Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Lektsiyi_z_Istoiyi_Ukrayinskoyi_kulturi.doc
Скачиваний:
64
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
628.74 Кб
Скачать

3. Література, театр, музика

У зв’язку з висвітленням питання про вплив Визвольної війни на духовне життя українського народу вже йшлося про розвиток таких видів літератури, як козацький літопис, історичний твір, дума, пісня. В умовах формування української державності відбувається також подальший розвиток церковної, ораторсько-проповідницької прози. Її найбільш видатними представниками у означений період були Іонікій Галятовський, Антоній Радивиловський, Лазар Баранович.

Іоанікій Галятовський написав близько двадцяти творів цього жанру, серед яких найбільш відомим стала збірка проповідей «Ключ розуміння» з доданим до неї першим вітчизняним курсом теорії проповіді «Наука альбо способ зложенння казання». Автор навчає, як зацікавити слухачів, як добрати тему, як будувати проповідь. Зокрема, він радить ділити проповідь на три частини. У першій частині викладається задум проповіді, її мета, у другій викладається основна думка, а в третій підбиваються підсумки. Цікаво, що зазначений принцип побудови проповіді необхідно використовувати й при написанні будь-якого твору, у тому числі й студентського реферату.

Антоній Радивиловський був автором збірок проповідей «Огородок Марії Богородиці» (огородок – огорожений сад) та «Вінець Христов». Характерними рисами цих проповідей є значна кількість повчальних прикладів і порівнянь як з давньої історії, так сучасних подій. Щоб зацікавити людей, автор також вводив у проповіді народні казки та приповідки, популярні світські сюжети з життя народів світу.

Широко відомим як видатний церковний письменник був також і Чернігівський архієпископ Лазар Баранович, який написав низку праць: «Меч духовний», «Труби словес проповедних», «Нова міра старої віри» та інші. В них він виступав проти зрадницької політики шляхетсько-старшинської верхівки, критикував католицькі догмати, засуджував уніатську церкву, висловлювався за єдність слов'янських народів.

У церковній службі також широко використовувалися поетичні твори, передусім псалми й вірші на тему Священного Писання. Зі світської поезії найбільш популярним літературним жанром був панегірик, у якому прославлялися знані державні й церковні діячі. Відповідно до естетики стилю бароко, який прийшов у ХVІІ ст. на Україну з Європи, поезія цього часу характеризувалася наявністю великої кількості метафор, гіпербол, філософських абстракцій, символів. Здебільшого вона була розрахована на «елітарну» аудиторію.

Характерною рисою розвитку літератури цього періоду є перехід від релігійної до світової літератури. Сюжетами її стають не біблійні традиції, а реальне життя. Занепадають жанри, пов’язані з релігійним життям: полемічний, життєпис святих, духовна (церковна) поезія та ін. Натомість розвиваються побутові, історичні, сатиричні (бурлеск). Поетичні твори поступово набувають більш реалістичного й демократичного характеру. Зокрема, жвавою, розмовною українською писав вірші «мандрівний дяк» Климентій Зіновієв. Реальними рисами буденності, здоровим гумором були пройняті вірші, авторами яких були студенти Києво-Могилянської академії та колегіумів.

Особливо значним явищем в духовному житті України у ХVІІІ ст. стала поетична збірка Григорія Сковороди «Сад божественных песней». У своїх поетичних творах Г.Сковорода пропагував високі моральні якості людини, закликав добувати знання, заохочував до добрих справ. Чудовоми є його ліричні вірші, які стали народними піснями:

Стоит явор над горою,

Все кивает головою.

Буйны ветры повевают

Руки явору ломают,

А вербочки шумят низко,

Волокут мене до сна.

Тут течет поточок близко;

Видно воду аж до дна.

Неабиякий літературний талант виявив Г.Сковорода й у написанні байок. У збірці «Басни Харковскія» він викривав несправедливість, неробство, марнотратство панів і чиновників. Сам Г.Сковорода волів усе своє життя залишатися вільною людиною, «мандруючим філософом», щоб служити народові, а не прислуговувати можновладцям. «Мой жребій з голяками» – зміст життя поета гуманіста, який був на боці покріпачених народних мас. На запрошення імператриці Катерини ІІ стати придворним філософом, він відповім жартом «Мне моя свирель и овца дороже царского венца».

