1) Санкції - це

а) засіб соціального контролю

б) засіб стимулювання діяльності

в) засіб узгодження соціальних інтересів

г) засіб соціальної інтеграції

2) Соціальний престиж - це

а) місце, положення людини у соціальній структурі, системі соціальних відносин

б) оцінка оточенням різних видів діяльності у відповідності до пануючих культурних стандартів та цінностей

в) соціальна позиція індивіда

г) оцінка людиною власної діяльності, професії

3) Найбільш значущі цілі життя і діяльності людини - це

а) інтереси

б) спрямованість особистості

в) мотиви діяльності

г) ціннісні орієнтації

4) Соціалізація - це

а) процес розвитку людини

б) процес набуття певних знань, навичок та вмінь

в) процес усвідомлення людиною себе як частки суспільства

г) засвоєння культурно-історичних традицій, соціальних, норм та цінностей, що склалися у суспільстві

5) Положення працівника у вертикальній структурі трудового колективу визначається

а) статусом

б) престижем

в) функціями, що виконуються

6) Статус громадянина України належить до

а) набутих статусів

б) приписаних статусів

7) Соціалізація особистості як процес засвоєння нею встановлених у суспільстві зразків поведінки та способів діяльності забезпечується, насамперед:

а) державою

б) трудовим колективом

в) правоохоронними органами

г) сім'єю, школою.

Додаткова література з теми

1. Маслоу А.Г. Мотивация личности /Перев. с англ. СПб., 2001.

2. Левада В.А. Координати человека // Мониторинг общественного мнения. Экономические и социологические предметы. ВЦИОМ. - 2001. - №1

3. Злобіна О.Г., Тихонович В. О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. - К, 2001.

4. Злобіна ОТ. Категорія "особистості" у системі понять соціологічної теорії//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - №2.

5. Особистість у системі соціальних зв'язків // Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. в.Г. Городянська. - К, 2002.

6. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс. - К., 2000.

7. Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навчальний словник-довідник / За заг. ред. В.М. Пічі. - К., Львів, 2002.

8. Сохань Л.В. Життєвий ареал особистості в суспільстві, що трансформується, як середовище ризику // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. - №№2.

9. Шульга М.О. Соціальний ареал особистості // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - №2.

Андрущенко

Соціологія особи

1. Основні проблеми соціології особи

Вся історія світової соціальної думки відображає головне в про­цесах, що відбуваються в суспільстві: життєдіяльність людини, яка вступає у відносини з іншими людьми з метою задоволення потреб, що виникають. Саме конкретно історичні типи та види взаємодії людей визначають конфігурацію, характерні риси, суперечності та тенденції розвитку суспільного життя. Та не тільки життєдіяльність людини характеризує якісну визначальність суспільства, але й сус­пільство формує людину як істоту думаючу, мислячу, яка уміє гово­рити, спілкуватися, здатну до цілеспрямованої творчої діяльності. Про­те, за всяких якостей, що виділяють людину з тваринного світу, все ж людина залишається біологічною істотою, живим створінням, ланкою в ланцюзі розвитку живих організмів на Землі.

Поняття особи в соціології

І хоча людина походить від тварини і ніколи не позбудеться повністю властивос­тей, притаманних тварині, визначальним в її життєдіяльності є соціальне, формування і функціонування якого обумовлене включеністю людини в систему суспільних відносин. Ба­гато вчених вважають, що навіть біологічні особливості людини: прямоходіння, будова мозку, риси обличчя, форма рук — результат змін, що сталися за мільйони років під впливом колективної праці. Люди­на використовує біологічні якості не лише для забезпечення вижи­вання, а й як основу духовного спілкування і духовної самореалізації. У кожної дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і говорити вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, невпинне постійне поєднання біологічних і соціальних якостей людини свідчить, що людина — істота біологічна і соціальна.

Люди — основний елемент будь-яких соціальних спільностей і систем. Включення людини в суспільство відбувається через різно­манітні соціальні спільності: верства, групи, через що виявляється одночасно включеною в безліч соціальних систем, кожна з яких впли­ває специфічно.

Людина, природно, стає не тільки елементом соці­альної системи, але й сама є найскладнішою соціальною системою із своєрідною структурою.

І тут-то людина, особа виступає об'єктом соціології. Не претендуючи на вичерпний опис і розкриття суті людської особи в усій складності її буття соціологія намагається ли­ше з'ясувати, що людина, особа — найважливіший елемент суспіль­ного життя, розкрити механізм її формування різноманітними соці­альними структурами, механізмами її зворотного впливу на соціальний світ, її участь у зміні та розвитку соціальних відносин — все це сфе­ра соціологічної теорії — соціології особи.

Соціологія особи —галузь знань соціології, що має предметом вив­чення особи — об'єкт і суб'єкт соціальних відносин в межах соціаль­но-історичного процесу і ціннісних суспільних систем на рівні взаємозв'язків особи і соціальних спільностей. Соціологія особи зосеред­жується на трьох основних проблемах: по-перше, вивчення особи як соціальної системи, елемента для особистих соціальних спільностей і соціальних інститутів; по-друге, вивчення особи як об'єкта соціальних відносин і, по-третє, розгляд особи як суб'єкта суспільних відносин, в тому числі соціальна діяльність та активність особи.

