24. Способи словотворення в українській мові

Розрізняють морфологічні й неморфологічні способи словотворення. До морфологічних відносять всі способи, за яких похідне слово утворилося за допомоги афіксальних морфем, всі інші - до неморфо-логічних.

Морфологічні способи словотворення поділяються на афіксальні, безафіксальні (осново- і словоскладання, абревіація).

Залежно від того, які афікси використовуються для творення похідних слів, серед афіксального словотворення виокремлюють такі його різновиди: суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, постфіксальний, безафіксний.Суфіксальним називається такий спосіб, за якого похідне слово утворюється з допомоги суфікса. Цей спосіб застосовується для творення всіх повнозначних частин мови, крім займенників: іменників -пасіч-ник, шахт-ар, молод-ець; прикметників - гірк-уват-ий, виріш-альн-ий, пари-зьк-ий; числівників - сем-ер-о; дієслів-заморож-ува-ти, кліп-ну-ти; прислівників - добр-е, пішк-и, три-чі.

Префіксальним називається такий спосіб, за якого похідне слово утворюється за допомоги префікса.

Префіксація найчастіше застосовується для творення дієслів, рідше іменників, прикметників, прислівників.У сучасному іменниковому словотворі продуктивними є префікси іншомовного походження: анти- (антивірус, антициклон, антитеза); архі- (архідиякон, архієпископ)

Префіксально-суфіксальним називається такий спосіб словотворення, коли до твірної основи одночасно приєднуються префікс і суфікс: без-+меж+н-ий, при-+руч+и-ти.

Постфіксальним способом творяться дієслова - постфікс -ся вживається з дієслівними основами: витирати – витиратися

25. Поділ слів на частини мови, частки мови й вигуки

Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями і засобами словотворення. Тризначний критерій виявлення частини мови включає в себе лексичні, граматичні та словотворчі ознаки, наприклад: господар — господарювати— господарський, господарчий — по-господарському (-и). Іменник, прикметник, займенник, числівник, прислівник та дієслово називаються самостійними частинами мови.

Прийменники, сполучники, частки і зв'язки позбавлені рис, якими володіють частини мови. Вони називаються службовими частинами мови, або частками мови, які мають суто синтаксичне призначення й виступають аналітичними синтаксичними морфемами. Вони позбавлені самостійної номінативної функції. Лексичне і граматичне значення у них не розрізняється. Будь-які відношення частки мови виражати не можуть самі по собі, а лише у зв'язку з повнозначними словами або синтаксичними конструкціями: брат і сестра, хоч би не запізнитися, були задоволені. Окремо виділяється вигук: він не належить ні до слів, ні до морфем, а відноситься до всього речення. Отже, класифікація слів на частини мови, частки мови та вигуки розглядається на фоні морфеми, повнозначного слова і речення.

26. Іменник. Семантичні розряди. Рід, число, відмінок

Іменник – це повнозначна частина мови, якак називає предмет і відповідає на питання хто? що?

Серед іменників виділяються назви речей: пальто, двері, ніж, віз; рослин — трава, дерево, айстра, жоржина; істот — вовк, павук, віл, собака; назви людей — дитина, баба, майстер, журналіст; астрономічні назви: космос, планета, сузір'я, Венера; географічні поняття: океан, протока, острів,материк; назви на позначення природних явищ: віхола, снігопад, гроза, погода.

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається те, що людина пізнає за допомогою своїх органів чуття: степ, море, літак, небо, ущелина, вершина; назви часових понять: день, тиждень, століття; імена людей — Дмитро, Оксана, Надія, Олена, Іван; географічні назви —Карпати, Крим, Сквира, Тростянець; назви установ, заводів, фабрик, журналів, газет, кораблів, художніх творів, ансамблів, хорів тощо — «Радар», «Світоч», «Київ», «Хрещатик», «Славутич», «Тополя», «Борвій», «Калина», «Ятрань».

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними (від лат. abstractio — відтягнення, відвернення). Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, учення, доброта, щастя. З-поміж абстрактних іменників виділяються непохідні (воля, сила, мрія, ідея, праця) і похідні (дружба, висота, політика, багатство). Їх характеризують книжні суфікси -ість, -ств(о), -цтв(о), -зте (о), -от(а), -нн(я), -тт(я), -изм, -ізм, -ощ(і)та ін.: якість, щедрість, мистецтво, убозтво, суспільство, охота, широта, вміння, взяття, туризм, модернізм, хитрощі, лестощі.

