kramarev_s_o_infekciini_hvorobi_u_ditei
.pdfвже проводили антибактеріальну терапію, клінічна симптоматика менінгіту часто буває стертою, нечіткою. Про наявність менінгіту при цьому можуть свідчити погіршення загального стану хворого, збільшення вираженості симптомів інтоксикації, гектична темпе ратура тіла, багаторазове блювання або часті зригування, гіперес тезії. У дітей грудного віку вщзначають випинання та напруження тім'ячка, позитивний симптом Лесажа, можуть бути судоми.
Найбільш характерною особливістю стафілококових меніїггітів є схильність їх до абсцедування та утворення блока спинномозко вих шляхів. Вже через 7—10 днів вщ початку захворювання у мозко вих оболонках та мозку можуть утворюватися осумковані гнійні ексудати. Виникає внутрішньочерепна гіпертензії!, яка призводить до розвитку гідроцефалії. Залежно вщ локалізації абсцесів розвива ються симптоми вогнищевого ураження головного мозку. На явність гнійного ексудату в шлуночках мозку є причиною розвит ку вентрикуліту та оклюзії спинномозкових шляхів.
C M P при стафілококовому менінгіті характеризується значним (до 3-9 г/л) підвищенням рівня білка при вщносно невисокому цитозі — 1-1,5 тис. клітин в 1 мкл, переважно нейтрофільного харак теру.
Перебіг менінгіту, як правило, затяжний. Крім схильності до абсцедування, мають значення велика кількість стійких до дії ан тибіотиків штамів стафілокока та швидке утворення їх стійкості до антибактеріальних препаратів.
Кандидозний менінгіт
Причиною захворювання можуть бути різні гриби, але частіше — гриби роду Candida albicans. Зараження може вщбуватися внутрішньоутробно, пщ час проходження дитини через родові шляхи або годування дитини груддю (із шкіри соска), через медичні інстру менти.
Основним фактором в патогенезі кандидозної інфекції є стан макроорганізму. На думку більшості авторів, в основі кандидозу лежить дисбактеріоз, який виникає і внаслщок зниження захисних сил організму, і на фоні пригнічення антибіотиками нормальної мікрофлори.
На кандидозний менінгіт хворіють частіше діти перших місяців життя. У віці до 3 міс його частота складає 12-13% серед всіх гнійних менінгітів. Захворювання характеризується високою летальністю (40-70%) та тяжкими залишковими явищами.
220
Перебіг кандидозних менінгітів млявий, підгострий. В ряді ви падків захворювання виявляють випадково під час дослідження C M P у дітей з прогресуючою гідроцефалією або судомним синдро мом. В клінічній картині захворювання відзначають млявість, пер іодичні підвищення температури тіла до 37,2-37,8 °С, зниження апетиту, іноді блювання. Менінгеальні симптоми нерізко виражені або відсутні, випинання та напруження тім'ячка може не відзнача тися.
C M P витікає під нормальним або незначно підвищеним тиском, опалесціююча. Рівень плеоцитозу — 10-100-106/л, нейтрофільних гранулоцитів — 30-90%, білка — 1-3 г/л.
Перебіг кандидозних менінгітів хвилеподібний, але C M P весь час залишається зміненою. За відсутності адекватної терапії часто приєднується епендиматит. Поступово розвивається гідроцефалія. Без специфічної антифунгіцидної терапії летальність досягає 100%. Діти вмирають через 1-3 міс або від кахексії, або від приєднання вторинної інфекції.
Ешерихіозний менінгіт
Розвивається переважно у дітей віком до 1 року, частіше у ново народжених при ешерихіозному сепсисі. Джерелом інфекції, як пра вило, єматидитини,яка хворіє на пієліт або пієлоцистит. Вхідними воротами інфекції можуть бути пупкові судини або інфікована пла цента. Найбільшу схильність дітей до інфекційного ураження голов ного мозку відзначають після пологової травми та у недоношених.
Ешерихіозний менінгіт супроводжується явищами ентероколі ту — рідкі, помірні, часті випорожнення зі слизом, підвищена тем пература тіла, зниження апетиту, блювання. На фоні цих клінічних симптомів стан дитини погіршується, з'являються клоніко-тонічні судоми, м'язова гіпотонія з періодичним тонічним напруженням кінцівок. Рефлекси пригнічені. Тім'ячко може бути втягнутим.
C M P з помірним цитозом нейтрофільного характеру та висо ким вмістом білка — 6-10 г/л.
