Філософія / Флософя_Курс лекцй

ВСТУП

Курс лекцій з дисципліни «Філософія» відповідає робочій програмі нормативного курсу для студентів економічних і технічних спеціальностей Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Він стане в нагоді також аспірантам та здобувачам, які складають кандидатський іспит з філософії.

З метою оптимізації самостійної роботи студентів до кожної теми курсу подаються питання для самоконтролю і самостійної роботи, список рекомендованої літератури.

Філософія завжди являла собою особливу сферу людського пізнання, проблематика якої оберталася навколо трьох глобальних об’єктів: людина – світ – Бог. Тому філософія постає особливою формою мислення, значно ширшою за науку. Проблеми філософії осягаються не безпосередньо, а через узагальнення даних іншіх наук та осмислення всього донаукового та релігійного досвіду.

Філософія – це духовно-раціональна свідомість цілого людства, результат його одвічних прагнень збагнути глибинні основи буття та місце людини в світі. Без філософії неможливі як формування особистості, та й існування духовної культури взагалі.

Сучасна університетська освіта вже традиційно не може обходитися без філософії, бо тільки вона сприяє формуванню належного світобачення, загальної культури мислення, допомагає орієнтуватися у розмаїтті процесів і явищ, з’ясовувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей. Філософія допомагає визначати напрямки актуальних наукових досліджень, критерії та ознаки правильного руху до достовірних знань.

Даний курс лекцій належним чином буде сприяти досягненню вище зазначених освітніх завдань.

3

ТЕМА 1 СВІТОГЛЯД, ЙОГО СТРУКТУРА ТА ІСТОРИЧНІ ТИПИ.

СПЕЦИФІКА ФІЛОСОФІЇ ЯК СВІТОГЛЯДУ

План

1.Світогляд, його рівні та форми.

2.Міфологія, релігія, філософія і наука як історичні типи світогляду.

3.Філософія, коло її проблем. Структура сучасного філософського знання. Функції філософії.

1. Світогляд, його рівні та форми

Жодна людина не може уникнути міркувань про світ, в якому вона живе, і про сенс власного існування в цьому світі. Тому кожна нормальна людина завжди має певний світогляд. Світогляд – це не просто система поглядів на світ і не дещо, тотожне загальній сукупності знань. Світогляд – необхідна складова людської свідомості взагалі, яка поєднує різні щаблі як загальнолюдського, так і особистісного досвіду.

Світогляд – складна і суперечлива єдність знань, ідеалів, мрій, цілей, сподівань, інтересів, бажань, надій, вірувань, переконань, емоцій, почуттів, поглядів на сенс і мету життя, котрі визначають аспекти мис-

лення та норми діяльності особи. Через світогляд завжди відшукується смислова основа буття та відбувається прилучення до духовного світу як предків, так і сучасників. Світогляд – багатовимірне і складне утворення, що характеризує активне самовизначення людини, динаміку її певного способу життя й думки.

У загальній структурі світогляду, як правило, визначають такі рівні,

як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Від характеру людських відчуттів (приємних чи неприємних) залежить утворення загального образу світу та його оцінки як ворожого й небезпечного чи, навпаки, прихильного до людини, тобто складається та чи інша модель світосприйняття (гармонійно-оптимістична або стурбовано-песимистична). Але найбільш зрілим рівнем світогляду постає світорозуміння, де інтелектуальний компонент вже значно переважає над емоціями, страхами та віруваннями, де знання набувають найбільшої ваги й авторитету.

Знання як здобуток інтелектуальних зусиль, звісно, зумовлюють надійне підґрунтя світогляду. Але знання (повсякденно-життєві, професійні, наукові) ніколи не заповнюють усього «поля» світогляду. У світогляді переважають цінності, тобто певні смислові комплекси, що визначають поведінку людей. Вони різноманітні, бо люди цінують і речі, і гроші, і владу, і ко-

4

Тема 1. Світогляд, його структура та історичні типи. Специфіка філософії як світогляду

хання, і Бога, і багато чого іншого, що важко навіть однозначно пояснити (наприклад, совість, відданість, самопожертву тощо). Цінності мають як матеріальний, так і духовний зміст. Житло, техніка, побутові речі – матеріальні цінності, що мають свій сенс і значення. Освіта, правопорядок, працелюбність, талант, героїзм, доброзичливість, патріотизм тощо – цінності зовсім іншого ґатунку, але без них людське життя уподібнюється простому животінню. (Більш детально проблема цінностей висвітлюється в темі 18 «Філософська аксіологія».)

