3. Моделі економічного розвитку

В теоретичних моделях економічного розвитку розкриваються типові, спільні риси субстанціонального змісту, що не підлягають тимчасовим, кон’юнктурним коливанням і є відповідно відносно сталими упродовж тривалого часу.

Сучасна наука виділяє декілька основних моделейекономічного розвитку, які тісно пов’язані насамперед з економічним зростанням:

1. модель лінійних стадій розвитку (зростання);

2. теорія культурних перетворень;

3. теорія зовнішньої залежності;

4. неокласична модель вільного ринку;

5. теорія ендогенного зростання.

6. теорія сталого (стійкого) розвитку (Sustainable Development) (універсальна модель економічного розвитку, що з’явилась на початку 90-их рр.).

Перелічені моделі стосувались переважно країн, що звільнились від колоніальної залежності, або країн, що розвиваються. У 50-60-их рр. вважалося, що країнам, які звільнилися варто повторити шлях більш розвинутих на той час соціалістичних держав на основі оптимального поєднання головних факторів виробництва і насамперед ефективного використання інвестицій, заощаджень та іноземної допомоги. Перевага віддавалася кількісним критеріям економічного розвитку, що асоціюються з високими загальними темпами економічного зростання.

У 70-их рр. відбулося суттєве переосмислення концептуальних підходів до проблем економічного розвитку. Енергетична, а потім і економічна кризи виявили слабкість і неспроможність суто кількісних критеріїв господарського зростання. Тому в західній економічній науці значна увага приділялась структурним змінам, що мають передувати самопідтримуючому зростанню. Другий популярний у той час напрям – теорія зовнішньої залежності (екзогенного зростання) мав політичне забарвлення.

У 80-их рр. на перші позиція виступила неокласична концепція економічного зростання, в якій основний акцент зроблено на конструктивній ролі вільних ринків, на необхідності лібералізації економіки, її зовнішньої відкритості, приватизації власності, інституціональній перебудові тощо. Зокрема ефективно використали її положення Р. Рейган і М. Тетчер (рейганоміка і тетчеризм), Польща, Чехія, Словенія та інші постсоціалістичні країни, Аргентина, Бразилія, Мексика тощо.

Як відповідь на виклик глобальної природно-господарської трансформації у 1992 р. у Ріо-де-Женейро на Всесвітній конференції з проблем розвитку і довкілля була сформульована ще одна нова концепція – модель сталого (стійкого) розвитку. Суть сталого розвитку полягає в забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина – природа (довкілля) та зберегти навколишнє природне середовище для нинішнього і майбутніх поколінь.

На початку 90-их років на противагу неокласичним теоріям виникла концепція ендогенного зростання, або нова теорія зростання. Важливою її рисою є посилення регулюючої ролі держави у господарських процесах.

Розглянемо більш ґрунтовно названі концепції та моделі економічного розвитку.

1. Теорія лінійних стадій

Автор теорії – американський економіст і історик У. Ростоу.

Згідно з цією концепцією, будь-яка країна в процесі економічного піднесення повинна пройти ряд стадій і етапів:

1. традиційне суспільство;

2. визрівання передумов для ривка;

3. ривок для самопідтримуючого зростання;

4. перехід до технологічної зрілості;

5. ера масового споживання.

При цьому для забезпечення зростання в країні повинна заощаджуватись та інвестуватись певна частина ВВП (модель Харрода-Домара).

2. Модель структурних трансформацій.

Згідно з цією концепцією, процес структурної трансформації у промисловій сфері буде тривати доти, поки вся надлишкова робоча сила аграрного сектора не знайде свого застосування в галузях промислового виробництва.

3. Теорія зовнішньої залежності -

Згідно з цією концепцією причинами слабкого розвитку країн є асиметрія внутрішніх і зовнішніх факторів економічного зростання, залежність країн, що розвиваються, від міжнародних фінансових організацій та колишніх метрополій.

4) Неокласична модель вільного ринку -

пов’язує проблеми економічного зростання і розвитку з:

1. по-перше, створенням сучасного ринкового середовища

2. здійсненням широких програм приватизації державних програм приватизації, заохочення розвитку малого і середнього бізнесу;

3. формування відкритої економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі;

4. стимулювання інвестиційних процесів.