Велика соціальна гострота була притаманна поетичним творам Василя Капніста, українського поміщика грецького походження. У знаменитому вірші «Ода на рабство» він писав, висловлюючи протест проти ліквідації в Україні полкового устрою й запровадження кріпосного права:

Куда ни обращу зеницу,

Омытою потоком слез,

Везде, как скорбную вдовицу,

Я зрю мою отчизну днесь,

Исчезли сельские утехи,

Игрива резвость, пляски, смехи;

Веселых песней глас утих;

Златые нивы сиротеют;

Поля, леса, луга пустеют;

Как туча, скорбь легла на них.

Катерину ІІ, яка видала указ про закріпачення українських селян, поет порівнює з поганою матір'ю, що залишає своїх дітей напризволяще на вулиці. Про політичну орієнтацію В.Капніста свідчить той факт, що він за дорученням групи козацьких старшин таємно відвідав Берлін і виклав там свій план відокремлення України від Росії і приєднання її до Пруської (німецької) держави.

Набуває розвитку українська драматургія, яка вже в ХVІІ ст. мала різні жанрові форми. На майданах розігрувалися вистави, театралізовані обрядові та хороводні пісні. Існував також народно-ярмарковий та ляльковий театр-вертеп. Вертеп поєднував слово і спів, інструментальну музику, акторську гру, сценографію, лялькову виставу. Набуває значного розвитку шкільна драма, до постановки якої в навчальних закладах залучалося якомога більше учнів (іноді до 300), що пояснювалося виховними цілями. Основним змістом шкільних драм були релігійні, біблійні сюжети. Прославлялися святі й розкривалися такі поняття, як віра, надія, любов. Однак згодом поступово ставляться вистави й на міфологічні та історичні сюжети. Найбільш розповсюдженими були містерії (п'єси на різдвяні сюжети) і міраклі (п'єси на сюжети з життя святих). До містерій XVII ст. належать твори «Слово про збурення пекла», «Дійствіє на страсті Христові», «Царство натури людської». Найцікавішою з них є перша, в якій розкривається сюжет з «Никодимового євангелія» про те, як Христос зруйнував пекло і звільнив душі праотців. До жанру міракля належить п’єса «Олексій, чоловік Божий», у якій використовується багато елементів народної естетики.

У XVIIІ ст. загальною тенденцією в розвитку української літератури і, зокрема, драматургії стає зменшення в ній релігійних і збільшення світських сюжетів. Великий крок у цьому зробив Феофан Прокопович, видатний церковний діяч, учений-богослов і філософ, драматург і поет. Найбільш відомим його літературним твором була п’єса «Владимир», до якої уперше взято тему не з Біблії, що було правилом, а з історії Київської Русі. У п’єсі майстерно здійснений психологічний аналіз дій Володимира Великого (Хрестителя), показано його сумніви і вагання, як у звичайної людини, а не канонізованого церквою святого, позбавленого людських пороків. Однак головною ідеєю твору, п’єси, що написана у 1705 р., була необхідність суспільних реформ, боротьби з відсталістю, патріархальною рутиною. Тому видається цілком природним, що свій твір автор Ф.Прокопович присвятив гетьману Івану Мазепі, який на той час ще здавався одним з найбільш вірних сподвижників російського царя-реформатора Петра І.

З середини XVIIІ ст. в маєтках деяких українських аристократів створюються кріпосні театри, оркестри, капели, оперні та балетні колективи (трупи). Знаменною подією театрального життя в Україні було відкриття в 1789 р. у Харкові першого постійного театру. Справжнім театрально-музичним центром став Глухів – резиденція гетьмана К.Розумовського. Тут працювала співацька школа та театр, де ставилися комедії і комічні опери російською, італійською й французькою мовами.

Новим явищем у музичному житті України стали оперні й симфонічні твори українських композиторів. Не тільки в Україні, але й за її межами, великий успіх мали твори Максима Березовського, зокрема опера «Демофонт» та духовна композиція «Вірую». Хоровими композиціями Дмитра Бортнянського, які виконувалися в храмах, захоплювався сам великий Бетховен До цього часу виконується його гімн «Коль славен». Великою популярністю користувалися також духовні музичні твори Артемія Веделя, зокрема знаменитий «На ріках Вавілонських».

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]