Отже, як бачимо, у світогляді, окрім знань, є багато інших життєвих орієнтирів, з яких формуються моделі і «програми» існування людей у різних площинах світу. Знання і цінності, хоч і щільно пов’язані між собою, протилежні за способами формування. Знання здобувають, прагнучи до істини, за допомогою розуму та логічних процедур. Цінності засвоюють через наочний приклад, наслідування, копіювання чи виховання: тут задіяні перш за все почуття, враження, власний досвід страждань чи успіху, підтвердження норм життя, до яких схиляли вихователі, чи розчарування в них.

Форми світогляду. За ступенем і чіткістю знань і цінностей світогляд поділяється на життєво-практичний та теоретичний. Основою першого є здоровий глузд, що закарбовується у афоризмах життєвої мудрості та у нормах духовного життя народу. Теоретичний світогляд втілюється у логічно впорядкованих системах, які зводяться за допомогою понять, категорій, обґрунтувань, доведень. До теоретичних обґрунтувань вдаються релігія, філософія, наука.

Щодо інших форм світогляду, то вони також багатоманітні і визначаються за різними критеріями: за соціальним носієм (індивідуальний, групо- вий, громадський); за конкретною соціальною спільнотою (молодіжний,

професійний, студентський, буржуазний, селянський, злочинний); за історичною епохою (античний, середньовічний, сучасний); за етнічною чи локальною культурою (східний, європейський, американський, слов’янський); за сукупністю ключових ідей (романтичний, революційний, комуністичний, де- мократичний) тощо.

Таким чином, світогляд – духовне утворення, культурний феномен, що складається за умов взаємодії різноманітних історичних, соціальних та особистісних складових.

2.Міфологія, релігія, філософія і наука як історичні типи світогляду

Неповторність шляхів формування індивідуальних чи групових світоглядів не заперечує, однак, можливості визначення сталих форм світогляду. Мова йде про історичні типи світогляду, які складалися по мірі духовного розвитку людства взагалі. Це – міфологія, релігія, філософія і наука. Утво-

рення кожного нового типу світогляду не означало відкидання попереднього, хоча всі вони й демонструють певну послідовність культурного дозрі-

5

Ф І Л О С О Ф І Я . К У Р С Л Е К Ц І Й

вання людської спільноти. До того ж і в міфології, і в релігії, і в філософії, і в науці ґрунтовними, базовими залишаються поняття «людина» і «світ». Саме вони спонукають до нових міркувань з приводу нескінченних проблем їхнього співіснування.

Міфологія є історично першою формою світогляду. Це світогляд, за-

снований не на теоретичних доказах і міркуваннях, а на образно- емоційному переживанні світу та на суспільних ілюзіях, породжених дефі-

цитом точних знань про світ. Але саме з міфології починається своєрідне піднесення людства над важким і буденним існуванням, над суворим реальним світом – у «інший світ», світ умоглядний, більш привабливий і більш справедливий. Потребу у не речовинних и невидимих світах люди відчували майже завжди. Мрія та уява першими допомагають здійснити піднесення над буденністю, стають найбільш простими й доступними формами перетворення дійсності, які давали тимчасове забуття від щоденних турбот й труднощів виживання.

Існування первісної людини вже включало в себе такі потреби, які не мали безпосереднього біологічного значення – ритуальні танці, поховальні обряди, навчання, магічні дії. Саме вони закладали основи перших ціннісних комплексів. В подальшому саме цінності допомагали людині вибудовувати соціально-привабливі світи можливої дійсності. А завдяки усвідомленим суспільним потребам та соціальним інтересам людина поступово навчалася керуватися в житті образом належного, а не реального, ще неіснуючого стану речей. Належні цінності утворювали особливий світ духовного буття, який і підносив людину над повсякденністю та допомагав визначати сенси власного не тілесного існування. Ідеальному світу стала згодом відводитися роль зразка світобудови, якому мали б відповідати й взірці людської належної поведінки.

