31. Принципи української пунктуації

Українська пунктуація, будучи складною і розвинутою системою, ґрунтується на трьох принципах:

1. Синтаксичний (структурний). Згідно з ним розділові знаки ставляться на межі частин складного речення, в реченнях з однорідними членами, відокремленими другорядними членами, вставленими і вставними конструкціями, звертаннями тощо. Вони зумовлені структурою речення і тому є обов’язковими.

2. Смисловий принцип. На цьому принципі, як і на синтаксичному, ґрунтуються розділові знаки у складному і в простому реченні, ускладненому відокремленими другорядними членами, передусім означеннями і прикладками, які порівняно з невідокремленими мають більше змістове навантаження: Вірний син трудової поневоленої України, Шевченко став виразником дум і сподівань народних.

Відокремлена прикладка має додаткове обставинне значення. Смислову функцію виконують і крапки: ...підняв смичок... і скрипка ожила!

Особливо важлива роль цього принципу у складних безсполучникових реченнях: Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (наявні темпоральні відношення – послідовність подій) – Вогонь перекидається на хату – солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (причиново-наслідкові відношення).

3. Інтонаційний принцип. Тісно пов’язаний із смисловим, тому розділові знаки можуть бути різними: Я бачу, погляд твій палає від погорди (вставне речення) – Я бачу: погляд твій палає від погорди (складне безсполучникове).

За інтонаційним принципом ставляться розділові знаки в кінці речення – ? ! ., часто і в середині – Тату, візьми мене з собою – Тату!Візьми мене з собою (підвищена емоційність, особлива видільна інтонація зумовлюють знак оклику).

Інтонаційний принцип реалізується у зв’язку зі структурним та смисловим. Здебільшого усі три принципи взаємодіють одночасно. Поєднання принципів розстановки розділових знаків свідчить про розвиток сучасної української пунктуації, її гнучкість, що дає змогу передавати найтонші відтінки змісту та структурне різноманіття.

Типи розділових знаків та їхні основні функції

В українській мові розділові знаки становлять усталену систему. У ній розрізняють одиничні (. : ... , ; – ? !) і парні розділові знаки (дві коми, два тире, дужки, лапки).

Розділові знаки або відділяють частину тексту одну від одної, або виділяють певні відрізки в середині частини. Залежно від цього розділові знаки поділяють на роздільні та видільні.

РОЗДІЛЬНІ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ – . ? ! , ; – : ...

Крапка ділить текст на речення, вказує на кінець речення.

Знак питання означає питальний характер речення, відмежовує речення.

Знак оклику вказує на емоційний характер речення, відмежовує речення.

Крапка з комою розділяє частини складних багатокомпонентних чи простих ускладнених речень.

Кома розділяє однорідні члени речення, частини ССР, СПР і СБР.

Тире ставиться на місці пропущеного члена речення, при зміні подій, наслідку тощо.

Двокрапка пояснює, розвиває те, про що повідомлялося у попередній частині речення.

Крапки вказують на перерваність, незакінченість речення, можуть ставитися на початку, в середині та в кінці речення.

ВИДІЛЬНІ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ – це парні розділові знаки: два тире, дві коми, дужки, лапки.

Два тире виділяють відокремлені прикладки, вставлені конструкції.

Дві коми виділяють відокремлені члени речення, вставні конструкції, звертання, підрядні речення у середині головних тощо.

Дужки – це знак виключення елементів речення, які граматично з ним не пов’язані. Ними виділяють вставлені конструкції, ремарки у драматичних творах.

Лапки вказують на незвичність, чужорідність виділених ними елементів. У лапки беруться цитати, слова, вжиті в незвичному значення, умовні назви, пряма мова.

Отже, розділові знаки становлять усталену систему і виконують різноманітні функції.

Поняття про речення. Основні ознаки речення

В ієрархічній системі синтаксичних одиниць речення посідає центральне місце. Воно розглядається, з одного боку, як одиниця, що утворюється зі слів і словосполучень, а з другого - як одиниця, що вичленовується з тексту. Утворюючи речення, слова й словосполучення об'єднуються синтаксичними відношеннями й виражають думку, тобто якесь повідомлення про предмети і явища дійсності. У реченні виражається ставлення мовця до фактів дійсності з погляду ствердження, заперечення, непевності, вірогідності, невірогідності.

Переважна більшість речень має типову формально-синтаксичну будову - наявність предикативної пари (підмета і присудка).

Речення - багатоаспектна одиниця, виділення якої базується на таких ознаках, які репрезентують його структурно-семантичну єдність:

1) самостійність функціонування;

2) предикативність;

3) інтонаційна оформленість та смислова завершеність;

4) граматична організованість.

Сукупність цих ознак і характеризує речення як одиницю мови й мовлення.

