60. Мова як засіб комунікації та пізнання.

Особливим, всепроникаючим і фундаментальним компонентом наукового знання є мова. Реалізуючи думкооформляючу й комунікативну функції, мова, як природна, так і штучна, сама, власне кажучи, виступає передумовою становлення й функціонування наукового знання. Будучи соціальною за своєю природою й генезисом, мова в опосередкованій, часто неявній, формі здійснює соціальну детермінацію всієї науково-пізнавальної діяльності, а також форми й змісти самого знання. Мова, опосередковуючи відношення суб'єкта до предметного миру, проявляє себе в цій якості як особлива, фундаментальна основа спілкування, а також як вираження специфічного «язикового світогляду» (по В.Гумбольдту). У цій якості природна мова здійснює первинні загальні акти категоризації й інтерпретації, у результаті чого суб'єкт включається в єдиний соціально-історичний процес збагнення реального миру.

Очевидно, що цей фундаментальний і не лежачий у фокусі свідомості процес не зводиться до засвоєння термінології, але припускає також «освоєння» культурно-історичного «тексту» (і підтексту) мови, підкріплюваного досвідом життєдіяльності самої особистості. Через систему мови суб'єкт підключається до досвіду, який виражає язиковий колектив, до соціальної пам'яті суспільства в цілому. Це здійснюється не тільки й не стільки у формі оволодіння словником, синтаксисом і граматикою, скільки саме через неусвідомлюване прилучення до фонду культури й історичного буття, що стає неявним знанням кожного індивіда.

Таким чином, оскільки мова в остаточному підсумку виражає об'єктивні відносини й форми реальності, а також сама історично обумовлена, то вплив, надаваний їй на пізнання в цілому, на мислення зокрема, не може бути зведене до довільно-суб'єктивних і конвенціональних моментів. Вплив мови на мислення й пізнання не повинний ні абсолютизуватися, не трактуватися спрощено. Уже в природній мові досить відчутна «сила слова» - мовне регулювання й нормування. У якості таких відносних регулятивів виступають, зокрема, різного роду мовні стереотипи у формі нормованих зворотів мовлення. Вони виникають у процесі формування розумових стереотипів, але здобувають певну самостійність і впливають у свою чергу на мислення. Стандартизація мислення і його мовних форм являє певну цінність, оскільки є у відомій мірі «акумульованою розумовою працею» (Г.Клаус), але може привести до догматизації мислення й навіть маніпулюванню ній.

61. Функції мови

Мова – духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов’язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо відбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства. У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв. З-поміж багатьох функцій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна функція або функція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві.

2.Номінативна функція або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.Мислетворча функція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4.Гносеологічна, тобто пізнавальна, функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.

6.Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7.Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8.Культуроносна функція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9.Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10.Магічно-містична функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.