Перебіг захворювання тяжкий. На тлі гнійного менінгіту можуть виникати гнійні вогнища в інших органах (пневмонія, пієлонефрит тощо). Часто розвиваються церебральна гіпотензія та ексикоз, на ростає дистрофія.
Прогноз несприятливий. Можливий летальний кінець. Після перенесеного менінгіту часто виявляють тяжкі органічні ураження ЦНС.
221
Сальмонел ьозний менінгіт
Захворювання діагностують частіше у дітей перших місяців жит тя, переважно у новонароджених. Як правило, розвивається при госпітальній інфекції в пологових будинках, дитячих стаціонарах. Причиною є різні серотипи сальмонел, на сьогодні частіше Sal. typhimurium.
Менінгіт може розвиватися гостро, але, як правило, поступово, на фоні септичного стану. Диспепсичні явища відсутні або помірно виражені. Характерний загальний токсикоз, збільшення печінки та селезінки. Часто спостерігаються інші позакишкові вогнища інфекції — гнійний отит, пневмонія, остеомієліт тощо. Вираженість менінгеального синдрому залежить від наявності ентериту. При ексикозі часто розвивається церебральна гіпотензія, тоді на цьому фоні менінгеальні симптоми можуть бути відсутні, спостерігаєть ся м'язова гіпотонія, сухожильні рефлекси згасають.
C M P може бути від прозорої з відносно невеликою кількістю клітин до гнійної, коли нейтрофільні гранулоцити вкривають усе поле зору.
Перебіг сальмонельозного менінгіту тяжкий, особливо у ново народжених, кінець здебільшого летальний.
Менінгіт, спричинений синьогнійною паличкою
Останнім часом спостерігається збільшення випадків менінгі ту, спричиненого Pseudomonas aeruginosa. Це пов'язано в першу чергу з широким використанням антибіотиків, що призводить до дисбіозу. При цьому зменшується кількість нормальної кишкової мікро флори і зберігається більш стійка умовно-патогенна флора, в тому числі синьогнійна паличка. В більшості випадків синьогнійний менінгіт як прояв сепсису виникає після різних оперативних втру чань або парентеральних маніпуляцій (пункція, катетеризація). Він може розвинутися у людей різного віку, але частіше спостерігаєть ся у дітей віком до 1 року.
Клінічна картина захворювання характеризується ознаками тяж кого менінгіту з тенденцією до утворення емпієми головного моз ку. Часто розвивається вентрикуліт.
C M P каламутна з високим рівнем нейтрофільного плеоцитозу та значним підвищенням рівня білка.
Враховуючи стійкість збудника до більшості антибіотиків, про гноз захворювання несприятливий.
222
Менінгіти іншої етіології
Збудниками гнійних менінгітів можуть бути Proteus, Klebsiella, Streptococcus (групи В) та інші мікроорганізми, деякі види грибів, най простіші. Хворіють частіше діти перших місяців життя або особи із скомпрометованою імунною системою. Можуть виявлятися первинні вогнища інфекції у вигляді пневмонії, гнійного отиту тощо. Менінгеальний синдром може бути нерізко вираженим. C M P каламутна з підвищеним вмістом білка та помірним нейтрофільним плеоцитозом. Перебіг захворювання тяжкий, відзначають часті залишкові явища.
ПЕРЕБІГ МЕНІНГІТІВ У ДІТЕЙ
Більшість менінгітівудітейхарактеризуються гострим перебігом, але деякі з них можуть мати рецидивуючий перебіг. З усіх рецидивуючих менінгітів 80% становлять пневмококові менінгіти. Менінго кок — друга причина рецидивуючих менінгітів, гемофільна палич ка — третя. Менінгококовий і гемофільний менінгіт виникає у пацієнтів з імунологічними порушеннями. Стафілокок та ентеробактерії дуже рідко зумовлюють рецидивуючі менінгіти і їх основ ною причиною є наявність сполучення між субарахноїдальним про стором і шкірою (дермальний синус, переднє менінгоцеле).
Крім бактерій, рецидивуючі менінгіти можуть викликати такі збуд ники, як HSV-1, HSV-2, Enteroviruses Borrelia. Рецидивуючий перебіг характерний для менінгітів, причиною яких є лікарські препарати.
