bukhgaltersky_oblik / Зубілевич С.Я. та ін. Посібник з бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності підприємствами України / 2.13.Financial instruments

2.13.ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

2.13.ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності визначаються ПБО 13 ―Фінансові інструменти‖, який набув чинності з 1 січня 2002 року.

Норми цього Положення не поширюються на:

1)фінансові інвестиції в асоційовані, спільні та дочірні підприємства;

2)активи і зобов’язання роботодавців щодо програм пенсійного забезпечення;

3)права і зобов’язання за договорами страхування (крім похідних інструментів у страхових контрактах);

4)права і зобов’язання щодо оренди (крім похідних інструментів, передбачених орендною угодою);

5)угоди, що передбачають платежі, виходячи з кліматичних, геологічних та інших фізичних змін навколишнього середовища;

6)угоди про фінансові гарантії, крім угод, які передбачають виплату внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу), валютного курсу або інших змінних, що є базисними;

7)угоди про непередбачене відшкодування при об’єднанні підприємств.

Класифікація фінансових інструментів

Відповідно до ПБО 13 фінансові інструменти поділяються на різні види, залежно від умов, зазначених у контракті.

Рис.1. Класифікація фінансових інструментів

2.13.ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Уцьому розділі Посібника буде детально розглянуто кожний із видів фінансових інструментів, наведених на рис. 1.

Отже, як видно із класифікації, фінансові інструменти поділяються на фінансові активи, фінансові зобов’язання та інструменти власного капіталу.

Відповідно до ПБО 13 фінансовий інструмент – контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту капіталу іншого підприємства.

Інші визначення, що використовуються у Положенні та які пов’язані з визначенням фінансових інструментів, є такими:

Фінансовий актив – це:

а) грошові кошти та їх еквіваленти;

б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов’язання – контрактне зобов’язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Інструмент власного капіталу – контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишається після вирахування всіх його зобов’язань.

Прикладами первинних фінансових інструментів є:

Облігації придбані

Суми, що підлягають отриманню за договором фінансової оренди

Фінансові інвестиції в акції інших підприємств

Рис. 2. Приклади первинних фінансових інструментів

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

За визначенням, наведеним у ПБО 13, похідний фінансовий інструмент – це фінансовий інструмент:

розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому;

вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними;

який не потребує початкових інвестицій1.

Прикладами похідних фінансових інструментів є:

ф’ючерсні контракти;

форвардні контракти;

опціони;

відсоткові та валютні свопи.

Оцінка фінансових інструментів

Усі фінансові активи та зобов’язання повинні визнаватися у балансі,

включаючи всі похідні фінансові інструменти.

Усі фінансові інструменти повинні спочатку обліковуватися за їх фактичною собівартістю, яка складається із:

справедливої вартості активів, зобов’язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент;

витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов’язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Оцінка фінансових активів

Після первісного визнання усі фінансові активи повинні переоцінюватися за їх справедливою вартістю, крім наведених нижче їх категорій, які оцінюються за амортизованою собівартістю:

дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу (амортизована собівартість зменшена на суму резерву сумнівних боргів);

фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення;

фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити.

Дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу – дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним для перепродажу.

1 Згідно з МСБО 39 – ―чи потребує малих початкових інвестицій‖.

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Оцінка фінансових зобов’язань

На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов’язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов’язань, призначених для перепродажу, і фінансових зобов’язань за похідними фінансовими інструментами.

Фінансове зобов’язання, призначене для перепродажу – фінансове зобов’язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструмента з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

Похідні фінансові інструменти та фінансові зобов’язання, призначені для продажу, переоцінюються до справедливої вартості, крім зобов’язання за похідним фінансовим інструментом, яке має бути погашене шляхом передачі пов’язаного з ним інструмента власного капіталу.

Зобов’язання за похідним фінансовим інструментом, яке має бути погашене шляхом передачі пов’язаного з ним інструмента власного капіталу, справедливу вартість якого на кожну наступну після визнання дату балансу не можна достовірно визначити, оцінюється за собівартістю.

Збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів,

які не є об’єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається:

іншими доходами (рахунок 74 ―Інші доходи‖);

або іншими витратами (рахунок 97 ―Інші витрати‖).

Фінансовий актив і фінансове зобов’язання згортаються з відображенням у балансі згорнутого сальдо, якщо підприємство має:

юридичне право на залік визнаних сум;

можливість і намір погасити згорнуте зобов’язання або реалізувати активи і погасити зобов’язання одночасно.

Облік традиційних (первинних) фінансових інструментів

Дебіторська заборгованість

Одним із видів фінансових активів є дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість включає:

торгову дебіторську заборгованість – дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг;

векселі отримані;

заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством;

інші види.

Підприємство має змогу змінити час руху грошових коштів від реалізації, використовуючи свою дебіторську заборгованість як заставу для позики, або може продати її.

