3.4 Калькуляція собівартості зернових культур

Собівартість продукції − це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

Обчислення собівартості продукції є заключним етапом бухгалтерського обліку процесу виробництва. При визначенні собівартості необхідно керуватись Методичним рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. В галузі рослинництва калькулювання фактичної собівартості продукції здійснюється один раз на рік станом на 31 грудня звітного року.

Об’єктами обчислення собівартості в рослинництві є окремі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від вирощування сільськогосподарських культур. Перед розрахунком собівартості необхідно:

1) перевірити правильність записів по дебету і кредиту аналітичних рахунків;

2) уточнити, чи повністю включені до витрат під врожай звітного року витрати минулих років за кожним видом незавершеного виробництва;

3) перевірити повноту оприбуткування продукції.

При розрахунку величини витрат, які підлягають включенню до собівартості конкретного виду продукції, важливо зазначити момент завершення виробничого процесу, витрати після якого не включаються до виробничої собівартості продукції. Виробничу собівартість продукції зернових культур визначають: зерна – франко-тік (франко-місце зберігання); соломи, сіна – франко-місце зберігання.

У рослинництві необхідно дотримуватися встановленої послідовності обчислення собівартості відповідних видів продукції. Це викликано тим, що окремі її види, отримані від одних виробництв, можуть бути використані в інших виробництвах цієї ж галузі. Через це в кінці року розрахунок собівартості продукції виконують у наступній послідовності:

− розподіляють між окремими об’єктами обліку витрати на утримання основних засобів;

− визначають собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв та списують калькуляційні різниці між фактичною та плановою їх собівартістю;

− розподіляють загальні витрати на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання та експлуатацію меліоративних споруд, на вапнування та гіпсування ґрунтів і на утримання полезахисних смуг;

− списують частину витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;

− списують з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат;

− розподіляють бригадирські, фермерські, цехові витрати;

− визначають загальну суму виробничих витрат за об’єктами обліку;

− визначають собівартість продукції рослинництва;

− визначають собівартість продукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції;

− розподіляться витрати з утримання кормоцехів (за рішенням власника, що має бути затверджено Наказом про облікову політику підприємства, розподіл витрат може виконуватися щомісяця);

− визначається собівартість продукції тваринництва;

− визначається собівартість продукції інших промислових виробництв;

− визначається собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та підсобних промислових виробництв.

Побічна продукція не калькулюється. Собівартість соломи, гички та іншої побічної продукції рослинництва визначається виходячи з розрахунково-нормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов’язані із заготівлею побічної продукції.

Залежно від конкретних умов виробництва, структури управління, системи оплати праці облік витрат сільськогосподарського підприємства може здійснюватись в цілому за виробничими підрозділами без деталізації на окремі об’єкти (культури, види і групи тварин та птиці, види виробництв). У результаті перед початком визначення собівартості у дебет аналітичного рахунка буде відображена загальна сума виробничих витрат підрозділу за калькуляційними статтями, а в кредиті – кількість отриманої основної, супутньої і побічної продукції конкретних найменувань в оцінці за плановою собівартістю. Фактичні витрати підрозділу розподіляються між окремими культурами, видами і групами тварин та птиці пропорційно плановим витратам, а за їх відсутності – нормативним витратам згідно з технологічними картами або нормативами.

Загальновиробничі витрати рослинництва, які відносяться на ці культури, розподіляються у загальноприйнятому порядку. Після цього визначається собівартість одержаної продукції.

При калькулюванні собівартості окремих видів продукції рослинництва діє загальний принцип: для розрахунку собівартості продукції беруться всі понесені витрати на вирощування даної культури за мінусом вартості побічної продукції. При цьому побічна продукція враховується лише в тому обсязі, який використовується в господарстві. До побічної продукції зернових і зернобобових культур належить солома і полова, стебла кукурудзи.

Для складання калькуляції собівартості продукції рослинництва необхідно за даними аналітичного обліку визначити фактичні витрати на продукцію. Для визначення фактичної собівартості одиниці продукції складається спеціальний розрахунок, в якому використовуються або показники умовної продукції, або затверджені по підприємству ставки питомої ваги собівартості виду продукції у загальній собівартості виробництва.

Після складання звітних (фактичних) калькуляцій планова собівартість продукції коригується до фактичної собівартості, враховуючи продукцію рослинництва на складі, реалізованої і відпущеної на відгодівлю тваринам.

Одним із видів основної продукції рослинництва на ТОВ «Украгросоюз КСМ» є продукція зернових культур. Її собівартість складають затрати на вирощування, збирання та доробку (очищення, сушіння та сортування зерна). Об’єктами калькулювання продукції зернових культур (крім кукурудзи) є основна і супутня продукція. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи вартість робіт з доробки на току, що проводиться в межах календарного року) становлять собівартість зерна та зерновідходів. Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном та зерновідходами. Для розподілу витрат між ними 1 ц зерна приймається за одиницю, а зернові відходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом у них повноцінного зерна відповідно до даних лабораторного аналізу.

При обчисленні собівартості кукурудзи об’єктом калькулювання є її зерно (в перерахунку на сухе). Перерахунок качанів повної стиглості на сухе зерно проводять після одержання даних про фактичний вихід зерна з качанів, які визначає хлібоприймальний пункт шляхом обмолоту середньодобових зразків з урахуванням базисної вологості зерна в качанах кукурудзи (базисна вологість зерна в качанах кукурудзи приймається на рівні 14 %). При цьому у разі підвищеної вологості понад базисну на кожен відсоток перевищення вологості, проводиться зменшення маси зерна на 1 %. Відповідно при меншій вологості зерна проводять коригування в бік збільшення маси зерна.

Вихід сухого зерна із качанів кукурудзи повної стиглості, що залишається в господарстві, визначається за середнім відсотком виходу зерна базової вологості качанів кукурудзи, який встановлюється за даними реєстрів накладних на прийняте покупцями зерно.

Собівартість 1 ц зерна кукурудзи визначають діленням витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості стебел кукурудзи) на масу сухого зерна. Оскільки в поточному обліку відображають рух кукурудзи в качанах, то додатково розраховують фактичну собівартість 1 ц кукурудзи в качанах.