Фактори, які сприяють виникненню рецидивів менінгітів: спо лучення між субарахноїдальним простором і основою черепа, яке утворилося внаслідок черепно-мозкової травми чи після хірургіч ного втручання. Рецидувуючі менінгіти виникають після травм го лови з переломом кісток черепа і розривом твердої мозкової обо лонки, переломом пазух носа. Ці стани часто ускладнюються ліквореєю, при якій проникнення бактерій в Ц Н С значно полегшується.
Можливе виникнення рецидивуючих менінгітів при таких при роджених вадах, як енцефалоцеле, менінгоцеле, дефекти решітча стої кістки, збільшення субарахноїдального простору, інтраканальні кісти, дермощні кісти, петромастощальні нориці, природжені вади внутрішнього вуха та деякі інші.
Сприяти виникненню рецидивуючих менінгітів можуть також тяжкі порушення імунної системи: гіпогаммаглобулінемія, СНІД, лейкоз, спленектомія, природжена аспленія, серпоподібно-клітин на анемія, дефіцит фракцій комплементу, особливо С5, С6, С7 та
223
С9. Останнє передбачає виникнення рецидивів менінгококового, гемофільного та менінгіту, спричиненого ентеробактеріями. Час тота рецидивів менінгітів в загальній популяції складає 0,6%, тоді як при дефіциті фракцій комплементу — 45%.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
Одним із основних методів діагностики менінгіту є дослідження СМР, отриманої під час люмбальної пункції. Протипоказаннями або обмеженням для проведення люмбальної пункції є: серцево-легене ва недостатність, симптоми підвищення внутрішньочерепного тис ку, наявність інфекції в ділянці проведення люмбальної пункції.
Оцінюють колір, прозорість СМР, визначають її тиск, кількість лімфоцитів іїхню диференціацію, рівень білка, глюкози, хлоридів. Крім того, для попередньої етіологічної діагностики менінгітів дуже важли вим є дослідження мазків крові чи CMP з фарбуванням їх за Грамом.
Визначення тиску CMP
Підвищення тиску CMP — типовий симптом менінгіту будь-якої етіології. У нормі тиск CMP складає 100-180мм вод. ст. залежно від віку, а при менінгітах, як правило, підвищується до 300 мм вод. ст. і вище.
Візуальна оцінка CMP
Візуальне дослідження C M P включає оцінку таких параметрів, як прозорість і колір. Наявність каламуті в C M P характерна для бак теріальних менінгітів, прозора C M P — для серозних менінгітів. Ксантохромія свідчить про наявність білірубіну внаслідок крово виливу або жовтяниці, зокрема, у немовлят. Також не може бути характерною ознакою лептоспірозного менінгіту.
Оцінка плеоцитозу
Плеоцитоз оцінюють на основі результатів мікроскопічного до слідження C M P з визначенням як загальної кількості лейкоцитів, так і диференційованого підрахунку кількості нейтрофільних гра нулоцитів і лімфоцитів. При гнійних менінгітах у C M P переважа ють нейтрофільні гранулоцити, а при серозних — лімфоцити.
У дітей віком 1—12 років нормальний вміст лейкоцитів у CMP складає менше 10 клітин в 1 мкл, у новонароджених цитоз може досягати 20 клітин в 1 мкл. При бактеріальному менінгіті плеоци тоз може коливатися від 100 до декількох тисяч клітин в 1 мкл, а при серозних — від 20 до 1000 клітин в 1 мкл.
224
Визначення вмісту білка та глюкози у CMP
Дослідження рівня білка і глюкози входить в обов'язковий діа гностичний комплекс при менінгіті. В нормі рівень глюкози у CMP становить половину від рівня глюкози у крові. Для бактеріального та туберкульозного менінгіту характерне зниження вмісту глюкози до рівня менше V2 рівня в крові. Для правильної оцінки отриманих результатів паралельно з визначенням рівня глюкози в CMP обо в'язково досліджують її рівень в крові.