Що ж таке особа? Розкриваючи поняття особа варто з'ясувати, уточнити поняття людина, індивід, індивідуальність, особа.

Поняття лю­дина показує лише якісні властивості і відмінності людей від тварин і не показує соціальних обумовленостей, відмінностей між самими людьми. Поняттям індивід, звичайно, визначається людина як окремий представ­ник тієї або іншої соціальної спільності (робітник, фермер, бізнесмен та ін.), при тому специфічні особливості реального життя і діяльності кон­кретної людини у зміст, суть поняття індивіда не входять.

Соціолог Ігор Кон відмічає, що терміном індивід визначається людина просто як ок­ремий представник якоїсь цілісності (біологічного роду або соціальної спіль­ності, верстви населення тощо) специфічні ж особливості реального жит­тя і діяльності конкретної людини в зміст поняття не входять. Багатовизначальне поняття індивідуальність навпаки визначає те особли­ве, специфічне, що відрізняє таку людину від всіх інших, включаючи при­родні і соціальні тілесні (соматичні) і психічні, успадковані та здобуті, вироблені в процесі онтогенезу властивості. Поняття особа допомагає оха­рактеризувати в людині соціальну основу її життєдіяльності, ті власти­вості і якості, які людина реалізує у соціальних зв'язках, соціальних ін­ститутах, культурі, тобто в суспільному житті, в процесі взаємодії з іншими людьми. Ще в початковому значенні слово особа означало маску, роль, що виконувалась актором у стародавньому грецькому театрі.

Філософи Стародавньої Греції не мислили особу поза спільністю, поза полісом (міста-держави). Особа — це конкретна людина як систе­ма стійких якостей властивостей, що реалізуються в процесі соціальних зв'язків, в соціальних інститутах, культурі — в соціальному житті.

Щось людське (за винятком небагатьох сугубо інстинктивних, чисто біологіч­них властивостей) темперамент, емоції, властиві людині, не зникають в особі. Особа — будь-яка людина, а не тільки видатна, талановита, тому що всі люди включені в суспільні відносини. Особа — людина, яка вті­лює конкретно-історичні суспільні відносини, впливає на них в міру своїх сил і здібностей, і залежно від становища, що його займає в суспільстві.

Поняття особа показує, як і в кожній людині індивідуально відобража­ються соціально-значущі риси і проявляється її суть як сукупність всіх суспільних відносин.

Соціологія прагне виявити соціальні основи формування особис­тих якостей, соціальний зміст і соціальні функції існуючих у суспіль­стві типів особи, тобто вивчити особу як джерело суспільного життя і її реального носія. Звичайно ж, особа означає окрему людину, яка проявляє соціально-значущі риси індивідуальної життєдіяльності, творчості, уміння, здібності завдяки взаємодії з іншими людьми і тим самим сприяє стабілізації і розвитку суспільних відносин.

Особа в системі соціальних зв’язків

Умови навколишнього середовища, становище в системі соціальних зв'язків і внутрішньої своєрідності визначають особу, її поведінку, настанови і переваги, емоції та вибір. Зв'язок і взаємодія між людьми встановлюється тому, що лю­ди в процесі задоволення своїх індивідуальних потреб залежать у чомусь конкретному один від одного. Інакше кажучи, кожна людина виконує певні соціальні функції, як своєрідне доручення на [виконання спеціалізованого роду заняття в соціальній взаємодії: |лікар — лікує, педагог — вчить, виховує, шофер — водить автома­шини, підприємець— розпоряджається і організує виробництво, забезпечує матеріальні потреби робітників тощо.

В соціології можливості особи визначаються її психологічним станом і характером впливу зовнішнього навколишнього середовища (усвідомле­ні або неусвідомлені мотиви). Людина — істота жива, діяльна. Включив­шись в систему суспільних відносин і видозмінюючись у процесі діяль­ності, людина набуває особистих якостей і стає соціальним суб'єктом. Соціологічний аналіз суспільного життя, можливостей її перетворення і адаптації людини в соціальних умовах — дуже актуальний у зв'язку з формуванням державності України. В поняттях соціальна діяльність, по­ведінка особи соціологія фіксує не просту реакцію людини на стимули зовнішнього середовища, а усвідомлені, цілеспрямовані дії, засновані на врахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, а також існуючих у суспіль­стві соціальних норм. Інстиктивна реакція людини на дотик до гарячого чайника або випадкова, ненавмисна сутичка двох поспішаючих людей не є соціальні дії. Спілкування ж з іншими людьми, трудова діяльність особи, задоволення нею потреб з допомогою соціальних інститутів — різновиди соціальної діяльності. Природно, соціальна діяльність характеризує про­цес взаємодії людини із соціальним середовищем, її активність викорис­тання або перетворення суспільних відносин з метою задоволення необхідножиттєвих потреб людини.

Соціальні дії можуть виступати особисто значущим актом, що контролюється системою прийнятих у суспільстві норм. Сукупність вчинків та інших соціальних дій особи, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, становлять поведінку людини. Своєрідність поведінки людини, індивіда залежить від характеру їх взаємовідно­син із соціальною спільністю, до якої належать, від загальних норм, ціннісних орієнтацій, ролевих рекомендацій тощо. Невід'ємний еле­мент поведінки особи — спілкування, опосередковане мовою та ін­шими знаково-смисловими системами.

