1. Об'єкти, що розглядаються в надійності.
В надійності, як правило, розглядаються вироби, що представляють собою технічні і технологічні системи і їх елементи.
Технічна система - це сукупність спільно діючих елементів, які призначені для самостійного виконання заданих функцій.
Елемент системи - частина її (деталь, вузол, агрегат), призначена для виконання заданих функцій.
При вивченні питань надійності машин, технологічне обладнання, агрегати, трактори, автомобілі та інші технічні засоби та устаткування можна розглядати як системи, що складаються з окремих елементів (складальних одиниць). Складальна одиниця може також розглядатися як система, що складається з окремих деталей.
Вироби, тобто система і їх елементи, бувають ремонтопридатними (відновлюваними) і не ремонтопридатними (не відновлюваними).
До ремонтопридатних (відновлюваних) виробів відносяться технологічне обладнання (мийки, мішалки, дробарки, сепаратори, центрифуги тощо), трактори, автомобілі та інші транспортні засоби (конвеєри, транспортери, вантажні візки тощо), сільськогосподарські машини, металорізальні верстати та ін., а також їх деталі, такі, як, наприклад, блок і гільзи циліндрів, вали, рами і т.п.
До не ремонтопридатних (не відновлюваних) відносяться системи, а також їх елементи, які не можуть бути відремонтовані (відновлені) або не підлягають ремонту (відновленню), наприклад поршневі кільця, фрикційні накладки гальм, прокладки, ущільнюючі кільця. Такі вироби при ремонті замінюються.
Одні і ті ж зношені вироби залежно від технічного стану можуть бути не відновлювані, наприклад, тонкостінні вкладиші колінчастого валу або колінчастий вал з тріщинами та іншими видами руйнування, і відновлюваними - ці ж деталі без вказаних дефектів.
2. Резервування зносостійкості.
Резервування зносостійкості є конструктивним методом, що дозволяє створити на деталі додаткову (резервну) робочу поверхню (або декілька поверхонь) для загального підвищення зносостійкості деталі при введенні в роботу цих поверхонь. При цьому маса деталі може не збільшуватись взагалі або незначно збільшуватись в порівнянні з приростом загального ресурсу. Недоліком такого методу є необхідність перестановки деталей для введення в дію резервних поверхонь, але ця ремонтна операція обходиться без запасних частин.
Одним із методів резервування зносостійкості є створення можливості для отримання додаткових робочих поверхонь шляхом обробки деталей на ремонтні розміри ( циліндри, колінчасті вали двигунів внутрішнього згорання, тощо). Для створення резервних робочих поверхонь використовуються різноманітні конструктивні методи , деякі з яких приведені на кількох прикладах.
Резервування зносостійкості не обов'язково пов'язане з розбиранням вузла і перестановкою деталі.
На рис. приведені умовні криві динаміки зношування деталі (при лінійному законі W=f() із зміцненим поверхневим шаром по двох варіантах 1 і 3, а також об'ємно загартованої деталі 2. З рисунку видно, що відношення Тд/Тду може бути як на користь об'ємно загартованої деталі, так і на користь поверхнево зміцненої.
Рис.12.26. Динаміка зношування матеріалу.
Підвищення зносостійкості деталей з нерівномірною епюрою зношення можливо з збільшенням запасу на знос в місцях його зосередження . Цей метод використовують, наприклад, для бил молоткових дробарок, колін трубопроводів гідротранспортних систем і риштаків скребкових конвейєрів, довговічність яких істотно підвищується в результаті місцевого запасу на знос.
На практиці зустрічаються такі випадки, коли при допустимому зносі, що вимірюється міліметрами, деталь підлягає хіміко-термічному зміцненню (боруванню, дифузійному хромуванню і інш.) на глибину в декілька сотих чи десятих долей міліметра і надії на високу зносостійкість деталі ,звісно, не оправдовуються.
Підвищення зносостійкості деталей з нерівномірною епюрою зношення можливо з збільшенням запасу на знос в місцях його зосередження . Цей метод використовують, наприклад, для бил молоткових дробарок, колін трубопроводів гідротранспортних систем і риштаків скребкових конвейєрів, довговічність яких істотно підвищується в результаті місцевого запасу на знос.
Змінні елементи деталей машин почали застосовуватися вже на першому етапі розвитку машинобудування в основному в підшипникових вузлах в зв'язку з використанням антифрикційних матеріалів (змінні втулки в корпусах, вкладенні підшипників в шатунах і інш.). Доцільність введення змінних елементів визначається не тільки можливістю підбору раціональних матеріалів для окремих частин деталі з різними функціями, але і повним виключенням зношування основи деталі, можливістю її довгого використання при періодичних порівняльних ремонтах.Змінні елементи слід приймати в тих випадках, коли деталь, дорога і металомістка, яка піддається місцевому зношуванню; власне цю частину деталі необхідно виконати з'ємною, що забезпечує збереження основи і можливість її легкого встановлення.