7.2. Порядок організації і діяльності державної виконавчої служби

На сучасному етапі виникла необхідність реорганізувати сис­тему виконання рішень судів та інших органів влади і управління. Кроком до реорганізації стало прийняття Закону "Про державну

виконавчу службу", що визначив основи організації і діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий і соціальний статус її працівників, та Закону "Про виконавче провадження", яким були визначені умови і порядок виконання рішень судів і інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі відмови добровільно їх виконати.

Державна виконавча служба — це державна установа систе­ми органів Мін 'юсту, що забезпечує своєчасне, повне і неупередже-не примусове виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законодавства.

Структура органів державної виконавчої служби

До структури органів державної виконавчої служби відповідно до ст. З Закону "Про державну виконавчу службу" входить Де­партамент державної виконавчої служби Мін'юсту, який у свою чергу складається з:

1. органів державної виконавчої служби АРК, областей та міст Києва і Севастополя;

2. органів державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Департамент державної виконавчої служби Мін'юсту організує виконання законів і здійснює керівництво державною виконавчою службою, координує і контролює їх діяльність; організує про­фесійну підготовку і атестацію державних виконавців; розглядає скарги на дії державних виконавців; заохочує за успіхи в роботі і накладає стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснює матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби на територіальному рівні.

Правовий статус державного виконавця

Примусове виконання рішень суду та інших органів і установ відповідно до закону покладається на державних виконавців.

Державний виконавець — це державний службовець, який здій­снює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів або посадових осіб, виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, пе­редбаченому законом.

Державними виконавцями є заступник директора Департамен­ту державної виконавчої служби, начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, начальники відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби АРК, областей та міст Києва і Севастополя, їх заступники, го­ловні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень державної виконавчої служби АРК, областей та міст Києва і Севастополя, начальник, заступник начальника, головний державний вико­навець, старший державний виконавець, державний виконавець державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Закон України "Про державну виконавчу службу"

(Відомості Верховної Ради України, 1998, № 36—37, ст. 243)

(Витяг)

Стаття 6. Правовий статус працівників органів державної вико­навчої служби

Працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту держав­ної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах) є державними службовцями.

Зазначеним у частині першій цієї статті працівникам органів де­ржавної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Департаментом державної виконавчої служби.

Працівник органу державної виконавчої служби під час вико­нання службових обов'язків носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов'язки, передбачені законом.

Закон України "Про виконавче провадження"

(Витяг)

Стаття 3.Рішення, що підлягають виконанню Державною вико­навчою службою

Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим законом.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1. виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

2. ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністра­тивних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

3. судові накази;

4. виконавчі написи нотаріусів;

5. посвідчення комісій по трудових спорах, що визнаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

6. постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбаче­ них законом;

7. рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

7. постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

8. рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу.

Стаття 4.Заходи примусового виконання рішень

Заходами примусового виконання рішень є:

1. звернення стягнення на майно боржника;

2. звернення стягнення на заробітну плату, доходи, пенсію, сти­пендію боржника;

3. вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів зазначених у рішенні;

4. інші заходи, передбачені рішенням.

До особи, яка бажає займати посаду державного виконавця, пред'являються певні вимоги. Ним може бути громадянин Ук­раїни, який має юридичну освіту і здатний за своїми особистими та діловими якостями виконувати обов'язки, що покладаються на нього законом. Законом чітко не визначено, який саме рівень юридичної освіти повинен отримати громадянин для того, щоб обійняти посаду державного виконавця. Тобто, це може бути середня, неповна або повна вища юридична освіта (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст чи магістр у галузі правознавс­тва). Також відсутні обмеження у віці такої особи. Виходячи з загальних положень теорії права, це особа повинна бути повністю дієздатною — досягти 18 років.

Державний виконавець є державним службовцем, тому на цю посаду не можуть бути призначені особи, щодо яких існують обмеження, передбачені Законом "Про державну службу".

Головні державні виконавці, старші державні виконавці та де­ржавні виконавці відділу примусового виконання рішень держав­ної виконавчої служби призначаються на посаду і звільняються з неї начальниками державної виконавчої служби.

Начальники державної виконавчої служби АРК, областей та міст ІСиєва і Севастополя призначаються на посаду та звільняються з посади директором Департаменту державної виконавчої служби.