Система прояву поведінки осо­би, в межах якої здійснюється доцільна зміна і перетворення нею соціальної сфери, становить соціальну діяльність.

Особа вдається до соціальних дій тоді, коли порушується рівновага між потребами і соціальним середовищем, тобто коли визрівають суперечності між тим, що необхідно людині і тим, чим володіє в конкретному соціаль­ному середовищі. Звичайно ж, визначенням соціальної діяльності і соціальної поведінки особи виступають об'єктивні умови її життя, що породжують в людині певні потреби та інтереси.

Поведінка політична — різновид соціальної активності особи, ідеї якої мають мотивований характер і виражають реалізацію нею своїх політичних статусів. Інтереси — одна з важливих рушійних сил по­ведінки і діяльності будь-якого соціального суб'єкта, чи то особа, нація, клас, спільність, тощо. Інтерес органічно зв'язаний з потреба­ми особи або соціальних спільностей. Та якщо потреби зосереджу­ються, насамперед, на задоволенні, на певній сукупності життєвих засобів, то інтерес спрямовано на соціальні інститути, установи, нор­ми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл ціннос­тей і благ, що забезпечують задоволення потреб. Суб'єктивне ставлення до таких соціальних умов, інститутів, норм, ситуацій, їх схва­лення або ж осудження, прагнення їх оберегти або знищити є не що інше як інтерес особи. Звідси зрозуміло, чому переміщення особи з однієї соціальної спільності в іншу змінює її соціальні інтереси.

Потреби та інтереси - механізми визначеності поведінки

Потреби відображають об'єктивну залєжність людини від зовнішнього світу, від соціального середовища. Виділяють два види потреб: природні і соціальні (створені суспільством). Природні потреби — нестатки людини як біологічної істоти (потреба одягу, житла, їжі тощо). Соціальні потреби — продук­ти суспільного життя, її рівня розвитку (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності то­що). Правда, в міру розвитку суспільства, набуття ним цивілізованих форм, природні потреби людини соціологізуються. Це означає, що цивілізована людина потребує певного типу житла та одягу, їжі пев­ної якості, що обумовлено конкретно-історичним розвитком суспіль­ства, національними традиціями, релігією, моральними нормами.

Потреби характеризують умови життєдіяльності. Незадоволеність умова­ми життя стає визначенням діяльності людини, яка прагне змінити умови життя, використовуючи наявні можливості і, насамперед, соціальні інститути. За­лежно від можливостей індивід діє цілеспрямовано з метою задоволення тієї або іншої потреби в конкретній соціальній системі. Тут уже проявляється інте­рес особи, його зміст. В понятті інтерес фіксується,

по-перше, становище люди­ни в суспільстві; по-друге змістовна характеристика її залежності від діяльності інших людей, способи використання соціальних відносин (соціальних інститу­тів), що складаються в суспільстві, спільності для задоволення виникаючих пот­реб.

Соціальні інтереси матеріально забезпечених молодих людей в тій частині молоді, яка належить до малозабезпечених верств суспільства, різноманітні. Забезпечена людина для задоволення потреб у підвищенні свого освітнього рівня швидше піде в приватний елітний навчальний заклад, а малозабезпече­ний — в державний, безкоштовний навчальний заклад або займеться самоосві­тою. Соціальний інтерес об'єктивно обумовлений реальними можливостями соціальним середовищем для задоволення виникаючих у людини потреб. Усві­домлення потреб і інтересів особою ніколи не буває абсолютно адекватним їх об'єктивному змісту. Складність усвідомлення потреб та інтересів полягає у виділенні їх із сукупності взаємопереплетених короткочасних і довготривалих інтересів, природних і соціальних потреб тощо.

В сучасних умовах в Україні практично всі громадяни зацікавлені в становленні ринкових відносин. Проте далеко не всім соціальним верствам вигідні темпи економічних перетворень, форми лібераліза­ції економіки, їх політико-правове забезпечення. Тому-то і спостері­гається різноспрямованість дій різних соціальних спільностей і верств населення у сфері економіки і у сфері політики. Потреби та інтереси особи виступають об'єктивною основою її діяльності та поведінки.

Мотиви, ціннісні орієнтації особи

Мотиви — конкретні внутрішні збудники дії, безпосередньо ситуаційно визначають поведінку людей. Мотиви — ві­дображення у свідомості людей їх об'єктивних потреб та інтересів у досягненні певних благ і бажань, умов діяльності. Мотиви, внутрішні збудження активності індивідів.

Відрізняються мотиви від зовнішніх збудників-стимулів, що впливають на людину зовнішніми об'єктив­ними умовами. Стимул може перетворюватися в мотив діяльності особи, якщо стає суб'єктивно значущим, відповідає потребам об'єкта і суб'єкта. За об'єктом настання потреб, мотиви класифікуються на матеріальні і духовні, а по значущості для індивіда — домінуючі в периферійні (фонові). Найпоширенішими мотивами людської діяль­ності виступають матеріальна заінтересованість, бажання зробити кар'єру, прагнення самореалізувати себе в творчості, почуття обов'яз­ку, страх покарання тощо. В процесі емпіричного дослідження, наприклад, у формі опиту, доцільності відрізняти випливаючі із сте­реотипів суспільної думки демонстративні мотиви опитуваних і мо­тиви, реально збуджуючі індивіда до діяльності. Мотиви обумовлю­ють вироблення, формування людиною мети діяльності, в результаті чого здійснюється перехід до реалізації інтересів через діяльність, що опирається на ціннісні орієнтації.

