- •Н. М. Атаманчук, а. В. Ткаченко, о. Г. Штепа Психологія
- •Частина і. Лекції з курсу „Психологія”
- •1. Завдання вивчення психології у вищій школі
- •2. Предмет психології. Загальні завдання психологічної науки
- •3. Виникнення та розвиток психології як науки
- •4. Методи психології та специфіка їх застосування
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2 Основні галузі психологічного знання. Інженерна психологія
- •Література
- •1. Зв’язок психології з іншими науками
- •2. Основні галузі сучасної психології
- •3. Інженерна психологія як прикладна галузь наукового психологічного знання, її предмет, завдання, методи
- •4. Основні підходи до інженерного проектування сучасної техніки, взаємодії людини і техніки
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 3 Проблема особистості у психології. Спрямованість як провідна підструктура особистості
- •Література
- •1. Поняття особистості у психології
- •2. Психологічна структура особистості. Концепція динамічної функціональної особистості к. К. Платонова
- •3. Проблема біологічного і соціального в особистості
- •4. Спрямованість особистості та її складові: потреби, мотиви, переконання, інтереси, ідеали, світогляд
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 4 Психологічні засади діяльності та здібностей людини
- •Література
- •1. Сутність діяльності, її психологічна структура
- •2. Основні види діяльності
- •3. Знання, вміння і навички як основа розвитку здібностей
- •4. Види і структура здібностей
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 5 Психічні процеси, їх функції та розвиток
- •Література
- •1. Чуттєві форми пізнання дійсності :
- •Різновиди сприймань
- •2. Раціональні форми освоєння дійсності:
- •3. Мислення як основна функція психіки, розвиток мислення
- •4. Зв’язок мислення з мовою
- •5. Види емоцій і почуттів та їх місце в діяльності особистості
- •6. Воля як психологічний феномен та її аналіз
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 6 Темперамент і характер
- •Література
- •1. Характеристика темпераменту
- •Фізіологічне підґрунтя темпераменту
- •Характеристика темпераментів
- •2. Основні класифікації типів темпераменту
- •Типи темпераменту
- •3. Поняття характеру. Фактори формування характеру
- •4. Поняття акцентуації характеру. Типи акцентуацій
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 7 Основи психології спілкування
- •Література
- •1. Поняття про спілкування в психології
- •2. Функції, форми і засоби спілкування. Вербальне і невербальне спілкування
- •3. Бар’єри спілкування
- •4. Особистість у суспільстві та колективі. Особистісні й соціальні ролі
- •5. Феномен лідерства в психології
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 8 Розвиток особистості. „я-концепція”. Психологічний захист
- •Література
- •1.Психічний розвиток особистості та його фактори
- •2. Періодизація психічного розвитку людини
- •3. Гетерохронність і сенситивні періоди розвитку
- •4. „Я-концепція” як соціально-психологічний феномен
- •5. Поняття соціальної адаптації. Психологічний захист
- •Питання для самоконтролю
- •Частина іі. Завдання для тестового контролю знань студентів з курсу „Психологія” тема: психологічна наука, її розвиток та сучасний стан
- •Тема: Основні галузі психологічного знання. Інженерна психологія
- •Тема: проблема особистості у психології. Спрямованість як провідна підструктура особистості
- •Тема: Психологічні засади діяльності та здібностей людини
- •Тема: темперамент та характер
- •Тема: основи психології спілкування
- •Тема: Розвиток особистості. „я-концепція”. Психологічний захист
- •Короткий термінологічний словник
3. Гетерохронність і сенситивні періоди розвитку
Розвиток є гетерохронним, тобто нерівномірним як по відношенню до різних психічних процесів, так і до окремих аспектів індивідуального розвитку людини. Скажімо, процесам сприйняття властиві ранні строки розвитку, тоді як розвиток естетичного сприйняття людини відбувається в зрілий період її життя.
Гетерохронність може проявлятися також у розбіжності між фізичним, хронологічним та психологічним віком; спостерігаються також нерівномірності розумового, соціально-психологічного й емоційного аспектів розвитку. Наприклад, інтелектуально розвинена доросла людина може демонструвати соціально неадекватні форми поведінки, властиві підлітковому вікові.
Гетерохронність розвитку пов’язана зі сенситивнимиперіодами розвитку.Сенситивний період – це часовий діапазон, максимально сприятливий для розвитку тієї чи іншої функції, тієї чи іншої здібності людини.Наприклад, сенситивним періодом у розвитку мовлення є вік від 1,5 місяця до трьох років. Це не означає, що мовленнєва функція не розвивалась ні до, ні після цього віку. Але саме в цей період дитина повинна мати досвід мовленнєвого спілкування, підтримку і заохочення дорослих у її мовленнєвих спробах, бажання виразити свої почуття мовленнєвим способом.
4. „Я-концепція” як соціально-психологічний феномен
Свідомість людини зорієнтована не тільки на відображення зовнішніх об’єктів – вона може бути спрямована на пізнання себе (внутрішнього світу, діяльності). Усвідомлення людиною самої себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця й ролі в суспільстві) називають самосвідомістю.