Характерні ознаки CMP при різних менінгітах
Ознака |
Норма |
Гнійні менінгіти |
Серозні вірусні |
Туберкульозний |
|
|
|
менінгіти |
менінгіт |
Колір |
Безбарвний |
Сіро-білий |
Безбарвний |
Безбарвний |
Прозорість |
Прозора |
Мутна |
Прозора або т р о |
Опалесціююча |
|
|
|
хи опалесціююча |
|
Тиск (мм вод. ст.) |
100-180 |
Підвищений |
Підвищений |
Підвищений |
Рівень білка (г/л) |
0,15-0,33 |
Підвищений |
Нормальний або |
Підвищений |
|
|
|
трохи підвищений |
|
Осадові проби |
( - ) |
(++)-(++++) |
( + ) |
(++)-(++++) |
(Панді, Нонне — |
|
|
|
|
Апельта) |
|
|
|
|
Рівень глюкози |
2,0-3,3 |
Нормальний або |
Нормальний |
Знижений |
(ммоль/л) |
|
знижений |
або підвищений |
|
Рівень хлоридів |
120-140 |
Нормальний |
Нормальний |
Знижений |
(ммоль/л) |
|
|
|
|
Цитоз (в 1 мкл) |
3-10 (у новона |
Тисячі |
Десятки — сотні |
Сотні |
|
роджених 10-20) |
|
|
|
Вид клітин |
Лімфоцити |
Нейтрофільні |
Лімфоцити |
Лімфоцити |
|
|
гранулоцити |
|
|
Наявність бакте |
Відсутні |
Грампозитивні |
Відсутні |
При спец, |
рій |
|
або грамнегатив- |
|
фарбуванні — |
|
|
ні бактерії |
|
мікобактерії |
Швидкі діагностичні лабораторні тести
Для швидкої ідентифікації збудника використовують такі тести:
•Реакцію зустрічного імуноелектрофорезу (можливість швид кої ідентифікації гемофільної палички, пневмокока, менінгокока). Паралельно досліджують кров та інші середовища, в яких може міститися збудник. Негативний результат не виключає діагнозу менінгіту або бактеріемії.
•Тест латекс-аглютинації — для діагностики гемофільного ме нінгіту, менінгококової та пневмококової інфекції. Цей тест більш чутливий, ніж попередній, оскільки дозволяє виявляти антиген навіть при низькій його концентрації, однак при цьому може зни жуватися специфічність реакції.
3-1 Ki |
225 |
•Імуносорбентний тест (ELISA) — для виявлення антигену збуд ника в СМР.
•Ензимрадіоізотопні дослідження — для визначення активності
р-лактамаз і продукції ензимів багатьма бактеріями.
•ДНК-діагностику мікроорганізмів — збудників менінгіту про водять з використанням методу ПЛР. Чутливість і специфічність цього методу досягає 90%.
•Для ідентифікації збудника — культуральні дослідження шля хом проведення посівів C M P та крові на живильні середовища й отримання культури мікроорганізмів.
За наявності у хворого вогнищевих симптомів необхідне прове дення серії томографічних досліджень (KT чи MPT) голови.
ЛІКУВАННЯ ГНІЙНИХ МЕНІНГІТІВ
Антибактеріальні препарати — основні засоби лікування хворих на гнійні менінгіти. їх ефективність залежить від чутливості збуд ника до обраного антибіотика, здатності препарату проникати че рез гематоенцефалічний бар'єр і створювати достатню концентра цію у вогнищі запалення.
Емпірична антибактеріальна терапія
Емпіричний спосіб вибору антибіотика застосовують в тих випад ках, коли протягом першої доби після госпіталізації етіологію менін гіту встановити не вдалося, спинномозкову пункцію доводиться
Антибіотики, рекомендовані д л я емпіричної терапії хворих на гнійні менінгіти
Група хворих |
|
Можливі патогени |
Рекомендований антибіотик |
|
Вік від 0 до 4 тиж |
Sir. |
agalacticae, |
Е. соїі, |
Ампіцилін плюс |
|
К. |
pneumoniae, |
|
цефалоспорин III покоління |
|
St. |
aureus |
|
|
|
L |
monocytogenes |
Ампіцилін плюс |
|
|
|
|
|
аміноглікозид |
4 тиж — 3 міс |
H. |
influenze, |
|
Ампіцилін плюс |
|
S. |
pneumoniae, |
|
цефалоспорин III покоління |
|
N. |
meningitidis |
|
|
Вік від 4 міс до 18 років |
N. |
meningitidis, |
|
Цефалоспорин III покоління |
|
S. |
pneumoniae, |
|
або ампіцилін плюс |
|
H. |
influenzae |
|
хлорамфенікол |
3 травмою голови, після |
St. |
aureus |
|
|
нейрохірургічних втручань, |
Sir. |
pneumoniae |
Ванкоміцин* плюс |
|
цереброспінального |
Enterococcus |
|
цефтазидим |
|
шунтування, нозокоміальні, |
Enterobacteriaceae |
|
||
отогенні менінгіти |
Pseudomonas |
aeruginosa |
|
* Ванкоміцин додають до емпіричної терапії у разі підозри на резистентність пневмокока або стафілокока до бензилпеніциліну або цефалоспорину.