В основі ціннісного ставлення до навколишнього світу, в основі системи цінностей і ціннісних орієнтацій особи лежать потреби і інтереси.

Цінність — особливе суспільне ставлення, в результаті чо­го потреби та інтереси людини або соціальної спільності верств, гру­пи переносяться на речі, предмети, духовні явища, надаючи їм виз­начальні соціальні властивості. Цінностями особи виступають предмети людських прагнень, захоплень, бажань, явищ, процеси, фак­ти, дійсності, що залишають людину байдужою, здатні змусити її діяти упевнено. Ціннісні орієнтації — це поділені особою соціальні цінності, що виступають метою життя і основними засобами їх до­сягнення і тому набувають функції важливіших регуляторів соціаль­ної поведінки індивідів. Настанова — це загальні орієнтації особи на певні об'єкти, що чередують дії і відображають можливість діяти певно.

Поняття ціннісної орієнтації особи введено в соціологію в 20-х роках американським соціологом Уолтом Томасом і польським соціологом Флоріаном Знанецьким, Ціннісні орієнтації виступають як соціальні настанови особи, регулюють її поведінку. Соціальні настанови — це соціально визначені можливості особи діяти відпо­відно до об'єкта дії. Відрізняються ціннісні орієнтації як соціальні настанови вищого рівня від цінностей способу життя особи, від настанов індивіда на приватні соціальні об'єкти та ситуації, що регу­люють окремі вчинки. Ціннісні орієнтації відображають фундамен­тальні соціальні інтереси особи і визначають стратегічну спрямова­ність її діяльності. Ціннісні орієнтації проявляються як життєва позиція індивіда, його світогляд, моральні принципи.

Ціннісні орієнтації формуються при засвоєнні індивідом соціаль­ного досвіду, засвоєння ним суспільно-політичних, моральних, есте­тичних ідеалів і непорушних нормативних вимог, що стосувались його як члена соціальної спільності. Іншими словами, ціннісні орієн­тації — продукт соціалізації індивіда. Докорінні зміни соціальних умов життєдіяльності людей у суспільстві, що відбувалися на сучасному етапі розвитку України та інших держав Співдружності, обумовлюють і злам системи ціннісних орієнтацій індивідів. Якщо в радянський період люди орієнтувались на ідеали колективістських форм життє­діяльності, на безвідмовне прийняття політичних настанов тощо, то в сучасних умовах становлення ринкових відносин і демократизації

суспільства люди прагнули спертися на власні сили на фоні нароста­ючого недовір'я до позитивної ролі і діяльності політичної влади.

В перехідні періоди суспільного розвитку збільшується чисельність маргинальних верств, які в свідомості поєднують ціннісні орієнтації со­ціальних спільностей, інтереси яких істотно відрізнялись.

Соціальний статус особи

Соціальний статус особи - це певне місце людини, особи в суспільній ієрархії, обумовлене її походженням, професією, ві­ком, статтю, сімейним становищем. У статусі фактично фіксується той набір конкретних дій, що їх здійснює людина в конкретних ви­дах взаємодії і тих умовах, правах, що надаються для здійснення діяльності. Та через те, що кожна людина охоплена не одним соці­альним зв'язком і здійснює різні соціальні функції має і одночасно багато соціальних статусів. Так, сучасна людина може мати одночас­но статуси людини, громадянина будь-якої держави, студента, члена сім'ї, члена якоїсь неформальної групи, члена політичної партії тощо. Відрізняють пропоновані або природні статуси (національність, соці­альне походження, місце народження) і набуті або досягнуті статуси (освіта, професія, кваліфікація тощо).

Ієрархія соціальних статусів фіксується поняттям престижу, що відобра­жає значущість у суспільстві або соціальній спільності, верстві, групі людей, які займають ту чи іншу позицію. Престижним може бути професія, посада, види діяльності та ін. В сучасних умовах в Україні зростає престиж комерційної діяльності, тоді як престиж професії інженера, лікаря, вчителя дещо знижується, падає і престиж самої вищої освіти, що може в майбутньому пагубно відбитись на розвитку суспільства. Престиж виступає збудником бажань, намірів, дій людини, а престиж оцінки — регуляторами поведінки людей, що визначають професійну зайнятість, соціальні переміщення, струк­туру споживання тощо. Вся сукупність соціальних статусів, якими володіє конкретна, людина, істотно впливає і на її особистий статус, що характери­зує становище людини в первинному осередку суспільства залежно від того, як приоцінюється людина. Проте в особистому статусі знаходимо відбиток і сугубо особистих рис конкретної людини, її авторитет, тобто ступінь виз­нання спільністю людей особистих і ділових якостей. В межах будь-якого соціального статусу людина може себе реалізувати: може проявити з пози­тивного боку в будь-якій соціальній діяльності (двірника, інженера, педагога тощо) і може проявити з негативного боку, в негативній діяльності тощо.