Міфологія (від грец. mifos – легенда, переказ і logos – слово, вчення)

– спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. У духовному світі первісного суспільства міфологія була універсальною формою суспільної свідомості. В міфі світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння злиті у єдиний комплекс, в якому перетинаються зародки знань, вірувань, різних видів мистецтва. Тут також відсутні розмежування людини та світу, думки та емоцій, знань та поетичних образів, реальності та вигадки, ідеального та матеріального. В міфології зближувалися явища природи і культури, людські риси та властивості переносилися на навколишній світ, який сприймався одухотвореним, одушевленим (де гори здригалися, ріки гнівалися, море хвилювалося, земля народжувала, трава пітніла тощо). Природні сили й космос хоч і олюднювалися, але вважалися неперевершеними і нездоланними для людей. Потреба виживання змушувала людей знаходити шляхи порозуміння зі світом, запроваджувати певні системи дій, які б запобігали гніву природи та викликали доброзичливість й прихильність до них. Так народжувались ритуали, обряди, традиції.

6

Тема 1. Світогляд, його структура та історичні типи. Специфіка філософії як світогляду

Міфи, казки, легенди, епоси є у всіх народів світу. Вони переказують про справи богів і героїв, фантастичних істот і духів. Багато міфів присвячено спробам знайти відповіді на питання про початок світу, походження людини, природних стихій, про можливість руйнування цього світу та його відновлення. Є міфи, що намагаються пояснити культурні здобутки (добування вогню, початок землеробства, походження ремесел, звичаїв, обрядів), зміну сезонів, стадії людського життя, явища смерті тощо.

Міфологія виконувала дуже важливі функції у первісному суспільстві: 1) закріплювала та підтримувала певну систему цінностей; 2) визначала межі добра і зла, заохочуючи чи засуджуючи ті чи інші вчинки; 3) формувала колективні уявлення про належні форми дій заради виживання роду; 4) започатковувала культурні традиції, забезпечувала духовний зв’язок поколінь; 5) створювала більш-менш цілісну картину світу, в якій людина ще не протиставляється йому, а, навпаки перебуває в гармонії з ним та несе відповідальність за підтримання світової злагоди.

Міфологія постає спільним джерелом більш зрілих форм світогляду – релігії та філософії – бо саме вона ініціює пошук відповідей на вічні питання про таємниці життя та смерті, походження космосу та людини, сенси людського існування тощо.

Релігія (від лат. religio – благочестя, набожність, святиня) – така форма світогляду, в якій осмислення світу здійснюється через його подвоєння на природний, земний, видимий світ, що сприймається органами чуття, та небесний, невидимий, трансцендентальний, що закритий для розуму й почуттів і потребує лише віри. Природний світ вважається вторинним, похідним від світу небесного або від Творця. Бог як джерело і початок світу вважається незбагненним і недосяжним для людей. Бог – це Абсолют, який стоїть вище будь-яких людських чи природних сил, здібностей, якостей та відносин. Він породжує все, тому не може бути чимось з того, що сам породжує. Тому людина не може пізнати Бога як будь-яке природне явище або відкрити як науковий закон. Ще Іммануїл Кант вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести , ні спростувати. Як теологічні, так і наукові пошуки доказів «за» чи «проти» існування Бога тривають здавна, але вони марні. Ці докази нічого не доводять людині, яка не вірить, та не потрібні людині, що вірує. Віра і виступає головним способом осягнення буття.

Релігія обґрунтовує перевагу ідеальних сутностей, що в практичному плані має доводити пріоритет духу над тілом й постійну необхідність дбати про чистоту душі, думок і справ. Потойбічне життя тлумачиться як відплата за земне існування.

Релігія, як і міфологія, постає наслідком споконвічної потреби людей вийти за межі цього світу, знайти щось вище, краще, досконаліше, ніж щоденне просте існування у турботах й тривогах, знайти спасіння і втіху. Виникнення релігії відносять до часу існування ранніх родових общин. Відтоді релігія істотно змінилася, набула найрізноманітніших форм. Релігійні віру-

7

Ф І Л О С О Ф І Я . К У Р С Л Е К Ц І Й

вання завжди були пов’язані з конкретним життям конкретних народів, тому єдиної релігії з єдиним змістом віросповідань і єдиним культом скластися не могло. Класифікувати різноманітні релігії вкрай важко. Найчастіше вчені пропонують визначати: 1) племінні культи; 2) національно-державні релігії; 3) світові релігії.