Начальник відділу примусового виконання рішень, його за­ступник, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці та працівники Департаменту державної вико­навчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади директором Департаменту державної виконавчої служби.

Директор Департаменту державної виконавчої служби, за­ступники директора Департаменту державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра юстиції України (ст. 9 Закону "Про державну виконавчу службу")

Громадянин України, який не менше 5 останніх років постійно проживає на території України, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю "Правознавство" не менше 3 років, може бути призначений:

• заступником директора Департаменту державної виконавчої служби;

• начальником відділу примусового виконання рішень;

• заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби;

• головним державним виконавцем;

• старшим державним виконавцем;

• державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби;

• начальником відділу примусового виконання рішень держав­ної виконавчої служби АРК, областей та міст Києва і Севастополя,(його заступником);

• головним державним виконавцем;

• старшим державним виконавцем;

• державним виконавцем відділу примусового виконання рі­шень державної виконавчої служби АРК, областей та міст Києва і Севастополя;

• начальником державної виконавчої служби у районі, місті (місті обласного значення), районі у місті.

Обов'язки державного виконавця

Державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, вчасно й у повному обсязі здійснювати ви­конавчі дії, покладені на нього законом, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян, установ, та організацій, гарантованих Конституцією та законами.

Державний виконавець зобов'язаний:

—здійснювати необхідні заходи для своєчасного і повного вико­нання рішення, що передбачене у документі на його примусове ви­конання у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом;

• надавати можливість сторонам (стягувачу і боржнику) та їх представникам ознайомитись з матеріалами виконавчого про­вадження;

• розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

• заявляти самовідвід при наявності достатніх законних під­став;

• давати роз'яснення сторонам виконавчого провадження щодо їх прав та обов'язків;

• проводити оцінку (переоцінку) майна в порядку, встанов­леному законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Права державного виконавця

Державний виконавець має право:

• одержувати необхідні документи, пояснення, довідки, відо­мості для здійснення виконавчого провадження;

• здійснювати перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, підприємствами, установами, гро­мадянами, що є боржниками за виконавчими документами;

• безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать або використовуються боржниками', проводити огляд цих приміщень і за необхідності примусово відкривати й опечатувати ці приміщення;

• накладати арешт на майно боржника, вилучати і передавати таке майно на зберігання і реалізацію;

• накладати арешт на грошові кошти й шиті цінності боржника;

• звертатися до суду з поданням про розшук боржника або ди­тини, чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб;

• викликати громадян і посадових осіб із приводу виконавчих документів, що знаходяться у провадженні;

• залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівни­ків органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку,а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна — суб'єктів оціночної діяльності — суб'єктів господарювання;

• накладати стягнення у виді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

• застосовувати під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку;

• інші права, передбачені ст. 5 Закону "Про виконавче про­вадження".

Державний виконавець має право на винагороду за своєчасне реальне та законне забезпечення виконання виконавчого докумен­та. Ця винагорода за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору складає 2% від стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше ЗО неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру — не більше 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вимоги державного виконавця, що здійснює свої повноважен­ня, є обов'язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкова­ний державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.

Виконавче провадження

Виконавче провадження є способом реалізації завдань, постав­лених перед державною виконавчою службою, та є їх основною функцією. Виконавче провадження — це сукупність дій органів і поса­дових осіб, визначених Законом "Про виконавче провадження", спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших ор­ганів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених законами і рішеннями, що підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження за наявності достатніх законних підстав, передбачених ст. 18 Закону "Про виконавче провадження". До них належать: заява стягувача чи його представника про примусове виконання рішення; заява прокурора у випадках представництва інтересів громадян чи де­ржави в суді, та інші випадки, передбачені законом.

Державний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, на підставі яких відкриває виконавче провадження, за наявності двох умов. По-перше, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Законодавчо визначено декілька строків пред'явлення виконавчих документів до виконання:

• виконавчі листи та інші судові документи — протягом З років;

• посвідчення комісій по трудових спорах — протягом З місяців;

• постанови органів (посадових осіб), уповноважених розгля­дати справи про адміністративні правопорушення, — протягом З місяців;

• інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не встановлено законом.