Складова основа соціальної мобільності є можливість змінити свій соціальний статус, дозволяє людині найповніше реалізувати багатоманітні здібності. В цивілізованих країнах велике значення надається охороні і розширенню прав людини і громадянина, то­му що вони створюють умови для переміщення по соціальній гра­дації (від селянина до президента). Проте багато людей відмовля­ються від максимальної самореалізації заради престижного становища в суспільстві тощо.

Теорії ролей

В соціології сформульовано ряд теорій особи. В основі одних доктрин теорії лежить упев­неність, що самореалізація людини можлива лише через державу. Природ­но, сильна держава — благо для громадян. А все що сприяє зміцненню держави, відповідає інтересам суспільства людей, які населяють державу і є реальним гарантом свободи. Така позиція у відносинах особи і держави бе­ре початок ще з філософа Демокріта, який проголошував, що в державі є спільне благо і справедливість. Інтереси держави — понад усе. Та й найви­разніше висловився Георг Гегель, який вважав, що особа вільна тому, що держава є вищою формою і втіленням свободи. Таку ж філософську основу про особистість і її роль в суспільстві мають і погляди Нікколо Макіавеллі, який вважав зміцнення держави, і владу втіленням розумного в людському.

В ряді соціологічних концепцій вживається поняття соціальна роль. Ши­роко використовується поняття роль, соціальна роль в соціальній антропо­логії (Рант Лінтон, Броніслав Малиновський, Альфред Радкліфф-Браун), в теорії малих груп (Уільям Томас, Флоріан Знанецький, Чарльз Кулі та ін.),

в соціальній психології (Том Шібутані, Еміль Зандлер), в теоріях середнього рівня (Роберт Мертон), в теорії міжособових відносин (Карл Ріцлер, Макс Шеллер), в соціометрії (Ян Морено), в теорії соціалізації (Зігмунд Фрейд, Толкотт Парсонс). Прихильники теорій ролей виходять з того, що особа є функція від тієї сукупності соціальних ролей, які виконують індивід у сус­пільстві, а, отже, соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда і суспільства. Зв'язок і взаємодія між людьми встановлю­ються тому, що люди в процесі задоволення індивідуальних потреб залежать один від одного.

Соціальні зв'язки між людьми утворюються на основі реалізації ними соціальних функцій, що ставлять своєрідні доручення на реалізацію певного роду занять у суспільних відносинах (функція вчителя, інженера, батька, сина та ін.). Виконувані функції характеризують становище людей в соціальній структурі суспільства. Так, основна функція студента полягає в тому, щоб освоювати професійну і загальногромадянську культуру.

Крім того, студент — людина, а, отже, може допомагати тим, хто за віком або через хворобу втратив сили або здатність трудитися.

Важливе і те, що про соціальні функції судять не тому, що людина має робити, а по тому, які наслідки для інших людей і для суспільства мають дії. Якщо ж людина виконує функції всупереч її здібностям, намаганням, тобто, робить все протилежне, то це уже є дисфункція.

Для реалізації конкретних соціальних функцій на людину покла­даються суспільством або державою певні обов'язки і надаються певні права та ін. Поняття ролі стосується таких ситуацій взаємодії соці­ального, коли регулярно і тривалий період відтворюються певні сте­реотипи поведінки.

Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях; отже, роль є лише окремо взятий аспект цілісної поведінки. З понят­тям ролі тісно зв'язані такі поняття, як інституціаналізовані ролеві чекання (аспектації), ролевий конфлікт, ролева напруженість, роле­вий набір, адаптація до ролі та ін.

Роль визначається як нормативно регулююча на основі загальноприйнятих цінностей поведінка, невід'ємний компонент соціальної структури.

Соціальна роль

Досить певною поведінківською характеристикою особи є соціальна роль, що відображає динамічний аспект соціального статусу.

Часто слово роль вв'язується з театральним дійством. У реальному житті людина — одночасно і актор, і автор життєвої п'єси, що називають Долею.

Та роль їй доводиться і писати, і грати, виходячи з відносин до неї ви­мог, що складаються в суспільстві. Ролеві вимоги закріпляються в рекомендаціях, порадах, правилах, положеннях закону і моралі. Ще Уільям Шекспір писав, що «весь світ — театр, в ньому жінки, чолові­ки — всі актори.

У них є виходи і входи, і кожний не одну грає роль». Особисте суб'єктивне тут може проявлятись тільки в методі, способі виконання ролевих розпоряджень, передумови яких не мають зна­чення. Але ж люди — і автори, і діючі особи їх власної драми.

Очевидно, що соціальний статус особи залежить не тільки від матеріальних, соціальних і духовних умов, створених у суспільстві, але й від того, наскільки умови освоєні особою, від її свідомості, від її культури, від її активності та ін. Якими б творчими можливостями людина не володіла, якщо нема умов, вони не будуть реалізовані. Бюрократизм, заорганізованість, формалізм, відсутність сприятливого соціально-психологічного клімату та ін. — все це позбавляє творчої активності, разом з тим, якими б сприятливими не були умови, якщо у людини нема світоглядних і професійних знань, нема культури, нема свідомості або нема бажання трудитися як слід, справи з місця не зрушаться. Особливо нетерпимі ділентантизм, некомпетентність. Якщо в умовах демократії говоримо про людину як про господаря суспільства, її участь у соціальному середовищі, в управлінні держа­вою, то вирішувати питання про перетворення людини в активного учасника суспільного, соціального життя не враховуючи зовнішніх та внутрішніх умов і становища людини неможливо. Людина має володіти знаннями, культурою, насамперед політичними знаннями, і знаннями розвитку суспільства, інакше її зусилля в управлінні дер­жавою, активній участі в суспільному, виробничому житті будуть марними.

