Тема 1.2. Генеральні плани сільськогосподарських підприємств.

Лекція 1.

1. Розміщення сільськогосподарських підприємств виробничих зон сільських поселень.

2. Генеральні плани зон сільських поселень.

3. Генеральні плани сільськогосподарських підприємств.

4. Генеральні плани фермерських господарств.

На території сільського населеного пункту виділяють селищну та виробничу зони. Основою проектування виробничої зони сільських поселень є тісний планувальний зв’язок цієї зони з селищною. Такий зв’язок обумовлюється направленням і характером виробничо - трудових зв’язків, спільністю території,кооперацією інженерних комунікацій, раціональним та комплексним використанням території, природних ресурсів, ландшафту єдністю архітектурно-композиційного рішення селища.

Виробничу зону сільськогосподарських підприємств необхідно розміщувати підвітряно, враховуючи розу вітрів, а також нижче течії річок та рельєфу по відношенню до селищної зони.

Ділянка під забудову повинна розміщуватися на вищих по рельєфу, сухих місцях, далі від заболочених місць, місць ,які не затопляються.

Необхідно улаштовувати більш короткі та зручні шляхи сполучення з селищною зоною населеного пункту, сільськогосподарськими угіддями, пасовищами, вигонами та водопоями для тварин. Дороги і виходи до пасовищ, вигони слід розташовувати так, щоб не переганяти тварин через селищну зону населеного пункту та не забруднювати її.

Бажано, щоб рельєф місцевості був рівним, з невеликим схилом, який дозволяє при найменшому об’ємі земних робіт розміщувати будівлі та споруди, прокладати проїзди, відводити поверхневу воду в сторону протилежну селищній зоні. Грунт на території повинен забезпечити можливість розвитку та росту зелених насаджень.

На території або біля неї повинно бути джерело водопостачання, яке буде забезпечувати потребу в доброякісній воді для пиття, виробничих, господарчих та протипожежних потреб.

Територія повинна мати достатні розміри для розміщення всього комплексу будівель і споруд і деякий резерв площі на випадок розширення сільськогосподарського підприємства.

Виробнича зона повинна бути чітко розмежована з селищною. Вклинювання однієї зони в іншу недопустиме. Виробнича зона повинна бути відокремлена від селищної санітарно-захисною зоною, розмір якої установлюється різним для різних підприємств, залежно від їх санітарної характеристики.

Найбільша за розмірами санітарно-захисна зона вимагається для великих тваринницьких комплексів та птахівництва: для великої рогатої худоби – 300 – 1000м; для свинарників – 500 – 2000м,пташників-300-400м. Такі комплекси є джерелом забруднення середовища.

Найменші санітарно-захисні зони встановлені для підприємств по ремонту сільськогосподарської техніки – 100м; теплиць, картопле – та овочесховищ – 50м.

Територій санітарно - захисних зон не виключаються із землекористування і повинні бути використані для потреб сільського господарства тільки при погодженні з органами санітарного та ветеринарного нагляду. В цих зонах дозволяється розміщувати лазні ,пральні ,гаражі ,склади, сховища та інші об’єкти, пов’язані з обслуговуванням підприємств. На границі санітарно-захисних зон шириною більше 100м з боку селищної зони повинна передбачатися смуга деревно-чагарникових насаджень шириною не менше 30м, а при ширині зони 50-100м-смуга шириною не менше 10м.

У виробничих зонах сільських поселень слід розміщувати підприємства: тваринницькі, птахівничі та звірівницькі ферми, підприємства по зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції, цехи по вторинному використанню відходів , ремонту , технічному обслуговуванню та зберіганню сільськогосподарських машин та автомобілів по виготовленню будівельних конструкцій , виробів та деталей з місцевих матеріалів , ветеринарні установи , теплиці та парники , промислові цехи сільськогосподарських підприємств, матеріальні склади , транспортні, енергетичні та інші об’єкти, пов’язанні з підприємствами , що проектуються , а також комунікації, що забезпечують внутрішні та зовнішні зв’язки об’єктів виробничої зони.

Для розміщення сільськогосподарських підприємств будівель та споруд слід вибирати майданчики під забудову та під траси інженерних мереж на землях, не придатних для сільського господарства або на сільськогосподарських землях гіршої якості.

Примірна схема планування центральної садиби господарства приведена на малюнку

1 – громадський центр; 2 – житлові будинки; 3 – дитячі ясла сад; 4 – складський комплекс; 5 – тепличне господарство; 6 – ремонтно - механічне подвір’я; 7 – птахоферма; 8 – ферма великої рогатої худоби.