Іменники, що належать до конкретних назв, поділяються на дві групи: іменники, що означають назви істот, та іменники, що означають назви неістот. Назви людей, тварин утворюють розряд істот: журналіст, дядько, муха, ведмідь, Нептун, домовик, відьма, Змій-Горинич. Назви неживих предметів, абстрактних понять, явищ природи, рослинного світу належать до розряду неістот: трактор, чайник, сопілка, злива, краса, знання, буряк, явір, півонія, виробництво, союз, друкарня, область, християнство.

Власними називаються іменники, які позначають власні назви осіб або предметів: Наталія, Іванна, Віталій, Ярослав, Земля (планета), Альпи, «Вітчизна» (журнал), Зірка (корова), «Явір» (ансамбль), «Зав'язь»(збірка творів). До них належать антропонімічні й топонімічні назви, назви предметів духовної та матеріальної культури, тварин і сортів рослин, назви державних установ, організацій тощо.

Загальними називаються іменники, що позначають ряд однорідних предметів, істот: будинок, яблуня, грузин, птах, комета; явищ та абстрактних понять: вітер, грім, ампер, складність, сором.

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, називаються збірними . Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин та ін.: молодь, дітвора, деканат, березняк, коріння, листя, жіноцтво, гарбузиння, докторантура.

Іменники, які позначають однорідну за своїм складом речовину з ознакою цілого, що підлягає виміру, а не лічбі, називаються речовинними . Це назви зернових, плодових, овочевих, ягідних культур (просо, ячмінь, горох, калина, капуста, ожина, бузина, кропива), харчових продуктів (хліб, мед, кава, чай), корисних копалин, металів, рідин, газів (нафта, озокерит, метан, чавун, кисень, азот), ґрунту (глина, пісок, камінь, земля), будівельних матеріалів (вапно, цемент, цегла, граніт, бетон), тканин (шовк, ситець, маркізет, шевйот, болонья), ліків (анальгін, пеніцилін, амідопірин, аспірин, раунатин, гемітон).

Граматичні категоріі іменника – рід, число, відмінок. Іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів — чоловічого (день, серпень, ярмарок, Сибір), жіночого (ніч, земля, путь, криза) і середнього (поле, весло, життя, знання).

Чоловічий рід: аерозоль, нежить, Псалтир. Жіночий рід: бандероль, ваніль, каніфоль

Деякі іменники мають варіантні форми роду: абрикос — абрикоса, вольєр — вольєра, довіра — довір’я, жираф — жирафа, зал — зала, змій — змія, клавіш — клавіша, мозоль — мозоля, мотузок — мотузка, пантофель — пантофля, спазм — спазма, перифраз — перифраза.

В українській мові є іменники спільного роду. Вони означають назви осіб за характерними рисами чи діями і мають закінчення -а, -я: сирота, плакса, нікчема, нероба, базіка, бідолаха, лівша. Рід цих іменників визначається синтаксично, тобто за допомогою означальних слів: Ріс я круглим сиротою.

Іменники мають форми однини і множини. Тільки в однині: слова з абстрактним значенням (мудрість, щастя, журба, смерть, істина, правда, страх), збірні іменники (начальство, худоба, лицарство, ректорат, ганчір'я), речовинні (сметана, вугілля, кисень, цукор, молоко, свинець, сатий), власні назви (Полтава, Ірпінь, Балатон, Михайло, Людмила, «Літературна Україна»). Тільки в множині: назви предметів, які у своїй будові мають парні частини: ножиці, сани, ворота, окуляри, двері, обценьки, терези, лапки, штани, дужки; деякі збірні: надра, копалини, гроші; речовинні назви: збоїни, вершки, консерви; назви часових та пов'язаних з ними понять: приморозки, сутінки, обжинки, входини, роковини; назви дій, процесів: пустощі, походеньки, заробітки, дебати, смішки; назви ігор: шахи, шашки, піжмурки, скраклі; назви абстрактних понять: ресурси, заздрощі, хвастощі, ревнощі, радощі, прикрощі, а також деякі власні назви: Чернівці, Суми, Піренеї, Княжолуки, Бортничі, Кордильєри.