Зубков М. Сучасна українська ділова мова
.pdfПродовження таблиці
—наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
—використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);
—запровадження авторських новотворів (слів, значень, виразів), формування індивідуального стилю митця;
—уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів;
—поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. те.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);
—широке використовування різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
—повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання,
багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.)
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма); в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
Науковий стиль. Сфера використання — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.
Основні ознаки:
—ясність (понятійність) і предметність тлумачень;
—логічна послідовність і доказовість викладу;
—узагальненість понять і явищ;
—об'єктивний аналіз;
—точність і лаконічність висловлювань;
—аргументація та переконливість тверджень;
—однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;
—докладні висновки.
Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:
—великою кількістю наукової термінології (транскрипція,
турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й
т. ін.);
—наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;
—оперування абстрактними, переважно іншомовними,
словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);
—використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;
—залученням цитат і посилань на першоджерела;
—як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;
—наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);
—окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;
—монологічним характером текстів;
—переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).
Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки "І освіти складається з таких підстилів:
а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;
б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних
досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;
в) науково-навчальний — наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу
й не виключає використання елементів емоційності.
Епістолярний стиль. Сфера використання — приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики («Посланія» І. Вишенського, «Листи з хутора» П. Куліша, «Листи до сина» Ф. Честерфілда та ін.).
Основні ознаки — наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (Р. 3. — приписка до закінченого листа після підпису).
Основні мовні засоби — поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.
22
Продовження таблиці
Упродовж століть він, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.
Конфесійний стиль. Сфера використання — релігія та церква.
Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).
Основні засоби:
—суто церковна термінологія і слова-символи (дар пра-
ведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);
—непрямий порядок слів у реченні та словосполученні
(Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити});
—значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруй-
ную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний*);
—наявність архаїзмів.
Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів та поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських та давньонаціональ-них цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурнодуховної скарбниці та складової частини нашої історії.
Офіційно-діловий стиль
У ст. 11 Закону «Про мови в Українській РСР» записано: «Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова».
Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державнополітичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративногосподарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних
1 Євангеліє від Матвія 7.
18.
стилів; виділяється найвищою мірою книжності.
Основне призначення — регулювати ділові стосунки бачених вище сферах та обслуговувати громадянські по--си людей у типових ситуаціях.
Лід функціональним різновидом мови слід розуміти систе-• мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, .
ловлених соціальними завданнями мовлення. Мовленню у сфері управління притаманна низка специфіч-авх особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, по-
зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.
Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.
Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.
Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.
Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:
—офіційний характер;
—адресність;
—повторність;
—тематична обмеженість.
Специфіка О Д С полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:
—нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
—точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
—документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
—наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;
—сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.
Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.
Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою традиційною ознакою .досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно діловий, залишається стислість, а також такі вимоги;
—додержання основних загальномовних і функціональностилістичних мовних норм;
—слова й вирази, що безпосередньо пов'язані з думкою, повинні стояти в тексті якнайближче;
—дотримування максимально чіткого, послідовнологічного і граматичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;
—вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі відхилення від основної думки повинні значно поступатися своїм обсягом перед викладом основної думки [36, с. 170-171].
24
Продовження таблиці
У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:
1)широке використовування суспільно-політичної та адмі- ністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);
2)наявна фразеологія повинна мати специфічний характер
(ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);
3)обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;
4)синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;
5)наявність безособових і наказових форм дієслів у формі
теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постійності дії1;
6)чітко регламентоване розміщення та будова тексту;
обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів2, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);
7)до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних
членів речення тощо).
ОДС має такі функціональні підстилі:
Законодавчий— використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.
Дипломатичний— використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.
Юридичний— використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:
—між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;
—між підприємствами, організаціями та установами;
—між державою та приватними особами;
—між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;
—між приватними особами.
Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.
1 Див. розділ «Особливості використання дієслівних форм у ділових паперах». 1 Див. «Російсько-український словничок типових мовних зворотів» — Додаток 3.
Адміністративно-канцелярський — використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:
—службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;
—службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;
—службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;
—приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.
Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах,.заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.
Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери. Це — одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі — вони є спорідненими з походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної потреби. У період свого становлення ці два стилі «поряд із процесами дивергенції1 завжди показували багато пунктів конвергенції2, у результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і пізніших сходжень і взаємопроникнень» [26, с. 127]. Нині відбувається процес відродження — на якісно новому рівні — книжної мови (а українці, як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в XIV-XVI
ст.).
Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науково-виробничій сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови — писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовнопобутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно виявлений різновид — розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій,
1Дивергенція (від латин, йіьегдеге — відхилятися, розходитися) — тут утворення самостійних стилів.
1 Конвергенція (від латин, сопьегдепііо на грунті сагшегдо — сходжусь, наближаюсь) — тут розвиток подібних рис у різних стилях унаслідок тісних і три-
валих контактів.
освітній та інших сферах.
Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі при-ханмні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, взаємопроникні і навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використаная цих засобів — необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.
Із часу введення курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних закладах (1992) відбулася певна переорієнтація заодо розуміння самого предмета викладання.
Низький рівень культури усної й письмової ділової мови спричинений багатьма чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, серед яких основними є:
1. Знання мови й мовна грамотність не усвідомлюються певною категорією суспільства як такі, що є обов'язковими для досягнення високих щаблів у службовій кар'єрі.