Отже, речення - це граматично й інтонаційно оформлена за законами певної мови комунікативна одиниця, яка є основним засобом формування, вираження й повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій: / спасе того в недолі наша мрія золота, наше гасло і мета: рідна мова в рідній школі; Живіть! Ідіть на сизі гори, в тернах співаючи пісні, летіть в незмірені простори, назустріч сонцю і весні (3 тв. О. Олеся).

Предикативний центр

Головні члени речення — це підмет і присудок.

Підметом називається головний, граматично незалежний член речення, що називає предмети, опредмечені ознаки або дії, предикативна ознака якого розкривається присудком. Підмети переважно виражається формою називного відмінка субстантивного слова. Вони бувають простими (виражені одним словом) і складеними (вираженими двома і більше словами).

Способи вираження підмета:

1. Іменник у називному відмінку будь-якого лексико-граматичного розряду: Нагріта сонцем рілля дихає парою. Петро Іванович з самого ранку виходив на своє подвір 'я подивитися на схід сонця.

2. Займенником будь-якого семантичного розряду у формі називного відмінка або синтаксично зв'язаним словосполученням займенника з іменником або іншим займенником: Він з Миколою ніяк поладнати не міг.

3. Субстантивованим прикметником або дієприкметником: Їздові тихенько перемовлялися.

4. Числівником або синтаксично зв'язаним словосполучення числівника з іменником або займенником: Двоє вийшли з лісу. Два місяці - це термін, відведений для виконання роботи.

5. Граматично незалежним інфінітивом або сполученням інфінітива з іменником: Працювати — її улюблене заняття.

6. Фразеологізмом: Бити байдики - мрія будь-якого ледаря.

7. Реченням: «Я буду літати!» - лунало в його голові.

Присудком називається головний, граматично залежний від підмета член речення, що розкриває його предикативну ознаку, який називає дію або стан предмета, характеризує предмет, кваліфікує предмет.

Присудки поділяються на прості та складені.

Простий присудок виражається особовою формою дієслова, що передає лексичне і граматичне значення.

Хмари спустилися на поля.

Складені присудки поділяються на два види: дієслівні та іменні.

Складений дієслівний присудок виражається допоміжним дієсловом, що передає граматичне або граматичне і частково лексичне значення та смисловою частиною, вираженою інфінітивом, що передає лексичне значення. Замість допоміжного дієслова може виступати прикметник з модальним значенням (готовий, радий, необхідний) або модальне слово (треба, можна, необхідно, не можна).

Людина прагне вчитися. Я готовий поговорити з вами. Нам необхідно зустрітися.

Складений іменний присудок виражається дієсловом-зв'язкою, що передає граматичне або граматичне і частково лексичне значення, та іменною частиною (призв'язковим елементом), що передає лексичне значення.

Зв'язка зазвичай представлена дієсловами бути, ставати, робитися, здаватися, опинитися тощо, причому вона може бути матеріально вираженою (тобто наявною в реченні) або опущеною (як правило, опускається дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу).

Хлопчаки, принишклі, дивилися вслід вантажівці, / 1 поки той не від'їхав за перехрестя, / 2 поки не розсіялася піднята їм пил, / 3 поки сам він не став клубом пилу / 4.

Схеми речень

Горизонтальна схема (лінійна) – схема, відбиває розташування простих речень у складі складного:

Вертикальна схема (структурна) – схема, відбиває не розташування простих речень у складі складного, а їх залежність від головного речення і інших придаткових:

Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка.

Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці ставиться, якщо підмет та іменна частина присудка виражено:

1. Іменниками: Київ — столиця України.

2. Числівниками: Два по два — чотири.

3. Інфінітивами: Життя прожити - не поле перейти (присл.).

4. Підмет - іменник, а іменна частина - інфінітив і навпаки: Читати - його улюблене заняття.

5. Підмет - числівник, а іменна частина - іменник і навпаки: Двісті - це значна сума.

6. Підмет - фразеологізм, а іменна частина - іменник, числівник, інфінітив і навпаки: Цей студент — стріляний горобець.

7. Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини перед частками це, то,ось, значить: Говорити неправду - це погано.

Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці не ставиться, якщо:

1. Підмет виражений займенником: Він гарний товариш.

2. Підмет виражений субстантивованим прикметником або дієприкметником: Вартові цікаві люди.

3. Іменна частина виражена займенником: Син у мене мій, та розум у нього свій.

4. Іменна частина виражена прикметником (у тому числі у формі вищого чи найвищого ступенів порівняння) або дієприкметником: Мужик хитріший від чорта.

5. Іменна частина виражена прислівником: Ця сукня їй до лиця.

6. Іменна частина виражена порівняльним зворотом: Ніч наче озеро в берегах неба.

7. Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо перед останньою є заперечна частка не: Серце не камінь.

8. Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо між ними є вставне слово або словосполучення: Вчитися, безумовно, цікава річ.