На території виробничої зони виробничі комплекси розміщують так, щоб виключити можливість несприятливого впливу одного комплексу на другий. Комплекси, які забруднюю атмосферу та небезпечні в пожежному відношенні, розміщують в найбільш віддалених частинах виробничої зони від селищної території підвітряно по відношенню до інших виробничих комплексів.

При рішенні виробничої зони доцільно передбачати максимальну можливу кооперацію однорідних служб різних комплексів та об’єктів: єдина котельня, єдина система водозабірних та очисних споруд, система водопостачання , складське господарство, блок побутових приміщень та інші.

З метою зниження вартості будівництва, економія землі, підвищення щільності забудови та скорочення комунікацій виробничі і допоміжні будівлі і споруди сільськогосподарських підприємств рекомендується блокувати, якщо це не вступає в протиріччя з умовами технологічного процесу, технікою безпеки, ветеринарно – зоотехнічними, санітарними та протипожежними правилами.

Будівлі і споруди орієнтують відносно частин горизонту та річної рози вітрів, так щоб забезпечити найбільш сприятливі умови для природного освітлення, провітрювання та інсоляції приміщень.

До складу тваринницьких підприємств можуть входити будівлі для тварин, зберігання і приготування кормів, первинної обробки та зберігання продукції, споруди для збирання, зберігання та обробки гною, споруди внутрішньо фермерського транспорту і ветеринарні об’єкти. Тваринницькі ферми можуть розміщувати в одному місці або на декількох відокремлених ділянках при дотриманні необхідних зооветеринарних та санітарних вимог з урахуванням розміщення кормових угідь, джерел водопостачання, а також найбільш ефективного використання будівель і споруд механізації.

Тваринницькі, птахівничі, звірівницькі ферми, ветеринарні заклади та підприємства по виробництву молока, м’яса та яєць на промисловій основі слід розміщувати з підвітряногобоку по відношенню до інших сільськогосподарських об’єктів та селищної зони з урахуванням річної рози вітрів і по можливості нижче їх по рельєфу місцевості в такій послідовності: житлова зона, групи будівель складського та господарчого призначення, тваринницькі будівлі, гноєсховища, ще нижче відокремлено ветеринарні об’єкти.

направлення переважаючих вітрів

Наближена схема розміщення будівель і споруд різного призначення з урахуванням рельєфу місцевості і панівних вітрів.

1 – зона проживання; 2 – складський і господарський сектори; 3 – тваринницька зона; 4 – гноєсховище; 5 – ветеринарні будівлі.

Будівлі і споруди ферм розміщують так, щоб попередити розповсюдження хвороб серед тварин, забезпечити безпеку будівлі від пожежі та забезпечити механізацію доставки кормів, вивозу молока, видалення гною, а також зручний вигін тварин на пасовище та до водойму.

Територію тваринницьких підприємств підрозділяють на функціональні зони: основних підприємств; складування та приготування кормів; адінистративно-побутову; ветеринарно-санітарну.

Тваринницькі будівлі повинні бути зв’язані з пасовищами та водоймищами так, щоб тварин не переганяли через житлову зону населеного пункту, дорогу з інтенсивним рухом транспорту і т. п. При розміщенні тваринницьких будівель необхідно враховувати вимоги достатньогоосвітлення та провітрювання приміщень згідно норм.

Між тваринницькими будівлями або зі сторони їх бокових та торцевих фасадів улаштовують вигульно-кормові двори і вигульні ділянки, які являють собою огороджені ділянки , які використовують для перебування, а інколи і для годування тварин на свіжому повітрі. Вигульна ділянка та вигульно-кормові двори не рекомендується розміщувати з північної сторони будівлі.

Площі вигульно-кормових дворів та вигульних ділянок які не мають твердого покриття, визначають із розрахунку на одну голову при прив’язній і безприв’язній системі утримання тварин: для корів – 15 м²; молодняку – 10м²; телят –5 м². Площу вигульно-кормових ділянок з твердим покриттям визначають з розрахунку на одну голову: для корів – 8м², молодняку – 5м², телят – 2 м². Норми площі вигулів для свиней на одну голову приймають: для кнурів і важкосупоросних свиней – 10 м², молодих і легкосупоросних маток – 5м², ремонтного молодняку 1,5 м², відгодівельного молодняку при вигульній системі утримання – 0,8 м².