Статусно-рольові особливості особи характеризують рівень її включеності в соціальне середовище. Цей особистісний параметр визначає міру входження людини в систему соціальних потреб, норм, прав, обов'язків і очікувань, що зв'язані з певним статусом та сферами життєдіяльності. Соціальний статус особистості визначає міру включеності особи в життєдіяль­ність суспільства і є мірою її участі в житті суспільства.

Значення соціальних ролей полягає не тільки в тому, що вони виступають засобом пристосування до навколишньої дійсності, своєрідним інструментом входження в суспільні відносини, а й тому, що соціальні ролі є засобом самоутвердження особи, розкриття її творчого потенціалу.

Багатоплановий комплекс соціальних ро­лей особи, що проявляється в певній рольовій поведінці, створює змістовну характеристику особи, тобто характеризує її з точки зору того, яке станови­ще в соціальному середовищі особа займає.

В сучасних умовах Україна переживає глибоку кризу: економіч­ну, соціальну, культурну, політичну, і заходи, що вживаються, і еко­номічні, і політичні не приносять уже тривалий період бажаних ре­зультатів. Досягти ж успіхів можливо, якщо всі заходи: і економічні, і політичні, і соціальні, і культурні стануть загальноукраїнською на­ціональною ідеєю. Один із засновників ролевої теорії Роберт Лінтон визначав соціальну роль як передбачувану поведінку, що асоціюєть­ся із статусом людини. Це ролеве передбачення реалізується за умов усвоєння і дотримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають із соціального статусу. Якщо статус викладача вищої школи —це певні права і обов'язки, здебільшого закріплені в законі, то соціальна роль викладача включає конкретні правила поведінки в спілкуванні з колегами, студентами і адміністрацією, вимоги до рів­ня освіти, культури тощо. Важливо, що кожний статус обумовлюєть­ся веєром ролей — ролевим набором. Кожна особа володіє лише їй властивим поєднанням ролей, що складають один з аспектів ЇЇ індиві­дуальності.

Рольові конфлікти

Багатоманітність соціальних ролей все ж породжує і внутрішні конфлікти особи, що називаються рольовими конфліктами і які часто виступають як боротьба мотивів діяльності. Перемагає той мотив, що вагоміше в конкретній ситуації. Інакше, існує не тільки ієрархія соціального статусу, а й ієрархія соціальних ролей, і кожна особа вибудовує пірамі­ду своїх переваг. Та вільний вибір особою першочерговості реаліза­ції тих чи інших мотивів дуже відносний, тому що людина перебуває у своєрідних лещатах соціальних функцій, статусів і ролей.

Функції, статуси і соціальні ролі утворюють механізм, завдяки якому кожна людина стає часткою того або іншого суспільства або соціальної спільності, верстви, носіями їх культури, властивостей. Сукупність соціальних ролей, що їх виконує особа, відображає ті суспільні відносини і соціальні зв'язки, в які вона включена в сус­пільній системі. Ціннісні орієнтації виступають, з одного боку, як конкретні прояви ставлення особи до навколишнього соціального середовища, а з другого — як система настанов, що регулюють пове­дінку людини в реальному конкретному випадку. Важливою особливістю, розробленої соціологом Володимиром Ядовим, концепції регу­ляції соціальної поведінки особи є співвідношення особистісних структур не тільки між собою, але й з ієрархією соціальних ситуацій, в яких діє особа. У загальному вигляді життєва позиція особистос­ті — це багатомірна конструкція, функціонально-динамічної якості особистості, яка інтегрує і регулює в динаміці всю особистісну струк­туру і забезпечує собі певний рівень включеності в життєдіяльність соціального становища і її самовизначення в якості суб'єкта свого життєвого шляху та способу життя.

Проблема інтеграції особи

Включення людини в суспільство, суспільні відносини здійснюється з допомогою її інтеграції в різні соціальні спільності, соціальні групи, соціальні інститути і соціальні організації. В результаті людина вияв­ляється залученою одночасно до багатьох соціальних спільностей, але сту­пінь інтегрованості в кожну з соціальних спільностей різноманітна. Поняття інтеграція (від лат. — відновлення, об'єднання, — цілий) — означає з'єднання окремих розрізнених часток в ціле, процес об'єднання. Соціальна інтеграція передбачає упорядкування, безконфліктні відносини між індивідом, організаціями, державою та ін. В процесі входження в різні типи соціальних спільностей особистість інтегрує соціальні відносини, стій­ку систему зв'язків індивідів, що склалися в ході їх взаємодії в умовах соці­ального середовища. Соціальні відносини особи проявляються в діяльності і поведінці, як її соціальні якості. Соціальні якості обумовлені типом соціаль­ної взаємодії особи з іншими людьми в конкретних історичних умовах.

