5.4. Особливості пропозиції праці у кризовій економіці

Особливості праці як товару і особливості ринку праці, які ми розглянули в параграфі 5.2, стають вирішальними в умовах кризи, яку пережила економіка України у 90-х pp. XX ст. Особливості ці, зокрема, полягають у тому, що, по-перше, праця як товар невіддільна від її власника, і по-друге, в умовах кризи кошти від продажу цього товару (тобто заробітна плата) є головним, а найчастіше і єдиним джерелом існування як абсолютної більшості працівників, так і членів їхніх родин (зазначимо, що в економічно розвинених країнах значну частку в структурі доходів людини мають доходи від власності, діють ефективні системи соціальної допомоги та підтримки, а середня зарплата одного працівника достатня для пристойного утримання сім'ї).

Людина, яка не має інших доходів, окрім від продажу своєї праці, не може не працювати навіть тоді, коли ставки оплати праці наднизькі, оскільки процес споживання — це не просто процес відтворення робочої сили, а фактично процес підтримання життя, і жива людина не може його припинити. Тому для людей, нагальні потреби яких не задоволені, навіть низька заробітна плата краща, ніж її повна відсутність, і тому пропозиція праці не зменшується при низьких ставках оплати праці.

Більше того, якщо доходи за основним місцем роботи не дають можливості працівнику задовольняти свої потреби на прийнятному для нього рівні і неможливо знайти роботу з вищим рівнем оплати праці, люди вимушені збільшувати кількість праці, яку вони продають або якою заміняють товари і послуги, які не купиш за низьку зарплату. Це виявляється у масовій вторинній зайнятості, скороченні споживання платних послуг (а отже, перенесенні цієї роботи в сім'ю), забезпеченні родини продуктами харчування і отриманні додаткових доходів за рахунок праці вдома, зокрема в підсобних господарствах. Інші сторони цієї проблеми — надвисока зайнятість на ринку праці жінок, включаючи тих, що мають малих дітей; зайнятість найманою працею молоді, яка навчається або повинна навчатися; висока зайнятість пенсіонерів, яким не вистачає пенсії навіть для найскромнішого життя; нерегламентована і неза-хищена законодавством дитяча праця.

Отже, наднизькі ставки оплати праці в кризовій економіці за багатьма напрямками призводять не до зменшення, а до збільшення пропозиції праці. Тому пропозиція праці, наприклад в Україні, в роки кризи була дуже високою, а частка економічно активного населення сягала 90 % загальної чисельності працездатного населення (зазначимо, що в розвинених країнах цей показник коливається від 50 до 70 %).

Високий рівень зайнятості, що економічно відображає як потребу економіки у працівниках, так і потребу населення у робочих місцях, в будь-якому випадку означає низьку ефективність зайнятості, оскільки, з одного боку, зайнятість не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці, а з іншого — нормального рівня оплати праці.

Таким чином, графік пропозиції на ринку праці в умовах кризи має вигляд, зображений на рис. 5.7. Вгору від точки Л він аналогічний графікам пропозиції праці розвиненої економіки, тобто із збільшенням ставок оплати праці пропозиція праці зростає до певного рівня (точка В), а потім починає зменшуватися у зв'язку з дією ефекту доходу.

Цікавіша для нас та частина графіка, яка іде вниз від точки А. Сама точка Л — це крайня точка "економічно вільної" (характерної для розвинених країн) частини графіка пропозиції праці. Рівень оплати праці Wa, що відповідає цій точці, є таким, що забезпечує споживання на рівні мінімального споживчого бюджету (тобто мінімальному з нормального для цього суспільства рівні споживання) всім членам сімей працівників. Рівень використання праці, що відповідає цій точці (Та)" означає "нормальну" зайнятість робочої сили. Іншими словами, WA — це такий середній рівень оплати праці, який дозволяє забезпечити мінімальний з нормального для цієї краї-

ни рівень споживання всім членам суспільства за умови дотримання законодавчо встановленої тривалості робочого часу і без залучення до праці пенсіонерів, дітей, молоді, що навчається, жінок, які виховують малих дітей, тощо.

Площа прямокутника AWAOTA визначається добутком WaTa і дорівнює масі грошових доходів, яка забезпечує споживання на рівні мінімального споживчого бюджету всім членам суспільства. Оскільки в економічно розвинених країнах рівень мінімальної заробітної плати більший, ніж WAi то і графіки пропозиції праці у західних підручниках мають вигляд, зображений на рис. 5.4.