26
2.Невміння відділяти явища, одиниці, структури однієї мови від іншої в умовах функціонування на одній території двох і більше мов.
3.Відсутність навичок користування довідковою літературою, недостатність такої, завелика вартість подібних видань (словників, енциклопедій, довідників тощо).
4.Шаблонність, несамостійність мислення, нетворчий підхід у розв'язанні різноманітних проблем як загального характеру, так і в офіційній сфері.
5.Спрощений підхід до вивчення як мови документів, так
іїхньої структури і як наслідок — невміння врахувати конкретні чинники, що впливають на ситуацію [ЗО, с. 8].
Розділ І Мова документів
Загальні вимоги до укладання та оформлення
Документ та його функції
Документування та організація роботи з документами, що охоплює сукупність форм, прийомів, способів і методів їх укладання й обробки, називається діловодством (справочинством).
Сучасний термін «документаційне забезпечення управління» є інформаційно-технологічною складовою в сучасній організації діловодства.
Результатом документування є документ — зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Носій — це матеріальний об'єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації, у тому числі в перетвореному вигляді
Разом із папером нині широко використовуються й нові носії — магнітні стрічки, дискети, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби.
Документування — регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.
Юридична сила — здатність офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення. Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожної різновидності документів комплексом реквізитів1 — обов'язкових елементів укладання документа.
Держстандартом установлений не лише склад реквізитів (усього їх 31), але й зони, і послідовність їх розташовування на документі. Сукупність реквізитів і схема їх розташовування на документі складають його формуляр2.
1Реквізит (від латин, гедиізііит — необхідне, потрібне) — тут обов'язкові (вихідні) дані як елемент правильного оформлення офіційних документів.
2Формуляр (нім. Рогтиіаг, від фр. (огтиіаіге, на грунті латин, (огтиіа) —
Наявність формуляра забезпечує спільність документуванні і спільність документації як у межах одного закладу, так і «цілому в країні.
У соціальному плані будь-який офіційний документ поліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій,
ио й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.
До загальних функцій документа належать: Інформаційна —
будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати — причина укладання документа.
Соціальна — документ є соціально значущим об'єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.
Комунікативна — документ виступає як засіб зв'язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).
Культурна — документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства.
До специфічних функцій документа належать:
Управлінська — документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.
Правова — документ є засобом закріплення і змін правових норм та правовідносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також будь-які документи, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).
Історична — коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження.
Будь-який документ є складовою частиною (елементом) відповідної системи документації.
Система документації — це сукупність (спільність) певних документів, взаємопов'язаних за ознаками походження, призна-
2 Зубков М. |
33 |
чення, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення (укладання).
Офіційні (службові) документи залежно від сфери їх застосування та функціонування поділяються на управлінські, наукові, технічні (конструкторські), технологічні, виробничі й ін. Але лише управлінські документи забезпечують порядок управління об'єктів як у межах усієї держави, так і в окремій організації.
Основними комплексами всієї документації є:
—організаційно-правова документація;
—планова документація;
—інсрормаційно-довідкова й довідково-аналітична документація;
—звітна документація;
—документація щодо особового складу (кадрова);
28
—фінансова документація (бухгалтерський облік та звітність);
—документація з матеріально-технічного забезпечення;
—договірна документація;
—документація з документаційного та інформаційного забезпечення діяльності закладів.
Окрім зазначених, є ще спеціалізована (відомча) документація, яка відображає діяльність конкретного закладу (медична, військова, театральна та ін.).
Критерії класифікації документів
Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема, відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача чи адресата. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами (див. попередній розділ) за ознаками класифікації та групами вирізняють такі
Ознаки класифікації |
Групи |
1 |
2 |
За найменуванням (назвою)1 |
Автобіографія, акт, довідка, |
|
доручення, заява, інструкція, лист, |
|
протокол та ін. |
1 Деякі документи мають однакову назву (акт, протокол та ін), але різне
призначення і зміст не дозволяють віднести їх до однієї групи.
види документів:
Продовження таблиці
За змістом і спеціалізацією
За призначенням
За походженням
За місцем укладання
За напрямом (спрямуванням)
За способом виготовлення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації
Загальні;
задміністративних питань;
зпитань планування оперативної
діяльності; із питань підготовки та розподілу кадрів;
спеціалізовані: з фінансово-розрахун- кових і комерційних питань, бухгалтерського обліку, постачальнозбутові, зовнішньоторговельної та кредитної діяльності та ін.
Щодо особового складу: організаційнорозпорядчі, кадрово-контрактні; довідково-інформаційні; гос- подарсько-договірні; обліковофінансові, господарсько-претензійні, зовнішньоекономічні
Службові (офіційні) - укладаються працівниками, які офіційно уповноважені від імені установи, закладу це робити, для вирішення службових питань Особисті (приватні) - укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань
Внутрішні, що мають чинність у межах установи, закладу, де їх укладено Зовнішні, що є чинником або результатом спілкування з іншими підприємствами, організаціями, особами
Вхідні, що надходять до закладу, підприємства, фірми Вихідні, що адресовані за межі установи, організації
Стандартні, типові - укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо)
2» |
35 |
|
За ступенем складності (кількість відображених питань, фактів)
За стадіями створення
За терміном виконання