Со­ціальні якості людини охоплюють: соціально-визначальний ланцюг її діяль­ності; соціальні статуси, що їх займає людина, і соціальні ролі, що реалізуються; чекання і відносини статусів і ролей, норми і цінності, якими керується людина в процесі своєї діяльності; система знаків, що їх використовує люди­на; сукупність знань, що дозволяє виконувати взяті на себе ролі і більш-менш вільна орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціаль­ної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

Отже, соціальна структура особистості може бути подана як єдність трьох компонентів: включеність у соціальне середовище (соціальний статус, соціальні ролі); спрямованість особистості (система цінностей, ціннісних орієн­тацій, мотивів); життєвий контроль (система життєвих планів, цілей, актив­ності особистості). Особа є динамічна система, що не володіє субстанціо­нальністю (тобто суть) й існує тільки в процесі взаємодії із середовищем, насамперед із соціальним.

Узагальнене відображення сукупності істотних соціальних якостей осо­бистостей, що повторюються і входять в якусь соціальну спільність, станов­лять соціальний тип. Природно, коли мова йде про особистості як членів соціальних спільностей, верств, груп, соціальних інститутів і соціальних формувань, то вважають не властивості окремих осіб, а соціальні типи особис­тостей. Основа визначення соціальних типів особистостей є найрізноманіт­ніша, але важливішими з них — статус і роль у системі суспільних відносин. Інакше, соціальну визначеність особи варто виводити з її об'єктивної інтег­рованості в різні соціальні спільності, з її становища в системі суспільного виробництва, реалізації нею суспільних функцій тощо.

Виділяється чотири рівні інтеграції особи. На першому рівні здійснюєть­ся інтеграція особи в соціально-економічні відносини, що опосередковують­ся в дитинстві, юності батьківським домом, а потім трудовою діяльністю. Можуть виникати суперечності між закладеними батьками в процесі вихо­вання спрямованістю, формами інтеграції особи в соціально-економічні від­носини і реальним її здійсненням тощо. Так, людям 30-40-річного віку, які формувалися в умовах абсолютної держави, державної власності в економі­ці і високого рівня соціального захисту, важко входити у ринкову систему з наявними в них ціннісними орієнтаціями на одержання протекцій держави.

Другий рівень інтеграції особи в суспільство — функціональна інтегра­ція. Суспільне життя не можна звести до соціально-економічних відносин. Функціональна інтеграція становить надзвичайно складне і багатошарове переплетіння соціальних зв'язків. Індивід інтегрується в суспільство шляхом реалізації багатьох функцій на різних рівнях соціального життя. Будь-яка людина реалізує функції в сім'ї, студентському або трудовому колективі, як мешканець будинку, в колі друзів, знайомих та ін. В ряді випадків виникає конфронтація між соціальними вимогами, що висуваються їй в різних функці­ях, як це спостерігається в поєднанні виконання обов'язків жінкою і матері, і робітниці. Наявність можливостей зміни соціальних функцій виступає пос­тійним стимулом зростання і визрівання особистості. Одружившись, юнак бере на себе батьківські обов'язки, в професійній сфері — починає викону­вати складніші завдання. Процес розвитку особистості не є невпинне підне­сення, їй доводиться оволодівати і роллю батька, і роллю старика з набли­женням пенсійного віку, трапляються явища дезінтеграції, настає «розвантаження» в професійній діяльності, можлива втрата одного з под­ружжя, обмеження соціальних зв'язків з вузьким колом людей тощо.

Третій рівень інтеграції особи в суспільстві — нормативна інтеграція: усвоєння людиною соціальних норм, правил поведінки, звичок та інших нематеріальних регуляторів. Внаслідок формуються ціннісні настанови особис­тості і система збудження до дій. В сучасних умовах основна проблема нор­мативної інтеграції особи в суспільні структури — суперечливість соціальних норм, що функціонують в суспільстві, що обумовлено перехідним станови­щем суспільного життя в сучасній Україні і диференціацією соціальних інте­ресів на економічній, ідеологічній, національній та раціональній основі. Су­перечливість починає проявляться і на рівні мікроструктури в малих соціальних групах, де в основному відбувається процес оволодіння людиною соціальними нормами поведінки і їх опробування.

Четвертий рівень інтеграції особи в суспільстві — міжособиста інтегра­ція, що складається встановленням позитивних зв'язків особи в соціальних суспільствах. Поняття позитивний зв'язок можна інтерпретувати за аналогі­єю з соціометричними вимірами, коли індивід називає певну кількість ін­ших людей, на його думку симпатизуючих йому і яким він відповідає тим же, людей з якими не воліє спільно працювати, охоче веде бесіду, обміню­ється думками, довіряє і добре знає. Особисті відносини регулюють поведін­ку особистості в колективах, опосереднює систему виховання.

Можливос­тей підтримувати особисті відносини в селі більше, аніж у великому місті, житлових районах міста із стабільним і давно живущим населенням — біль­ше, аніж в районах-новобудовах та ін. Міжособисту інтеграцію необхідно враховувати при здійсненні соціального управління, особливо в малих гру­пах і трудових колективах.

Рівні інтеграції особи в суспільстві взаємозв'язані і забезпечують висо­кий ступінь інтегрованості людини в соціальні спільності.

