30. Всеобщее, особенное и единичное в познании экономических отношений.

Всеобщее, особенное и единичное в познании экономических отношений. Соотнесенность и взаимодействие общенаучных принципов, частно-научных методов и конкретных, специализированных методов можно определить как диалектику общего, особенного и единичного. Все три уровня методологии формируют ее преемственность, непротиворечивость и объяснительную силу. Эти требования распространяются и на методологию интегративных дисциплин, к которым относится социо-коммуникация. Но реализация их сопряжена с большими трудностями по причине двойственной природы самого предмета исследования.

31. Экономические противоречия и их познание.

Протиріччя — закономірні явища. Вони виникають об’єктивно, як продукт розвитку. Але разом з тим протиріччя можуть бути викликані й діяльністю людей, якщо останні не оволоділи економічними законами і свої дії не погоджують з їх дією. Пізнати суперечність — значить глибоко дослідити розвиток того чи іншого явища й відповідно до цього своєчасно виробити найбільш раціональні шляхи подолання суперечності. Із особливостей механізму свідомого використання економічних законів випливає специфічна суперечність між досягнутим рівнем пізнання, реалізацією об’єктивних економічних законів і потребою в подальшому пізнанні й передбаченні їх дії на новому етапі суспільного розвитку. Найскладніше при цьому — передбачити віддалені наслідки діяльності. Якби зміст об’єктивних економічних законів у теперішньому часі повністю збігався з їх дією в майбутньому, то проблема вирішувалася б просто. Пізнання теперішнього часу застосовувалося б для планування майбутнього. Але життя розвивається інакше. При максимумі знання системи економічних законів забезпечується мінімум суперечності (при цьому суспільне виробництво буде більш повно відповідати об’єктивним економічним закономірностям) і дотримується міра суперечності сторін закону. При мінімумі знання виникає максимум суперечності, що означає переростання рівня зрілості сторін в їх протилежність (відбувається відхилення розвитку суспільного виробництва або окремих його складових частин від об’єктивних економічних закономірностей). При такому порушенні об’єктивних тенденцій процес зі свідомого, керованого переростає в стихійний, некерований. При цьому стихійність дії економічних законів виявляється не тільки тоді, коли закони не пізнані і не використовуються, але й тоді, коли вони використовуються недостатньо, невірно. Елементи стихійності завжди мають місце, оскільки процес пізнання законів нескінченний. І це потрібно враховувати. Іншими словами, коли об’єктивна суперечність виражає міру сторін, що розвиваються, тобто оптимальний варіант їх співвідношення, то воно є джерелом творчого розвитку. У разі ж порушення міри суперечність починає грати руйнівну роль. У певних обставинах протиріччя можуть прийняти антагоністичну форму й вилитися в соціально-економічні протиріччя. Суб’єктивізм в управлінні економікою (на всіх рівнях управлінської ієрархії і внаслідок його помилкового регулювання) і є «переходом» об’єктивної суперечності в протилежність. Суспільство несе великі втрати не тільки тоді, коли суб’єктивізм в управлінні яким-небудь процесом або частиною його призводить до виникнення протилежності об’єктивним потребам, але й тоді, коли протилежність приводиться в норму (міру) суперечності. У цьому криється подвійна небезпека суб’єктивізму в управлінні, особливо в умовах бурхливого науково-технічного прогресу.