Племінні культи, або первісні форми релігії, існують як поклоніння природі, її явищам, священним тваринам (тотемізм), матеріальним предметам (фетишизм), душам померлих предків. Ці культи, як правило, ще не мають Святого Письма та якогось узагальненого уявлення про Бога чи богів.

Національно-державні релігії з’являються з формуванням народностей і класових суспільств. Вони не поширюються на інші держави, а формуються як локальні духовні культури, бо прив’язані до способу існування й менталітету конкретного етносу. Найчастіше такі релігії є політеїстичними, тобто сповідують багатобожжя – шанують відразу декількох богів або мають цілий їх пантеон (грец. – храм усім богам). Більшість богів, як правило, антропоморфні, тобто схожі на людей. Зміст віровчень викладений вже у священних книгах. Формується також особлива спільнота священнослужителів – жерців, які узурпують часто всю духовно-ідеологічну сферу свого суспільства. Національно-державні релігії існували в Стародавньому Єгипті, Персії, Месопотамії, Греції, Римі. Деякі з них (іудаїзм, конфуціанство, синтоїзм, індуїзм) популярні й досі.

Світові релігії з’являються пізніше за інших, за умов пожвавлення торговельних зв’язків, військово-політичних процесів, освоєння нових територій, формування імперських держав тощо. Світові релігії спираються в певній мірі на деякі національно-державні, але відрізняються від них космополітизмом (від грец. kosmopolites – громадянин світу), тобто своєрідною «наднаціональністю» та прозелітизмом (від грец. proselitos – новонавернений), тобто намаганням завербувати якнайбільше прихильників. Для світових релігій характерні розвинуті догматика (тлумачення священних канонів), теологія (вчення про Бога), культ, церковна організація, міжнародні зв’язки. Світовими релігіями нині вважаються буддизм, іслам та християнство. Всі три є монотеїстичними релігіями, бо сповідують віру в одного Бога (Будду, Аллаха, Христа).

Виникнення релігії – величезний поступ в історії людства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Бога – ні царю, ні рабу, ні чоловікові, ні жінці, ні здоровому, ні каліці. Всі люди, як особи, як носії моральної свідомості, рівноцінні та рівноправні.

Філософія – це теоретично обґрунтований світогляд, найбільш зріла форма духовної культури. Само слово «філософія» (від грец. phileo – люблю та sofia – мудрість) буквально означає «любов до мудрості». На відміну від міфологічного і релігійного світогляду філософська думка являє собою принципово інший тип світорозуміння, потужним підґрунтям для якого ста-

8

Тема 1. Світогляд, його структура та історичні типи. Специфіка філософії як світогляду

ли позиції розуму, інтелекту. Реальні спостереження, логічний аналіз, узагальнення, висновки, доведення витісняють фантастичні вигадки, образи та сюжети. Початково поняття «філософія» мало значно більш широкий зміст, ніж згодом. Воно було синонімом теоретичної думки взагалі і науки, що народжувалась. Філософія існувала як сукупність всіх знань, а філософом вважався мудрець, якого цікавили і причини людських хвороб, і хід зірок у небі, і закони віршування, і політичні пристрасті, і сенси життя та смерті, і багато чого іншого. Філософія справді була своєрідною «колискою» всіх наук, які формуватимуться по мірі накопичення інформації про той чи інший об’єкт світу.

Філософське мислення втілило у собі інтелектуальне прагнення на просто нагромадити масу свідчень, а зрозуміти світ як цілісний і єдиний в своїй основі. Вища мудрість полягала у володінні особливого роду знанням

– знанням «єдиного в усьому», відмінного від знання окремих речей. Більш того, «любов до мудрості» передбачала і міркування про природу людини, її долю, належне улаштування та цілі людського життя. Цінність мудрості вбачалася у вказуванні правильного шляху і образу життя. Мудрість була покликана врівноважити складні взаємовідносини людини зі світом, узго- дити знання і дії.