Будь-яка соціаль­на спільність прагне до того, щоб особа поводила себе більш-менш ідентич­но прийнятим у групі нормам. Рівень вимог з приводу індентичності залежить від широти і значущості набору ролей, що в межах спільності реалізує лю­дина, від згуртованості спільності, від форм регламентації поведінки членів суспільства. Соціальна спільність обумовлює поведінку конкретної особи че­рез механізм вибору на ту чи іншу роль відповідно зі здібностями, рівнем підготовки, біопсихічними якостями, трудовими та іншими якостями, якими особа має володіти і яким відповідати, механізм контролю за реалізацією соціальної ролі особистості відповідно до певних рольових норм. Разом з тим, інтегруючись в соціальні спільності, особистість зберігає автономію і свободу вибору, що правда, має свої межі, визначені загальнолюдськими, загальногромадянськими інтересами і нормами, типом соціально-економіч­ного і соціально-політичного розвитку, ступенем екстремальності ситуації. Особистість вибирає серед ролей, що виникають в обставинах, які склалися в соціальному середовищі, можливі конкретні шляхи їх реалізації.

Автономія особи проявляється і в тому, що людина здатна дистанціюватися від тієї ролі, яку виконує, «іронізувати» над собою і навіть ненави­діти себе за виконання тієї або іншої рольової норми, як часто буває в умовах тоталітарних режимів внаслідок конфлікту між соціальними вимо­гами і моральними загальнолюдськими цінностями. Демократичні та плю­ралістичні суспільства, до якого прагне сучасна Україна, створюють умови для активного вибору особою соціальних ролей на основі власних цінніс­них орієнтацій. Звичайно ж, інтеграція особи в різні типи соціальних спільностей здійснюється на основі взаємовпливу соціального визначення і активної свідомої діяльності особистості.

Соціальний контроль

Всяке конкретно-історичне суспільство заінтересоване в збереженні цілісності і стійкості, що забезпечується додержанням кожним індивідом прий­нятих у суспільній системі і соціальних спільностях, верствах, групах цінностей і норм поведінки, і спілкування. Проте суспільство не може покладатись на добровільність виконання кожною людиною соціаль­них вимог. Адже люди мають різні інтереси і різний рівень розуміння суспільних процесів. Життєважливим для суспільної системи є нала­годження соціального контролю за діяльністю окремих особистостей і соціальних спільностей, верств, груп та ін. Під соціальним контролем розуміється нормативне регулювання поведінки людей та їх взаємо­відносин, що забезпечує саморегуляцію соціальної системи.

Соціальний контроль — елемент соціальних інститутів, наявність якого забезпечується дотриманням індивідом соціальних норм, пра­вил діяльності і соціальним обмеженням. Такий спосіб регулювання життєдіяльності людини сприяє відтворенню певного типу відносин і соціальних спільностей, верств, стабілізації суспільства. Крім створен­ня умов для стійкості соціальної системи, соціальний контроль стиму­лює позитивні зміни в суспільстві, просіювання різні за соціальним розумінням відхилення від соціальних норм в діяльності індивідів та ін. Дисфункційні, що завдають суспільству шкоду, відхилення від со­ціальних вимог у поведінці людини припиняє система соціального кон­тролю, а позитивні відхилення система соціального контролю допус­кає і навіть заохочує. Правда, сама система соціального контролю може розбалансуватися і почати допускати дисфункціональну поведінку індивідів. Така розбалансованість відбувається, насамперед, в періоди кризових ситуацій. У сучасних умовах в Україні суспільство фактично санкціонує виживання людини будь-якими засобами, в то­му числі і з допомогою корупції, махінацій та відкритого розкрадан­ня суспільного і державного майна.

Функції оцінки та орієнтації особи соціальної спільності реалізу­ються через соціальні норми, як і інші цінності. Та соціальні норми не обмежуються лише функціями оцінки та орієнтації особистості. Соціальні норми здійснюють і регулювання поведінки, і соціальний контроль за поведінкою особи, носять яскраво виражений характер волі, і не тільки відображення думок, але й відображення волі. На відміну від індивідуального волевиявлення, соціальні норми відобра­жають типові соціальні зв'язки, дають типові поведінки особи, не тільки оцінюють і орієнтують на зразок ідей, ідеалів, але й передба­чають. Характерною рисою соціальних норм є імперативність, тобто повеління, невідворотність, це єдність оцінки і передбачення.

Соці­альні норми — це правила, що виражають вимогу суспільства, соці­альної групи до поведінки особистості, групи в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством. Регулюючий вплив норм полягає в тому, що встановлюються межі, створюються умови, форми поведінки, характер відносин, мета і способи їх до­сягнення. Внаслідок того, що соціальні норми передбачають і спіль­ні, загальні принципи поведінки, і конкретні їх параметри, дають більш повні моделі, еталони бажаного і обов'язкового, аніж інші цінності. Порушення соціальних норм викликає більш конкретну і чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституційних форм, спрямовану на подолання відхилень від норм поведінки. Тим-то, соціальні норми є дійовішим засобом боротьби з відхиленнями в поведінці, діях, забезпечення порядку, стабіль­ності, стійкості суспільства.