За умов застави кредитор має обмежені права на перевірку інформації, що відображена на рахунках бухгалтерського обліку позичальника, для того щоб впевнитися, що дебіторська заборгованість дійсно існує. Дебітори, чия заборгованість була заставлена, не обізнані з цією подією і тому їх платежі продовжують надходити до первинного кредитора. Заставлена дебіторська заборгованість просто надає впевненості кредитору відносно того, що позичальник володіє активами, які можуть генерувати грошові потоки, у сумі та за періодом, достатнім для погашення боргу. Єдиним

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

питанням обліку такої дебіторської заборгованості є адекватне розкриття інформації у примітках до фінансової звітності.

Перепризначення є більш сильною формою передачі кредитору права на дебіторську заборгованість. Позичальник у цьому випадку перевіряє дебіторську заборгованість, яка була запропонована як застава, і дає згоду лише в тому випадку, якщо, з його точки зору, вона може бути використана як застава. Дебіторам не повідомляється, що право на їх дебіторську заборгованість було передано іншому кредиторові. У деяких випадках, якщо це передбачено угодою, надходження за дебіторською заборгованістю повинні передаватися позичальником кредитору негайно. Позичальник повинен своєчасно гасити свої зобов’язання за позикою незалежно від того, чи була погашена дебіторська заборгованість, як очікувалось. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатись активом позичальника та повинна бути відповідним чином розкрита у примітках до фінансової звітності.

Факторинг – це продаж дебіторської заборгованості третій стороні (фактору). Факторингова угода передбачає:

повідомлення клієнта про переадресування платежів на адресу покупця (фактора);

передачу дебіторської заборгованості без права регресу (це означає, що покупець не може вимагати від продавця дебіторської заборгованості платежів, якщо деякі з них виявилися безнадійними).

Переваги від продажу дебіторської заборгованості для продавця:

1)така угода дозволяє підприємству отримати грошові кошти раніше;

2)ризик, пов’язаний з безнадійними боргами, передається покупцю.

Разом з тим продавець дебіторської заборгованості отримує меншу суму грошових коштів у порівнянні з номінальною вартістю дебіторської заборгованості. Ця різниця становить комісійні за факторинг. З точки зору продавця – це є його фінансові витрати.

Продаж дебіторської заборгованості відображається такою кореспонденцію

Приклад 1. Факторинг дебіторської заборгованості

Компанія “Продавець” заключає угоду на факторинг дебіторської заборгованості з компанією “Покупець” на суму 400 000 без права регресу. Плата становить 2,75% від суми дебіторської заборгованості і додаткові 4% утримуються на можливі коригування.

Згідно з угодою про факторинг, компанія “Продавець” несе відповідальність у випадку повернення товарів, має право надавати знижки з обороту та вирішує суперечки відносно поставок товару. Компанія “Покупець” стягує грошові кошти, визнає торгові знижки, проте такі знижки стягуються з “Продавця”. Збитки за безнадійними боргами покриваються компанією “Покупець”.

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Розрахунки за факторинговою угодою відбувались таким чином:

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Прибутки та збитки від торгівлі деривативами визнаються доходами або витратами. Прибутки та збитки від операцій хеджування наводяться у звітності різними способами залежно від типу хеджування.

Етапи обліку:

Визнання – деривативи визнаються як призначені для хеджування або торгівлі;

Оцінка – визначення справедливої вартості;

Облік – відображається вплив облікових подій (операцій підприємства);

Звітність – розкриття у фінансовій звітності та у примітках.

Типи деривативів

Як уже згадувалось у цьому розділі, похідні фінансові інструменти (деривативи) можуть бути таких видів:

Форвардні контракти;

Ф’ючерсні контракти;

Опціони;

Процентні та валютні свопи.

Форвардні контракти

Форвардний контракт – двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Базовий актив – товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов’язань за деривативом.

Приклад

2 січня 2001 р. АТ ABC уклало форвардний контракт на придбання 1 000 000 дол. США за обмінним курсом 5 грн./1 дол. США через три місяці (1/04/2002).

Ф’ючерсні контракти

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладення зобов’язань сторонами контракту. Фактично, ф’ючерсний контракт – це є стандартизований форвардний контракт, який вільно обертається на біржі.

Приклад

15 травня 2002 р. компанія СМС купує ф’ючерсні контракти на зерно (кожен контракт на 5 000 тонн зерна класу А) за ціною 120 грн. за тонну з датою виконання 20 вересня 2002 р.

Процентні свопи

Процентним свопом називається угода між двома сторонами на обмін процентними платежами. Головним чином він застосовується для того, щоб змінити характер процентних ставок, за якими компанія сплачує або отримує проценти.

Простим процентним свопом називається угода на обмін фіксованих процентних ставок на змінні.

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Базисний процентний своп означає обмін процентних ставок, які базуються на різних ринкових показниках (наприклад, обмін LIBOR на прайм).

Приклад

2 січня 2002 р. компанія ABC отримала позику у сумi 10 000 грн. за змінною процентною ставкою на чотири роки. Проценти мають сплачуватись щорічно 31 грудня, а основна сума боргу 10 000 грн. повинна бути сплаченою 31 грудня 2005 р. Ринкова процентна ставка кожного 1 січня визначає проценти до сплати наступного 31 грудня.