Нижня від точки А частина графіка відображає реалії кризового ринку праці. Особливості цієї кривої в тому, що площі прямокутників, утворених перпендикулярами з будь-яких точок цієї частини графіка на осі координат та цими осями, рівні. Тобто WT — const == = WATA. Це означає, що пропозиція праці тим більша, чим нижчий рівень оплати праці, причому так, що їхній добуток сталий і дорівнює такій масі грошових доходів, яка забезпечує споживання на рівні мінімального споживчого бюджету всім членам суспільства. Тобто фактично при зайнятості Тс і рівні оплати праці Wc населення споживає стільки ж, як і при зайнятості Та і рівні оплати праці WA, але працює набагато більше.

Тепер проаналізуємо, як може встановлюватися рівновага на ринку праці за умови такої пропозиції. Крива попиту має дві точки перетину з кривою пропозиції: D і С. Точка D означає рівновагу при ефективній зайнятості, коли динамічна економіка, пропонуючи високу оплату, залучає додаткову працю, що забезпечує в середньому всім членам суспільства доходи, які перевищують мінімальний споживчий бюджет (площа прямокутника DTjyOWjj більша площі прямокутника ATAOWA). Зростання доходів збільшує платоспроможний попит населення, що стимулює економіку. Високий рівень оплати праці вимагає зростання продуктивності для компенсації витрат на заробітну плату, а це, в свою чергу, пов'язано із застосуванням нових наукоемких технологій і автоматизацією виробництва і вимагає підвищення кваліфікації робочої сили. Таким чином, на ринку праці діють самопосилюючі прогресивні процеси.

Точка С означає відносну рівновагу на ринку праці при неефективній економічно насильницькій надзайнятості, коли стагнуюча економіка, пропонуючи мізерну оплату праці, заставляє працювати всіх, хто фізично на це здатен, причому набагато довше, ніж законодавчо встановлена тривалість робочого часу. При цьому за рахунок такої надвеликої кількості праці членам суспільства ледве забезпечується споживання на рівні мінімального споживчого бюджету, та і то в середньому, що, як відомо, допускає значну диференціацію в межах середніх показників.

Якщо ж розглянути хід графіків далі точки С, то зрозуміло, що і при наднизьких рівнях оплати праці можливе безробіття, точніше, переважання пропозиції праці над попитом на неї, бо називати безробіттям ситуацію такої надзайнятості не логічно. Отже, якщо середній рівень ставок оплати праці менший за W& то пропозиція праці не зможе бути реалізованою і працівники не зможуть забезпечити собі і своїм родинам навіть мінімально нормальне споживання ніякою кількістю праці. Крім того, це спричиняє скорочення платоспроможного попиту населення та негативні наслідки для економіки у зв'язку з цим скороченням. Тобто в такому випадку низький рівень оплати праці викликає на ринку самопосилюючі негативні процеси.

Отже, як бачимо, низький рівень оплати праці є не лише наслідком, а і суттєвою причиною кризового стану економіки, і без його підвищення неможливо забезпечити вихід економіки країни з кризи й ефективну зайнятість її населення.

5.5. Інфраструктура ринку праці Інфраструктура ринку працівключає державні і недержавні заклади працевлаштування сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці. Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів, У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система. Безсумнівною перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями та працівниками, яка зобов'язує обидві сторони діяти згідно з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів — страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність. Цивілізований ринок праці, окрім взаємодії роботодавців і найманих працівників, передбачає також наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об'єднань працівників з обмеженою конкурентоспроможністю та ін.) і державного посередництва в питаннях соціального партнерства. Участь спеціальних державних органів у відносинах суб'єктів ринку праці покликана забезпечувати паритетність відносин, організовувати і регулювати політику зайнятості за допомогою економічних інструментів та правових норм. До функцій інфраструктури ринку праці належить також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують недержавні підприємства, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринку праці. Згідно з цими та іншими функціями в інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи: · комплекс регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, що гарантують громадянські права у сфері трудової зайнятості (див. додаток 1 в кінці підручника); · комплекс регулювання заробітної плати (закони (див. додаток 2 в кінці підручника), угоди, договори, арбітраж тощо); · комплекс регулювання компенсацій у зв'язку із втратою або переміною роботи, а також при перепідготовці (закони та нормативні акти, що регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомогу по безробіттю, допомогу на утриманців безробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендію при перенавчанні тощо); · пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників передпенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо; · комплекс регулювання умов праці (закони та нормативні акти, що регулюють використання праці різних категорій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів), і зокрема у несприятливих для здоров'я умовах; · служби зайнятості та працевлаштування. Сюди передусім належить державна служба зайнятості, а також численні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингу персоналу, лізингу персоналу тощо); · система професійної підготовки та перенавчання; · об'єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки); · об'єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів; · кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості. Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура — невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура в повному розумінні поки що не створена.