Ветеринарні об’єкти загальногосподарського призначення розміщують, як правило, на відокремлених ділянках за межами виробничої зони з урахуванням зручного обслуговування усіх ферм господарства , але на відстані від тваринницьких ферм на менше ніж 150 м, від птахофабрики – не менше 200 м, житлових і громадських будівель – на відстані 200 м. Ветеринарні пункти які обслуговують одну ферму, розміщують на території ферми.

Птахівничі ферми розміщують на відстані не менше 200 м від тваринницьких ферм, ферми по вирощуванню водоплавної птиці – не далеко від природних та штучних водоймищ. Біля ферми для гусей повинно бути не тільки водоймище, але й лугове пасовище.

Будівлі для ремонтного молодняку та інкубаторії розміщують з навітряного боку по відношенню до будівель для дорослої птиці. Промислове стадо птиці розміщують підвітряного по відношенню до маточного стада.

Складські приміщення, яйцесклад, цех сортування та обробки яєць розміщують на лінії огородження виробничої зони, щоб виключити можливість заїзду зовнішнього транспорту в виробничу зону господарства.

Розриви між будівлями і спорудами птахівничих господарств приймають рівними протипожежним розривам.

Споруди систем видалення, обробки, зберігання, знезараження, підготовки та використання гною, гнойових стоків та посліду слід розміщувати по відношенню до тваринницьких будівель і житлової забудови з підвітряного боку до пануючих напрямків вітру, а також нижче водозабірних споруд. При цьому слід дотримуватись санітарно-захисних зон.

Адміністративно-побутові та підсобно - допоміжні будівлі та споруди розміщуються в окремій підзоні.

Склади та сховища сільськогосподарської продукції слід розміщувати на добре провітрюваних земельних ділянках з найвищим рівнем ґрунтових вод не менше 1.5 м від поверхні землі.

Склади мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин слід розміщувати з підвітряного боку по відношенню до житлових, громадських та виробничих будівель з урахуванням річної рози вітрів.

Будівлі і споруди по ремонту, технічному обслуговуванню та зберіганню сільськогосподарських машин розміщують на рівних, сухих ділянках з хорошим під’їздом для машин і тракторів.

Теплиці та парники слід розміщувати, як правило, на південних або південно-східних схилах з найвищим рівнем ґрунтових вод не менше як 1,5 м. від поверхні землі.

Ділянка, на якій розміщують теплично-парникове господарство з південної, південно-східної та південно-західної сторони повинна бути відкритою і освітленою сонцем на протязі робочого дня, а з північної та північно-східної сторони повинна мати хороший природній захист від холодних вітрів. Гарним захистом від холодних вітрів є ліс та дерево-чагарникові насадження.

При розміщенні на ділянці теплиць, їх зазвичай об’єднують спільним коридором. Відстань між теплицями, з’єднаними коридором, приймають 4 м.

Пожежні депо слід розміщувати на окремих ділянках з виїздом на шляхи загальної мережі, причому виїзди з пожежних депо не повинні перетинати скотопрогони. Пожежні депо, як правило, повинні обслуговувати виробничу та сельбищну зони сільськогосподарського поселення. Перед пожежним депо передбачають ділянку з твердим покриттям по ширині рівній фасаду будівлі, а довжині -10-15 м.

Сільськогосподарські підприємства, будови та споруди селянських (фермерських) господарств, в залежності від розмірів та потужності, можуть розміщуватись:

• у виробничих зонах сільських поселень;

• на фермерських землях при дотриманні санітарних, зооветеринарних та протипожежних вимог з урахуванням функціонального зонування території (хутірська система).

Селянські господарства можуть складатись з поодиноких садиб або бути зблокованими з декількох садиб з можливим об’єднанням (блокуванням) окремих приміщень та будівель. У цьому разі вирішується планування єдиним архітектурно-планувальним комплексом житлової та виробничої зони.

Для селянських (фермерських) господарств та для державних та колективних підприємств встановлюються санітарно-захисні зони.

В генеральних планах селянських (фермерських) господарств рекомендується вирішувати комплексно виробничу та житлову зони.

При утриманні в селянських (фермерських) господарствах разом поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець та інших тварин в одній будівлі генеральні плани повинні передбачати розподіл приміщень на ізольовані секції для окремих тварин згідно з принципом, «все вільно – все зайнято». При вигульному утриманні птиці відстань до тваринницьких приміщень повинна бути 100 м, при клітковому утриманні 50 м.

Не дозволяється блокування фермерських житлових приміщень з виробничим фермерським приміщеннями.

Санітарно-захисна зона від гноєсховища фермерських господарств приймається такою, як від тваринницьких ферм (у складі якої є гноєсховище) відповідної потужності згідно норм.

(див. ДБН Б-24-3-95)