспільства, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір, сприяє координації усіх суб'єктів страхового ринку, активізує страхову діяльність, її основними елементами є: фінансово-кредитна система; аудиторські служби страхова експертиза; правове та нормативне забезпечення; розвинена система підготовки кадрів; наукові дослідження; інформаційні технології тощо.

Крім елементної класифікації, страховий ринок структуризують за інституціональною, територіальною та галузевою ознаками.

Основу інституціональної та територіальної структури страхрвого ринку складають страхові компанії, в основу класифікації яких покладено: характер власності страховиків; їх спеціалізація; розмір статутного капіталу; територія обслуговування та інше.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Відповідно до такого підходу розрізняють ринки акціонерних, корпоративних, взаємних та державних страхових компаній. В Україні їх діяльність регламентується Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням вимог Закону України «Про страхування».

За територіальною ознакою виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою страховий ринок поділяють на: ринок страхування життя; ринок загальних видів страхування.

Страховий ринок являє собою діалектичну єдність двох систем: внутрішньої системи і зовнішнього оточення. До внутрішньої системи відносяться змінні, що піддаються управлінню, складове ядро ринкової системи компанії. Наприклад, страхові продукти, система організації продажу страхових полісів і формування попиту, гнучка система тарифів, власна інфраструктура страховика. Зовнішнє оточення складається з елементів, на які страховик може робити вплив, а також з елементів, які не управляються з боку страховика. Сюди відносяться, наприклад, ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страховика, державно-політичне оточення, соціально-етичне оточення, сезонні міграції, купівельна спроможність населення, кон’юнктура світового страхового ринку.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про страхування» страхова діяльність в Україні може проводитись за участю страхових посередників. Діяльність страхових посередників регламентується також Положенням «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.

Страхові посередники допомагають страхувальникам перекласти витрати у зв'язку з різноманітними ризиками на професіоналів -страховиків.

Страховими посередниками можуть бути страхові або перестра-хувальні брокери та страхові агенти.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється.

Страховими брокерами можуть бути юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб 'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Посередницька діяльність страхових та перестрахувальних брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати: консультування; експертно-інформаційні послуги; роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування); інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

До діяльності страхових брокерів застосовують такі обмеження: страховий брокер не може проводити інші види діяльності, у тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку; & страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року; розмір отримуваних страховим брокером - юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного капіталу страхового брокера; страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі такі операції здійснює страховик.

Перестрахові брокери - це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

Законодавство дозволяє здійснення діяльності страхового та пере­страхового брокера однією юридичною особою за умови виконання вимог щодо здійснення такої діяльності.

Порядок діяльності страхових та перестрахових брокерів регла­ментується Положенням "Про особливі умови діяльності страхових брокерів", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747. Особливі умови діяльності страхових брокерів передбачають їх сертифікацію та включення до державного реєстру страхових брокерів відповідно до Інструкції про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру страхових брокерів та регулювання їх діяльності (1999 p.).

Страховими агентами можуть бути громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум Страхового відшкодування).

Страхові агенти, на відміну від страхових брокерів, які у більшості випадків є уповноваженою особою покупця - страхувальника (згідно з письмовим або усним узгодженням) або страхової компанії як їхній представник чи консультант, є представниками продавця - страховика і діють в його інтересах за винагороду згідно з агентською угодою (договором доручення).

Зазначимо, що під терміном "страховий агент" і "страховий брокер" потрібно розуміти не тільки фізичну особу, а й страхові агентства, які є структурним підрозділом страхової компанії з певною кількістю агентів, і брокерські контори з найманим персоналом. У страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії таін.

Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції (табл. 1).

Страховий агент	Страховий брокер
Від імені та за дорученням страховика укладає договори страхування та продає страхові поліси	Визначає об 'єкт страхування та страхові ризики, які необхідно застрахувати клієнту
Оформляє страхову документацію	Проводить порівняльний аналіз послуг і фінансового стану страховиків
Має право проводити страхові виплати	Підбирає клієнту кращого, зі своєї точки зору, страховика
Виконує представницькі функції	Оформляє договір страхування
Забезпечує своєчасне перерахування страхових внесків страховику	Здійснює контроль за своєчаснші надходженням внесків

Страхувальники через мережу посередників можуть довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку.

За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації про те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ті чи інші види страхування, що пропонують їм посередники. Це дає змогу страховій компанії розширити коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.

З метою створення відповідних умов та розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Асоціацію професійних страхових посередників.

У країнах з розвиненою ринковою економікою роль посередника все частіше виходить за межі простого встановлення контактів між страховиком і страхувальником. Його завдання стають дедалі різноманітнішими і складнішими. Страховий посередник здійснює вивчення ризику, аналіз необхідних гарантій, формулювання умов договору, обробку статистичних даних тощо.

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

— страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

— систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

— гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

— власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв'язку). Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому важливо управлінському складу страхової компанії враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку — це система взаємодіючих факторів, що оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.

Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен їх враховувати у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать :

— ринковий попит;

— конкуренція;

— ноу-хау страхових послуг тощо;

— інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформацій­на та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).

До складових, на які страховик впливати не може, входять:

• чисельність населення, його вікова та статева структури;

• сезонні міграції;

• купівельна спроможність населення і т.ін. Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.