226
відкласти або дані фарбування мазків CMP за Грамом неінформативні. У цих випадках необхідно враховувати існуючі дані про поширеність найбільш значущих патогенів з урахуванням віку дитини.
Етіотропна терапія з урахуванням специфічності збудника
При дослідженні культури C M P призначають терапію з ураху ванням специфічності збудника, його чутливості або резистентності до антибактеріальних препаратів.
Антибіотики, рекомендовані д л я специфічної етіотропної терапії хворих на гнійні менінгіти
|
|
Збудник |
|
Антибіотик |
Str. |
pneumoniae* |
|
При виділенні пеніциліночутливих штамів: |
|
|
|
|
|
хлорамфенікол бензилпеніцилін або ампіцилін |
|
|
|
|
За відсутності даних про чутливість чи у разі підо |
|
|
|
|
зри на резистентність до пеніциліну та хлорамо>ені- |
|
|
|
|
колу — ванкоміцин плюс цефалоспорин III поко |
|
|
|
|
ління (цефотаксим або цефтріаксон) |
Н. |
influenzae |
|
Цефалоспорин III покоління або меропенем |
|
N. |
meningitidis |
|
Бензилпеніцилін або ампіцилін, або цефалоспорин |
|
|
|
|
|
III покоління (цефотаксим, цефтріаксон) |
St. |
aureus |
|
|
Ванкоміцин або рифампіцин |
L |
monocytogenes |
|
Ампіцилін або бензилпеніцилін, доцільне поєднання |
|
|
|
|
|
з аміноглікозидами |
Str. |
agalacticae |
|
Бензилпеніцилін або ампіцилін, або ванкоміцин |
|
Enterobacteriaceae |
|
Цефалоспорин III покоління плюс аміноглікозид |
||
Pseudomonas |
aeruginosa, |
Acinetobacter |
Цефтазидим плюс аміноглікозид |
|
Salmonella, |
Proteus, Klebsiella |
Цефалоспорин IiI-IV покоління або аміноглікозид |
||
|
|
|
|
H-III покоління |
Candida albicans |
|
Флуконазол або амфотерицин В |
* Хворим, які не реагують на лікування, ванкоміцин рекомендується вводити інтравентрикулярно. Альтернативною терапією при пневмококовому менінгіті може бути використання комбінації цефалоспорину III покоління та рифампіцину.
Обнадійливі результати лікування пневмококових менінгітів отримані при використанні меропенему.
Тривалість антибактеріальної терапії залежить від виду патоге ну, клінічної і мікробіологічної відповіді на лікування.
Допоміжна терапія
З огляду на роль прозапальних цитокінів у патогенезі бактері ального менінгіту, підвищення черепно-мозкового тиску (ЧМТ) і розвитку набряку головного мозку, рекомендується починати те рапію менінгіту з введення дексаметазону. Ефективність застосу вання дексаметазону у дітей вище, ніж у дорослих. Препарат необ хідно вводити паралельно з першою дозою антибіотика (краще без посередньо перед його введенням).
9* |
227 |
Дози антибіотиків при гнійних менінгітах у дітей
Препарат |
|
Добові дози на 1 кг маси тіла залежно від віку дитини |
||||
|
|
0 - 7 днів |
8-28 днів |
|
Старше 1 міс |
|
Бензилпеніцилін |
|
100-150 тис. ОД |
150-200 тис. ОД. |
300-500 тис. ОД. |
||
Ампіцилін |
|
100-150 мг |
150-200 мг |
|
200-300 мг |
|
Цефотаксим |
|
100 мг |
150-200 мг |
|
200-400 мг |
|
Цефтазидим |
|
60 мг |
90 мг |
|
200мг |
|
Цефтріаксон* |
|
20-50 мг |
20-80 мг |
|
80-100 мг |
|
Амікацин |
|
15-20мг |
20-30 мг |
|
20-30 мг |
|
Гентаміцин |
|
5 мг |
7,5 мг |
|
7,5 мг |
|
Хлорамфенікол |
|
25 мг |
50 мг |
|
75-100 мг |
|
Ванкоміцин |
|
20 мг |
ЗО мг |
|
50-60 мг |
|
Меропенем |
|
— |
120 мг |
|
120мг |
|
Цефепім |
|
— |
50-100 мг |
|
50-100 мг |
|
Нетилміцин |
|
б м г |
7,5-9 мг |
|
7,5 мг |
|
Флуконазол |
|
10-12 мг |
10-12 мг |
|
10-12 мг |
|
Амфотерицин 6 |
|
1 мг |
1 мг |
|
1 мг |
|
* Необхідно обмежувати |
застосування цефтріаксону |
у дітей у віці до |
1 міс у зв'язку |
|||
з інтенсивним зв'язуванням його з білками плазми крові. |
|
|||||
Рекомендації щодо тривалості антимікробної терапії у дітей з гнійними менінгітами |
||||||
|
|
|
|
|
||
Патоген |
|
|
|
Тривалість терапії (днів) |
||
Менінгокок |
|
|
|
7-10 |
|
|
Гемофільна паличка |
|
|
|
7-10 |
|
|
Пневмокок |
|
|
|
10-14 |
|
|
Стрептокок |
|
|
|
14-21 |
|
|
Лістерії |
|
|
|
14-21 |
|
|
Грамнегативні бацили |
|
|
|
21 |
|
|
Стафілокок, ентерокок |
|
|
|
28 |
|
|
Показання для призначення дексаметазону при менінгітах:
1.Вік до 2 міс.
