3. Розвиток освіти та наукових знань

Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти. Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир наказав збудувати поряд з Десятинною церквою школу для дітей «нарочитої чаді», тобто знаті. Школи відкрилися у Чернігові, Переяславі-Залеському, Луцьку, Холмі, Овручі. У них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості з географії та історії. Навчання велося церковнослов'янською мовою, що прийшла разом з церковними книгами з Болгарії. 3 літопису відомо, що син Володимира Ярослав заснував школу в Новгороді для трьохсот хлопців. Початкові школи існували при монастирях. Так, Анна (Янка) Всеволодівна, сестра Володимира Мономаха, заснувала в Києві жіночий монастир, а при ньому школу для дівчат.

Обставини того часу та потреби життя вимагали певних знань, бо освічені люди були потрібні і для церкви, і для держави, і для обіймання церковних та адміністративних посад і для підтримання широких торгівельних зв'язків, для ведення великих господарств. Наукові інтереси, бажання користуватися тими творами, що не були перекладені на слов'янську мову сприяли поширенню грецької мови. Дипломатичні та торгівельні зв'язки з Західною Європою вимагали знання і латинської мови, яка в середні віки вважалася міжнародною.

Писемні джерела розрізняють звичайну освіту та «книжне учення» – спеціальний курс середньовічних наук: богослов'я, філософії, граматики, риторики та історії. Знання з природознавства та космології черпалися з перекладних книг: «Шестоднев», «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, знання з історії – з візантійських хронік, правових знань набували із «Статуту Володимира Мономаха» та «Руської правди» Ярослава Мудрого.

Чимало освічених людей було серед князів. Це Ярослав Мудрий, його донька Анна, Всеволод Ярославович, Володимир Мономах. При княжих дворах, монастирях створювалися книгосховища та бібліотеки. У знаменитій бібліотеці Ярослава Мудрого були книги написані багатьма мовами. За підрахунками вчених книжковий фонд домонгольської Русі налічував 130-140 тис. примірників. Книги, що надходили в основному з Візантії та південнослов'янських країн, задовольняли зростаючий попит з найрізноманітніших галузей знань. У церквах та монастирях створювалися скрипторії для переписування та перекладів на церковнослов'янську мову богословської літератури уславлених авторів, зокрема Василя Великого, Іоанна Дамаскіна, Іоанна Златоуста та ін. Одночасно з бібліотеками виникли і перші архіви. Вважається, що найдавнішим сховищем рукописних документів була церква св. Іллі в Києві.

Поряд з розвитком богослов'я та поширенням богословської літератури на Русі існували й реалістичні знання, яких потребувала виробнича діяльність людей. Металургійне виробництво, ковальська та ювелірна справа сприяли розвитку знань у металознавстві. Будівництво споруд потребувало елементарних знань з математики. Арифметичні знання були потрібні й у торгівлі. 3 давніх-давен на Русі користувалися іонійською системою рахування, в якій букви грецького алфавіту з різними додатковими знаками – титлами – використовувались як цифри. Виготовлення скла, мозаїк, кольорової емалі, черні, глазурі, для керамічних предметів сприяло розвитку знань у галузі хімії: зокрема хімічних властивостей матеріалів.

Значного розвитку на Русі досягли географічні знання. Так, «Повість временних літ» наводить географічні описання країн та земель, що знаходяться на Сході: Персії, Індії, Сирії, Вавилону, Месопотамії, Фінікії; на Півдні: Єгипту, Ефіопії, островів Криту, Кіпру, річок Євфрату та Нилу; на Півночі: Мідії, Албанії, Тариди, Скіфії, Фракії, Македонії, Пелопоннесу, Аркадії, островів Британії, Сицилії, Корсики та багато інших країн. Літопис розповідає також і про розселення слов'янських племен. Географічні знання Давньої Русі охоплювали всю Європу, південну частину Азії та Північну Африку.