По-друге, документ повинен відповідати вимогам, передба­ченим законодавством. У ньому зазначається: назва, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що його видали; дата і номер рішення, за яким він був виданий; найменування стягу­вача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб). Виконавчий документ повинен містити резолютивну частину рішення, дату набрання чинності та строк для пред'явлення виконавчого документа до виконан­ня. Виконавчий документ повинен бути обов'язково підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Державний виконавець у 3-денний термін з моменту надход­ження виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові повинно бути встановлено строк для добровільного виконання рішення (він не може пере­вищувати 7 днів, а у разі примусового виконання рішення про виселення — 15 днів), Постанова також містить попередження боржника про необхідність примусового виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням вико­навчих дій. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду загальної юрисдикції у 10-денний термін.

Постанова державного виконавця про відкладення проваджен­ня виконавчих дій може бути оскаржена начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду в 3-денний строк.

Водночас з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець проводить опис майна борж­ника і накладає на нього арешт, про що повинно бути зазначено у постанові. Копія означеної постанови повинна не пізніше наступ­ного дня бути надіслана стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника чи за місцезнаходженням його майна. Якщо боржником є юри­дична особа, то ці дії відбуваються за місцезнаходженням постійно діючого органу чи майна. У випадках, коли рішенням передбачено виконання певних дій боржником, державний виконавець здійснює повноваження за місцем здійснення таких дій.

Виконавчі дії щодо виконання рішення, яке не пов'язане з реалізацією майна боржника, проводяться не пізніше 2-місячного терміну з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Негайному виконанню підлягають рішення, що стосуються стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення, поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільне­ного або переведеного працівника та в інших випадках.

Законом передбачено, що при невиконанні рішення у строк, вста­новлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10% від належної до стягнення суми або вартості майна борж­ника. У разі невиконання рішення немайнового характеру виконав­чий збір складає 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника — громадянина і в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.

Виконавчий збір — це певна грошова сума, яка стягується з боржника (фізичної чи юридичної особи) у разі невиконання рі­шення суду або інших органів (посадових осіб) у строк, встанов­лений для добровільного його виконання.

Виконавчий збір не завжди підлягає стягненню. Так, напри­клад, він не стягується зі страховиків, яті здійснюють державне обов'язкове особисте страхування, при виконанні державни­ми виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням, а також з осіб, звільнених від його сплати відповідно до чинного законодавства.

Статтею 73 Закону "Про виконавче провадження" визначені кошти, на які державним виконавцем не може бути звернено стягнення:

---на вихідну допомогу, що виплачується у випадку звільнення працівника;

• на компенсацію працівникові за невикористану відпустку;

• на компенсацію витрат працівнику на переїзд в іншу міс­цевість у зв'язку з переведенням туди на роботу, або на відряд­ження;

• на матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

• на допомогу по вагітності та пологах;

• на одноразову допомогу при народженні дитини;

• на допомогу по догляду за дитиною;

• на допомогу особам, які доглядають за 3 і більше дітьми у віці до 16 років

• на допомогу на лікування;

• на допомогу на поховання;

• на дотацію на харчування.

Стягнення не може бути проведено також із сум неоподатко­вуваного розміру матеріальної допомоги, грошової компенсації за отримане обмундирування і вихідної допомоги у разі звільнення з військової служби і з ОВС.

Крім того, законодавством передбачений перелік видів майна громадян, на який не може бути звернено стягнення за виконав­чими документами.

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Перелік

видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами

Додаток до Закону України "Про виконавче провадження "

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для борж­ника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні:

І. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні борж­никові і особам, які перебувають на його утриманні:

а)одяг — на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два зимових плаття), один літній костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш, як на 50% ;

б)взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш, як на в)білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г)постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки,ковдра) і два особистих рушника на кожну особу;

д)необхідний кухонний посуд; є) один холодильник на сім'ю;

ж)меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, одинстіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення);

з)всі дитячі речі.

II.Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, — на три місяці.

III.Паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам,які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців.

IV.Одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються сільським господарством.

V.Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

VI.Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного) та незнятий урожай — у осіб, які займаються сільським господарством(за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

VII.Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та інші).Кошти, які були отримані від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, що перейшли у власність держави, зарахову­ються в держбюджет за винятком сум, що були витрачені на його реалізацію.