2.Виявлення грамнегативних бацил в мазку СМР . 3. Високий ЧМТ.
4. Набряк головного мозку.
Доза доксаметазону — 0,15 мг/кг кожні 6 год протягом 4 днів. Зниження ЧМТ. У хворих з ознаками підвищення Ч М Т (порушен
ня свідомості, руху очних яблук) показане його моніторування і у разі підвищення понад 200 мм вод. ст. слід проводити терапію, спря мовану на його зниження. Необхідно забезпечити положення хво рого з піднятим на ЗО см головним кінцем ліжка для поліпшення венозного відтоку.
Для збільшення відтоку рідини з головного мозку в інтраваскулярний простір слід використовувати діуретики, але тільки у ви падках, коли усунено дефіцит ОЦК, а також у хворих зі стабільною гемодинамікою. Призначають 10-20% розчини маніту в дозі 0,25- 0,5 г/кг кожні 6-8 год. Препарат вводять протягом 10-20 хв. Швид-
228
кість введення препарату не повинна перевищувати 1,5 г/кг на добу. Виправдана комбінація маніту з фуросемідом у дозі 1-2 мг/кг на добу безпосередньо перед початком інфузійної терапії.
При застосуванні діуретиків можливий розвиток тяжких вод но-електролітних розладів, гіповолемії, порушення гемодинаміки. Використання маніту при високій осмолярності плазми крові може зумовити синдром віддачі та осмотичний нефроз.
Після припинення введення маніту для запобігання феномену віддачі доцільно призначити інфузію альбуміну.
У дітей з гнійним менінгітом треба проводити моніторинг пуль су, частоти дихання, температури тіла, водно-електролітного і кис лотно-лужного балансу, осмолярності плазми крові, діурезу.
Оптимальним є введення рідини в об'ємі 80-100 мл/кг на добу з урахуванням фізіологічної потреби у рідині та її втрат. Через мож ливість гіпергідратації вводити рідину необхідно під ретельним контролем.
Лікування серозних менінгітів
Етіотропна терапія серозних менінгітів вірусної природи не роз роблена. Тільки при підтвердженому діагнозі менінгіту герпетичної етіології показано введення ацикловіру в разовій дозі 10 мг/кг З рази надобу протягом 7-10 днів. Також призначають відповідну етіотропну терапію притоксоплазмозних, бруцельозних, бореліозних, туберкульозних та деяких інших специфічних серозних мені нгітах.
Першочерговим лікувальним засобом при серозних менінгітах
єлюмбальна пункція. В подальшому терапія носить симптоматич
ни й характер і включає введення жарознижувальних засобів (пара цетамол (Панадол Бебі, Панадол тощо), ібупрофен, німесулід), пре паратів, які нормалізують ліквородинаміку (ацетазоламід).
При серозних менінгітах пацієнти видужують протягом 1-3 тиж. Тільки в деяких випадках менінгіти, спричинені вірусом пароти ту, ЦМВ, герпесвірусом, ВІЛ, можуть мати затяжний, рецидивую чий перебіг.
НАСЛІДКИ МЕНІНГІТІВ У ДІТЕЙ
Порушення з боку нервової системи та психіки після перенесе ного менінгіту у дітей залежать від декількох чинників:
1. Вік, в якому дитина перенесла менінгіт. Чим молодше дитина на момент захворювання менінгітом, тим більш тяжкі його наслідки.
229