2 січня 2002 р. ABC укладає простий процентний своп терміном на 4 роки, за яким отримується змінний процент, а сплачується – фіксований. За розрахунками за процентним свопом, що базується на номінальній сумі 10 000 грн., компанії ABC доведеться кожного 31 грудня сплачувати або отримувати грошові кошти.

Розрахунок у грошових коштах дорівнює різниці між сумою до сплати за фіксованою процентною ставкою та за сумою до отримання за змінною процентною ставкою, яка визначається ринком. Таким чином, як і з боргами із змінною процентною ставкою, ринкова процентна ставка, яка склалася на 1 січня визначає змінну частину розрахунку за свопом кожного 31 грудня. Компанія визначає процентний своп як хеджування руху грошових коштів від зміни процентних платежів за боргами за змінною процентною ставкою.

Опціони

Опціон – стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Види опціонів:

з поставкою або без поставки базового активу;

опціон на купівлю (―кол‖) або опціон на продаж;

з виконанням протягом терміну дії або на день виконання.

Кінцевою датою опціону є кінцева дата періоду опціону.

Утримувачем називається покупець опціонного контракту. Сторона, яка складає контракт, є продавець опціону. Утримувач має право здійснити опціон, тоді як продавець зобов’язаний виконати опціон, якщо того забажає утримувач.

Опціон ―пут‖ дає утримувачу право на продаж активів, які лежать в основі контракту. Опціон ―кол‖ дає утримувачу право на купівлю активів, що лежать в основі контракту.

Ціна виконання опціону є ціною, за якою інструмент або товар, що лежить в його основі, можна придбати або продати при виконанні опціону.

Премія – ціна, що сплачується покупцем опціону його продавцю за набуте право скористатися опціоном.

Приклад

1 серпня 2002 р. компанія ТНТ купує опціон “пут” на 1 000 акцій компанії КЛМ. Термін закінчення опціону – 1 грудня 2002 р.; ціна виконання – 75 грн. за акцію; премія опціону – 2,50 грн. за акцію.

2.13. ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Методи обліку деривативів

Контракти на деривативи хеджування укладаються з метою компенсацiї впливу ризиків, що випливають з очікуваних майбутніх операцій. Ці деривативи обліковуються за методом, що носить назву облік хеджування. За цим методом прибутки або збитки від деривативів, які хеджуються, реалізуються разом з прибутками або збитками від активів, які хеджуються.

Хеджування – застосування одного чи декількох інструментів хеджування з метою повної чи часткової компенсації змін справедливої вартості об’єкта хеджування або пов’язаного з ним грошового потоку.

Інструмент хеджування – похідний фінансовий інструмент, фінансовий актив або фінансове зобов’язання, справедлива вартість яких і грошові потоки від яких, як очікується, компенсуватимуть зміни справедливої вартості або потоку грошових коштів об’єкта хеджування.

Облік хеджування здійснюється у разі наявності всіх таких умов:

на початку хеджування оформлена документація про відносини хеджування, про цілі управління ризиком, про стратегію цього виду хеджування. Документацією має бути визначено інструмент хеджування, сутність ризику, що хеджується, та спосіб оцінки ефективності інструмента хеджування;

очікується, що значення коефіцієнта ефективності хеджування буде в межах

0,8 – 1,25;

справедливу вартість або грошові потоки від об’єкта хеджування та справедливу вартість інструмента хеджування можна достовірно оцінити;

існує висока імовірність здійснення прогнозованої операції, яка є об’єктом хеджування грошових потоків;

на основі постійної оцінки ефективності хеджування протягом звітного періоду встановлено фактичне значення коефіцієнта ефективності хеджування в межах

0,8 – 1,25.

Деривативи, які не відповідають цим умовам, класифікуються як спекулятивні (торгові). За визначенням, контракти на спекулятивні деривативи укладаються з метою отримання майбутнього доходу від очікуваної зміни ринкової ціни активів або базових процентних ставок чи індексів, які лежать в основі контракту.

Деривативи в обліку оцінюються за справедливою вартістю. Зміни справедливої вартості визнаються іншими доходами або іншими витратами (крiм обліку хеджування грошових потоків, згідно з яким зміни балансової вартості об’єкта хеджування відображаються зміною власного капіталу (у частині переоцінки фінансових інструментів).

Справедливою вартістю деривативів, які обертаються на біржі, буде їх поточна ринкова вартість. Щодо вартості деривативів, які обертаються на позабіржовому ринку (безпосередньо між сторонами контракту), то їх справедлива ціна повинна встановлюватися підприємством.

Справедлива вартість фінансових інструментів відображає ринкову оцінку теперішньої вартості чистих майбутніх грошових потоків втілених в них, для відображення:

як поточних процентних ставок, так і ринкових оцінок ризиків того, що такі грошові потоки не існуватимуть.