4.5.4. Розчленування гідрографа за видами живлення

Гідрограф– це хронологічний графік зміни води в певному створі водотоку.

При значній тривалості спостережень можна побудувати типовий гідрограф. Типовий гідрограф– гідрограф, що відображає загальні риси внутрішньорічного розподілу витрат води в річці.

Розчленування гідрографа– це графічне виділення на гідрографі об’ємів води, які сформувалися за рахунок різних джерел живлення (рис. 8).

Рис. 8. Схема розчленування гідрографа річки за видами живлення:

1 – за відсутності гідравлічного зв’язку річкових і поверхневих вод; 2 – на малих і середніх річках; 3 – за наявності постійного зв’язку; 4 – якщо немає гідравлічного зв’язку; 5 –при тривалому стоянні високих рівнів; 6 – льодостав; 7 – льодохід.

І – снігове, ІІ – дощове, ІІІ – підземне; А, Б та В – початок, кінець і пік повені; 1–5 – лінії, що розділяють снігове та підземне живлення в період повені при різному характері взаємодії річкових і ґрунтових вод

Найбільш складно визначити підземне живлення в період повені або великих паводків. Залежно від характеру взаємодії поверхневих і підземних вод, Б. В. Поляков, Б. І. Куделін, К. В. Воскресенський, М. І. Львович, О. В. Попов та інші дослідники запропонували схеми розчленування гідрографа. Найбільш загальні закономірності такі. При відсутності гідравлічного зв’язку річкових і ґрунтових вод, що характерно для гірських річок, підземне живлення в період повені або паводка повторює хід гідрографа, але в більш згладженому вигляді і з деяким запізненням максимуму в часі (рис. 8,1). При наявності постійного або тимчасового гідравлічного зв’язку річкових і ґрунтових вод на підйомі повені в результаті підпору ґрунтових вод підземне живлення зменшується і досягає мінімуму під час найвищого рівня води в річці (рис. 8,3). При тривалому стоянні високих рівнів, що найбільш характерно для великих річок, відбувається фільтрація річкової води в ґрунт («від’ємне підземне живлення», (рис. 8,5), а на спаді повені або на початку межені ці води повертаються до річки. Якщо не має даних про взаємозв’язок річкових і ґрунтових вод, часто для рівнинних річок умовно приймають величину підземного живлення в період піка повені рівною нулю (рис. 8,4). Але в багатьох випадках, особливо на малих і середніх річках, межу підземного живлення на гідрографі проводять по прямій лінії, яка з’єднує точки початку і кінця повені (рис. 8,2).

4.5.5. Класифікація річок за водним режимом

В. Д. Зайков поділив усі річки колишнього СРСР на три основні групи:

1– річки з весняним водопіллям(рис. 9); ΙΙ –річки з водопіллям в теплу пору року (рис. 10) і ΙΙΙ –річки з паводковим режимом(рис. 11). У річок першої і другої групи щорічно спостерігаються значні витрати води, приурочені, відповідно, до весни чи до теплої пори року. В останню пору року спостерігаються межень і паводки. Для річок третьої групи характерні паводки, що мають систематичний характер.

1. За характером весняного водопіллята іншими особливостями режиму річки першої групи поділені на п’ять типів: казахстанський, східноєвропейський, західносибірський, східносибірський і алтайський.

Річки казахстанського типухарактеризуються дуже різко вираженою високою хвилею весняної повені, в інші пори року річки дуже маловодні, багато з них навіть пересихають. Це річки посушливих районів Казахстану, Заволжя, Туранської низовини.

Східноєвропейський тип річокхарактеризується високою весняною повінню, низькою літньою й зимовою меженню та підвищеним осіннім стоком за рахунок дощів. Найбільш показовими прикладами річок цього типу є Волга, Дніпро, Сіверський Донець, Дон.

Західносибірський тип річоквідрізняється невисокою і розтягнутою весняною повінню, підвищеним літньо-осіннім стоком та низькою зимовою меженню. Це річки Західносибірської рівнини (Об, Іртиш).

Для річок східносибірського типухарактерна висока весняна повінь, літньо-осінні паводки і дуже низький стік у зимовий період аж до повного промерзання річок і припинення руслового стоку навіть на великих річках. Це пояснюється незначною роллю ґрунтового живлення в умовах багаторічної мерзлоти. Це річки Алдан, Колима та ін.

Алтайський тип річоквідзначається невисокою і розтягнутою повінню, підвищеним літньо-осіннім стоком і низьким у зимовий період. Такий характер повені в основному визначається режимом танення снігу в горах і умовами стоку дощових опадів. Крім Алтаю, річки з таким режимом є на Кавказі, в Середній Азії та на Сахаліні (річки Том, Бія).

Рис. 9. Гідрографи річок із весняним водопіллям:

а – казахстанський; б – східноєвропейський; в – західносибірський;

г – східносибірський; д – алтайський

Рис. 10. Гідрографи річок із водопіллям у теплу пору року: а – далекосхідний; б – тянь-шанський

Рис. 11. Гідрографи річок із паводковим режимом: а – причорноморський; б – кримський; в – північнокавказький

2. Групу річок із водопіллям у теплу пору рокуподіляють на два типи: далекосхідний і тянь-шанський. Длярічок далекосхідного типухарактерна невисока і дуже розтягнута повінь у теплу пору і низький стік протягом решти року. Основним джерелом живлення річок є дощові води. Багато річок узимку перемерзає. До цього типу належать річки Далекого Сходу, Східного Забайкалля та Яно-Індигірського району (річки Амур, Зея, Яна).

Тянь-шанський типрічок за зовнішнім характером повені частково подібний до далекосхідного, проте повінь формується не дощовими, а талими водами високогірних снігів і льодовиків, тобто тісно пов’язане з ходом температури. Це річки Тянь-Шаню, Паміру, Великого Кавказу, Камчатки (річки Терек, Вахш, Нурек).

3. Серед річок із паводковим режимомвиділяють три типи: причорноморський, кримський і північнокавказький.

Річки причорноморського типумають паводковий режим протягом цілого року, який зумовлений значними дощами. Це річки Закавказзя, а також карпатські притоки Дністра (річки Сочі, Кура, Черемош).

На річках кримського типупаводки спостерігаються протягом холодного періоду року, влітку та восени багато річок пересихають. Цей тип річок поширений у Криму, Ленкорані та інших районах (річки Салгир, Альма, Кача).

Річки північнокавказького типув холодну пору року мають сталу межень, а в теплу – часті паводки. До них належать водотоки східної половини північного схилу Великого Кавказу (річки Великий Зеленчук та Малий Зеленчук, Кума).