1. Класифікація видів тертя.

При наявності відносного руху двох тіл, що контактують між собою сили тертя, котрі виникають при цьому, можна поділити на:

а)Тертя руху — зовнішнє тертя двох тіл, що рухаються одне відносно одного^[1], до якого відносяться:

б)Тертя ковзання — зовнішнє тертя руху, під час якого швидкості тіл в точках дотику відрізняються за величиною і (чи) напрямком^[1] і діє на тіло у напрямку, протилежному до напрямку проковзування;

в)Тертя кочення — тертя руху, під час якого швидкості тіл однакові за величиною і напрямком, принаймні, в одній точці зони контакту^[1] і виникає при коченні одного з двох контактуючих тіл одне відносно одного;

г)Тертя кочення з проковзуванням — тертя руху двох тіл з одночасним тертям кочення і ковзання в зоні контакту^[1].

д)Тертя спокою — тертя між двома твердими тілами за відсутності їх руху одне відносно одного^[1]. Це вид тертя виникає між двома тілами, котрі перебувають у взаємному контакті, і перешкоджає виникненню відносного руху. Його слід подолати для того, щоб привести у рух одне відносно одного два контактуючих тіла. Сила тертя спокою діє протилежно до напрямку ймовірного руху.

2. Компенсація зношування. Приклади.

Компенсація, в тому числі функціональна, надзвичайно широко розповсюджена в живій природі та є одним із вирішальних елементів життєздатності організмів. Хоча зношування елементів механічних систем є процесом незворотнім, так як і любий інший процес руйнування матеріалу, ідея компенсування знаходить технічне вираження у відновленні розмірних втрат і функціональних порушень деталей, що зношуються.

В сучасних машинах використовується багато приспосіблень-компенсаторів, які забезпечують постійність показників працездатності, незважаючи на знос деталей, нерідко досить значний (пружинні поршневі кільця двигунів внутрішнього згорання і компресорів, контактні щітки електродвигунів і т.д.) Однак загальний рівень застосування в машинах скомпенсованих деталей, що зношуються, в нинішній техніці все ще невисокий.

Компенсація зносу в машинах здійснюється трьома принципово різними методами. Найбільш простий з них - ручна компенсація, що виконується як звичайна операція налагодження шляхом переміщення частково зношеної деталі на величину зносу. При цьому деталь повинна мати достатній запас на знос. Ручна компенсація здійснюється різними методами - переміщенням клинів, зміною прокладок, поворотом деталі чи переміщенням її в спеціально виконаних пазах і т.д.

Другий метод - автокомпенсація (самокомпенсація) зносу, що здійснюється переміщенням деталі в міру зношення під дією пружного елементу, гравітаційної сили , гідравлічного тиску і т.п.

Третій метод - автоматична компенсація зносу здійснюється фіксуванням зносу певним датчиком, що дає команду механізму для коректування стану деталей, що зношуються спеціальним механізмом з власним приводом.

При цьому методі досягається висока стабільність праці механізмів основним чином по точності і створюється можливості конструювання саморегульованих автоматичних машин. Значний досвід у цьому напрямі накопичений у приладобудуванні. Наприклад, компенсація зносу ділильної пари точних зуборізних верстатів здійснюється через дифракційні диски і фотоелектричні датчики, що подають сигнал для включення серводвигуна диференціалу ділильної ланки верстата з точністю 1с.

Компенсацію зносу ручним методом застосовують в різноманітних інструментах, деталях і вузлах; зубах борони, чистиках коліс сільсько-господарських машин , шарнірних з'єднаннях, підшипниках ковзання і т.д.

Пошуки раціональних конструктивних рішень, що забезпечують автокомпенсацію зносу, в даний час поширюються на деталі та вузли широкої номенклатури. В патентній літературі описано багато методів автокомпенсації підшипників кочення і ковзання, гальм, шарнірів, інших деталей та вузлів машин.