35. Поняття й характерні риси соціальної спільності. Види соціальних спільностей

Соціальна спільність — це реально існуюча, емпірично фіксована сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю й виступає самостійним суб'єктом соціальної дії, поведінки, варто підкреслити ряд моментів:

1) соціальні спільності не є умоглядними абстракціями або екс­периментальними штучними утвореннями, а існують реально, у самій дійсності. їхнє існування можна емпірично зафіксувати й перевірити,

2) соціальні спільності — це не сума індивідів, соціальних груп або інших соціальних утворень, а цілісність з випливаючими характеристиками цілісних систем,

3) соціальні спільності є об'єктами соціальної взаємодії. Це означає, що вони самі є джерелом свого розвитку, саморуху. Станов­лення й функціонування соціальної спільності відбувається на основі соціальних зв'язків, соціальної взаємодії й відносин

Соціальні спільності відрізняються величезною розмаїтістю конк­ретно-історичних і ситуативно обумовлених видів і форм.

Так, за кількісним складом вони варіюють від взаємодії двох людей до численних міжнародних економічних і політичних рухів.

За часом тривалості існування — від триваючих хвилини й години (аудиторія конкретного видовищного заходу) до етносів, народностей, націй, що живуть століття й тисячоліття.

За щільністю зв'язку між індивідами — від тісно згуртованих колективів і організацій до досить розпливчастих, аморфних утворень (уболівальники команди тощо)

Складна сукупність ознак дозволяє ділити всі спільності на два найбільш широкі підкласи, масові й групові спільності

Масові спільності характеризуються такими ознаками:

1) являють собою структурно нерозчленовані аморфні утворення з досить розсунутими межами, з невизначеним якісним і кількісним складом, не мають точно позначеного принципу входження у них.

2) для них характерний ситуативний спосіб існування, оскільки вони утворюються й функціонують на базі й у ме­жах тієї або іншої конкретної діяльності, неможливі поза нею, і тому виявляються нестійкими, мінливими час від часу утвореннями;

3) їм властива різнорідність складу, міжгрупова природа, тобто ці спіль­ності долають класові, групові, етнічні й інші межі;

4) внаслідок свого аморфного утворення вони не здатні виступати в складі більш широких спільностей у якості їхніх структурних одиниць.

Типовим зразком масових спільностей с учасники широких політичних або екологічних рухів {за мир, проти ядерної" загрози, проти забруднення навколиш­нього середовища тощо), шанувальники естрадних зірок, уболівальники спортивних команд, члени аматорських асоціацій за інтересами (філателісти й т п )

Істотним у класифікації соціальних спільностей є виділення тої або іншої базової системоутворюючої ознаки. Відповідно до таких ознак розрізняють територіальні, етнічні, демографічні, культурні й інші спільності.

Територіальні спільності розрізняються за соціальним складом населення, рівнем його освіти, загальної культури й професійної підготовленості. Більш розвинутий тип поселення висуває більші вимоги до соціального розвитку індивіда для придбання певного соціального статусу, ніж менш розвинутий. Розходження в розвиненості соціаль­ного середовища {за критерієм доступної розмаїтості сфер діяльності в праці й дозвіллі) призводять до розходжень у відтворенні соціальних відносин у зв'язку з розходженням в умовах поза виробничої діяльності.

Етнічні спільності — це історично сформовані на певній території стійкі сукупності людей, що володіють подібними рисами й стабільними особливостями культури й психологічного складу, а також свідомістю своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю). Зовнішньою формою вираження етносу є етнонім — самоназва (росіяни, українці, естонці тощо).

Пшеничнюк

Соціальні групи: сутність і різновиди

Суспільство - складна структура, елементами якої є різні соціальні спільноти. Основу суспільства становлять соціальні групи - спільноти людей зі стійкими взаємодіями, очікуван­нями та солідарністю щодо спільних цілей і культурних зразків.

Соціальна група розглядається як сукупність людей, що визначається за соціально значущими ознаками. Ці реальні ознаки не лише існують об'єктивно, але й усвідом­люються суб'єктивно. Наприклад, свою групову при­належність і солідарність молодь відчуває подібно до того, як і пенсіонери відчувають свою. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки та стиль життя. Такими ознаками можуть бути: вік, національність, стать, місце проживання, професія, прибуток, релігія та ін.

Необхідні ознаки групи:

• стійкі, постійно відтворювані зв'язки;

• наявність єдиної загальногрупової мети;

• прийняття членами групи єдиної системи норм і цінностей.

Найважливішими характеристиками груп є взаємовід­носини та взаємодія між їхніми членами. Групи поділяються на первинні та вторинні.

Для первинних груп характерна постійна взаємодія й особистісні контакти. Вони можуть виникати для досягнення спільної мети, але їм притаманні партнерські стосунки з емоцій­ним забарвленням.

Для вторинних груп характерні лише функціональні, обо­в'язкові контакти, пов'язані з досягненням конкретної мети. Вторинні групи можуть складатися з декількох первинних груп.

Елементарною складовою суспільства, що зосереджує в собі всі види соціальних зв'язків, є мала група.

Мала група - кількісно невелика сукупність людей, об'єднаних загальни­ми цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами по­ведінки та постійною взаємодією. Група має свою систему цінностей, стандартів поведінки, норм, які вимагають від члена групи певних обмежень індивідуальної свободи. Зазвичай, ці правила приховані від стороннього спостерігача та ви­конують функцію соціального контролю. У малій групі індивід отримує моральну та психологічну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність на рівні глибинних особистісних почуттів. Співчуття та сумісність є психологічними ознаками малих груп (найбільш яскраво ці ознаки проявляються в такій малій соціальній групі, як сім'я). Мала група виконує також функцію індивідуалізації загальносоціальних вимог до особи, здійснюючи соціальну регуляцію свідомості та поведінки індивіда.

До вторинних належать великі групи. Великі групи від­різняються від малих не лише розміром, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме:

• вони зорієнтовані на чітко визначені раціональні дії;

• у них немає групових норм, неписаних правил;

• соціальний контроль здійснюється згори донизу за формаль­ними нормами.

Залежно від ідентифікації людини з групою виділяють:

• інгрупи - це групи, що їх людина визнає своїми, іденти­фікує себе з ними, вважає себе їхньою часткою (сім'я, родичі, друзі та ін.);

• аутгрупи - це такі групи, котрі людина сприймає як "інші", "чужі", до яких вона не належить;

• референтні групи - це реальні чи умовні соціальні спільноти, котрі індивід сприймає як взірець, і на норми, цін­ності й ідеали яких він орієнтується в своїй поведінці. Зважаючи на вимоги референтної групи, особистість вносить власне корективи у власне життя, наближаючи реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальній адаптації, пропонуючи людині готові зразки поведінки, ви­роблені й апробовані іншими групами.

Андрущенко