Виникнення філософії означало появу особливої духовної мети – пошуку гармонії знань про світ з життєвим досвідом людей, з усіма їх віруваннями, ідеалами й надіями. До того ж геніальною здогадкою, що проявилася у самих витоків філософської думки, було і розуміння того, що мудрість – це не дещо готове, що можна відкрити, вивчити, запам’ятати і використовувати. Це прагнення, пошук, напруга розуму і усіх духовних сил людини, це шлях її власного зростання через прилучення до мудрості минулих століть і сучасності, до мудрості великих мислителів. Це шлях, який кожен має пройти самостійно, щоб відчути свою людську гідність. Філософування

з того часу вважається способом духовного існування кожної нормальної свободної людини.

Наука – тип світогляду і водночас сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення та теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність. Поняття «наука» включає в себе як діяльність з отримання нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобутої на даний момент інформації, що утворює наукову картину світу. Безпосередня мета науки – описання, пояснення та передбачення процесів і явищ дійсності, яка і складає предмет її вивчення на основі законів, що нею ж і формулюються, тобто мета науки в широкому сенсі – теоретичне відображення дійсності. Наука орієнтована на предметне і об’єктивне дослідження речей і процесів світу, виявлення суттєвих зв’язків та закономірностей (природних, соціальних, пізнавальних та інших).

Витоки науки сягають у практику безпосереднього виживання ранніх людських спільнот, коли пізнавальні та виробничі моменти були нерозділь-

9

Ф І Л О С О Ф І Я . К У Р С Л Е К Ц І Й

ними. Однак справжнім початком науки слід вважати час, коли з’являються групи людей, для яких інтелектуальна діяльність стає головною, коли виробництво нового знання стає професією. Виникнення науки припадає на період до VI ст. до н.е., коли в Стародавній Греції були створені перші теоретичні системи з математики, фізики, геометрії, астрономії, логіки (Піфагор, Евклід, Архімед, Філолай, Арістотель та інші).

Ознаками наукового знання, на відміну від знання повсякденнопрактичного, є: доказовість, обґрунтованість отриманих результатів, логічна послідовність, достовірність висновків, внутрішня системність, формальна несуперечливість, можливість перевірити дослідом, відкритість для критики, свобода від упередженості тощо.

Наука – досить складний і багатоплановий феномен у сучасній культурі. Вона складається з різноманітних наукових дисциплін, які суттєво відрізняються предметами, цілями і нормами дослідження. Визначають чотири класи таких дисциплін: 1) логіко-математичні; 2) природознавчі; 3) інжене- рно-технічні; 4) соціально-гуманітарні. Кожна з конкретних наук, що відносяться до даних класів, намагається якомога глибше і грунтовніше дослідити свій об’єкт, і тому складається враження, нібито кожна наука лише «порається на своїй ділянці» і не чіпає без нагальної потреби об’єкти інших наук. Проте саме наука в цілому здатна створити найбільш об’єктивну картину світу та озброїти людину різноманітними технологіями організації усіх сфер її сучасного існування в світі.

Спільні та відмінні риси філософії з релігією та наукою. Як вже за-

значалося, з міфології, як із спільного витоку, починають свій шлях і релігія,

іфілософія. Релігія обирає шлях віри і почуттів, а філософія – шлях почуттів

ізнань. Спільним залишається те, що, як історичні типи світогляду, вони прагнуть не лише пояснити світ, а й «вписати» в нього людину з усіма її бажаннями, тривогами й прагненнями. Обидві (і релігія, і філософія) сприяють духовному зростанню особи, навчають дисципліні духу, орієнтують на належний спосіб життя, на добро, на високі сенси існування. Водночас є й ві- дмінні риси між ними: 1) релігія поділяє світ на земний і небесний, а філософія завжди відстоює єдність світу; 2) релігія формує свідомість людини за допомогою образного мислення і уяви, а філософія – за допомогою інтелекту; 3) релігія намагається заспокоїти, утішити, дати надію, а філософія – дати знання (а не віру) як життєву опору; 4) початком релігії є побоювання світу, а початком філософії – цікавість до світу (навіть здивування, на думку Платона); 5) релігія існує як масовий світогляд, а філософія – як елітарний, оскільки є більш теоретизованим. Вірити легше, ніж напружувати розум; 6) для релігії головним є дотримання певних норм, правил, святих канонів, а для філософії головним є свободомислення: без свободи думки і міркувань вона просто не може існувати.

Наука, як специфічна форма світогляду з переважанням інтелектуального компоненту, претендує на своєрідне «чисте знання» і тому прагне зо-

10