Самосвідомість дає змогу осмислити свої дії, почуття, думки, мотиви поведінки, своє місце в суспільстві. Її об’єктом є сама особистість. Завдяки їй людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, відокремлену від природи та інших людей. Через самопізнання людина здобуває певні знання про себе. Спочатку вони постають як ситуативні образи власного „Я”, котрі виникають у конкретних умовах діяльності й спілкування. Потім ці образи поступово інтегруються у цілісний, адекватний, суб’єктивний образ свого „Я”. Результатом самопізнання є створення „Я-концепції” особистості.
Термін „Я-концепція” з’явився в науковому обігу на межі ХІХ та ХХ ст. у зв’язку з уявленнями про дуальну природу людини як суб’єкта, так і об’єкта пізнання. Американський психолог В. Джемс (1842 - 1910) першим запропонував ідею Я-концепції й зробив істотний внесок у її розроблення. Згідно з Джемсом, глобальне „Я” (особистість) містить у собі два аспекти: емпіричного об’єкта, що пізнається суб’єктивною оцінюючою свідомістю. „Я” як об’єкт містить у собі чотири аспекти: духовне „Я”, матеріальне „Я”, соціальне Я, тілесне Я. Ці аспекти утворюють для кожної людини унікальний образ, або сукупність уявлень про себе як особистість.
Формується Я-концепція в процесі життєдіяльності, водночас упливаючи на розвиток, діяльність і поведінку особистості як установку щодо себе.
Я-концепція розглядається сучасною психологією як динамічна система уявлень людини про себе, на основі котрої вона вибудовує взаємовідносини з іншими людьми.
Як будь-яка установка, вона має три компоненти:
1) когнітивний – уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальну значущість тощо;
2) емоційно-оцінний, у якому відображається ставлення до себе (самоповага, самокритичність, самозакоханість та ін.);
3) поведінковий – прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус і намагатися бути непомітним, приховати свої недоліки.
Унаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з іншими людьми в особистості виникає множина образів „Я”, кожен із яких домінує залежно від ситуації. Так, розрізняють „Я-минуле”, „Я-реальне”, „Я-ідеальне”, „Я-фантастичне” й ін. „Я-реальне” – це уявлення людини про себе в даний момент. „Я-ідеальне” – уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам і очікуванням оточуючих. Розбіжність між „Я-реальним” та „Я-ідеальним” є могутнім стимулом для роботи особистості над собою.
Становлення „Я-концепції” особистості відбувається поступово в процесі нагромадження життєвого досвіду. Розвиваючись, вона починає впливати на оцінку цього досвіду, на мрії і прогнози власного майбутнього, на ставлення особистості до себе.
Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка, що формується у порівнянні своїх якостей із відповідними якостями інших людей як оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей та якостей.
За відповідністю реаліям самооцінка може бути адекватною й неадекватною. Неадекватна самооцінка у свою чергу поділяється на завищену та занижену. Дуже завищена, як і дуже занижена, самооцінка здатна спричиняти внутрішні конфлікти особистості. Завищена самооцінка часто викликає протидію оточуючих, що породжує озлобленість, підозрілість, агресію й призводить до розриву міжособистісних стосунків. Дуже низька самооцінка зумовлює розвиток комплексу неповноцінності, стійкої невпевненості в собі, тривожності, безініціативності.
Самооцінка виконує регулятивну та захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Тісно пов’язана вона з рівнем домагань.
Рівень домагань – це прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. Формуючись на основі самооцінки, він є важливим внутрішнім чинником саморозвитку й самореалізації особистості. Залежно від самооцінки, він теж може бути адекватним можливостям людини, заниженим або завищеним. Людина із заниженим рівнем, зустрівшись із новими завданнями, переживає невпевненість, тривогу, боїться втратити свій авторитет, а тому намагається відмовитися від них. Тому й не використовує свої потенційні можливості. При завищеному рівні домагань індивід береться розв’язувати непосильні проблеми, а тому часто зазнає невдач.
Самосвідомість особистості через механізм самооцінки чутлива до співвідношення рівня домагань і реальних досягнень. З цим феноменом пов’язана самоповага. Будучи важливим компонентом образу „Я”, вона визначає відношення домагань людини до того, на що вона претендує. Термін „самоповага” не визначають, а використовують у побутовому розумінні як компонент самосвідомості, у котрому виражається бережливе та шанобливе ставлення до власного „Я”. Особистість завжди характеризує піклування про себе.
На думку В. Джемса, самоповагу можна представити формулою „самоповага = успіх : домагання”. Для збереження самоповаги людина в одному випадку повинна виявити більшу активність, аби досягти успіху, що є непростим завданням. В іншому – знизити рівень домагань, за якого самоповагу буде збережено навіть за незначного успіху. Другий шлях є одним із випадків психологічного захисту свого образу „Я”, причому захисту пасивного.