Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pitannya_dlya_IUK.docx
Скачиваний:
23
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
91.44 Кб
Скачать

38. Назвіть основні періоди розвитку новітньої української культури.

  1. Періодизація новітньої історії культури України. Українська культура у 1917 – 1920 рр. З 1917 року українська культура пройшла складний і далеко неоднозначний шлях: одночасно яскравий і трагічний. ХХ ст., як ніяке інше, дуже насичене різноманітними історичними подіями, пов’язаними зі зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Цей новітній період розвитку української культури умовно можна розділити на декілька етапів:

  • коротка доба відновлення української державності (1917 – 1920 рр.), коли було створено принципово нові умови для розвитку української національної культури, але її поступ відбувався в період гострого військово-політичного протистояння, громадянської війни та іноземної військової інтервенції;

  • радянський етап (1921 – 1991 рр.), який включає в себе і добу злету в 20-х рр. покоління “розстріляного відродження”, яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу “відлиги” з рухом так званих “шістдесятників”, і період подільшої русифікації та утисків української культури;

  • етап розбудови незалежної України і відродження національної культури, який триває досі й знаменує початок її нового поступу.

34. Назвіть типи навчальних закладів, які діяли в Україні після освітньої реформи самодержавної Російської імперії 1803 р.

У 1802 р. почало свою діяльність Міністерство освіти, яке у наступному році провело систематизацію навчальних закладів. Було затверджено чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних школах, які діяли при церковних парафіях і були початковими, навчання тривало 4-6 місяців у селах і до одного року в містах. Навчання велося російською мовою, учнів навчали читати, писати, рахувати, основ православної віри. Крім державних, у ряді сіл продовжували діяти дяківські школи, в яких дяки навчали дітей читати буквар, часослов і псалтир українською мовою (наприклад, Т.Шевченко вчився у такій школі).

У повітових школах (спочатку – двокласні, а з 1828 р. – трикласні) вивчали ще й географію, історію, арифметику, природознавство, фізику, малювання.

У гімназії, що давали середню освіту, приймали виключно дітей дворян і чиновників. У цих освітніх закладах спочатку навчалися 4 роки, а згодом – 7 років. Тут викладали іноземні мови, як правило, французьку, німецьку, грецьку, латинську, “закон божий”, священну та церковну історію.

Наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. в Україні нараховувалося 1300 початкових шкіл, де навчалися 67 тис. учнів, 19 гімназій, де освіту здобували близько 4 тис. учнів. І це на 13,5 млн. чол. населення України, що було явно недостатньо.

Проміжне місце між гімназіями та університетами займали ліцеї, яких в Україні було три: Рішельєвський в Одесі (заснований у 1817 р.), Крем’янецький (працює з 1819 р.), Ніжинський (з 1820 р.).

Поряд із загальноосвітніми в Україні діяли й професійні навчальні заклади. У кадетських корпусах у Полтаві (з 1840 р.) і Києві (з 1852 р.) з дітей дворян виховували офіцерів. У Єлисаветграді продовжувала працювати медична школа, у Києві – фельдшерське, в Миколаєві – артилерійське і штурманське училища, у Севастополі – морська школа. У 1851 р. біля Харкова відкрилася землеробська школа, яка готувала агрономів.

Характерними рисами освіти у першій половині ХІХ ст. були: превалювання релігійного виховання дітей, політика “обрусєнія”, рутинні засоби навчання. Києво-Могилянська академія, яка у попередній час відігравала велику роль у розвитку освіти й культури не лише в Україні, але й у всій Східній Європі, після видання 1814 р. нового статуту для духовних академій, за якими вони повинні були готувати лише фахівців з богослів’я і для православної церкви, втратила своє значення і перетворилася на рядовий духовний навчальний заклад.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]