Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
гос.doc
Скачиваний:
164
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
1.3 Mб
Скачать
  1. Морфологічна структура фітоценозів (синморфологія).

Просторова структура фітоценозу (синонім - синморфологія) - це просторове взаєморозташування компонентів угруповання, поділ простору фітоценозу між різними групами чи частинами рослин. Дані групи можуть відрізнятися між собою за однією чи кількома ознаками - висотою, біомор-фологією, складом, рясністю, ступенем розвитку, життєвістю. Просторове розчленування у фітоценозі пов'язане з диференціацією екологічних ніш, тому його називають ще еколого-морфологічним, якщо структурні частини виді­ляються за розмірами, або еколого-біологічним - за життєвими формами і їх­німи екологічними властивостями. Чим складніша синморфологія рослинного угруповання, тим повніше використовується ним об'єм фітогеосфери.

Просторова структура фітоценозів може бути дуже різноманітною і складною. В природі трапляються як дифузні фітоценози, з рівномірним розподілом просторових елементів по площі угруповань, так і фітоценози з чітко відокремленими один від одного елементами, при цьому виразно помітні межі ярусів, синузій, територіальне групування мікроценозів.

У просторовій структурі виділяють вертикальну структуру, або ярусність горизонтальну, або мозаїчність.

Ярусність

У фітоценозах підбираються види, які мають певну просторову приуроченість і займають відповідне місце залежно від вимогливості кожного з них до провідних ресурсів місцезростання. Рослини, для яких оптимальними умовами для фотосинтезу є повне освітлення та висока вологість, виносять свої крони високо над іншими, а їхня коренева система досягає найглибших ґрунтових горизонтів. Нижче розташовані види, котрим для росту й розвитку вистачає й значно меншої кількості світла, що проникає крізь крони верхнього ярусу, та ґрунтової вологи, поглинутої із середніх горизонтів ґрунту. Ще менш вимогливі до світла та ґрунтової вологи види трав'янистого ярусу і наземного мохового покриву. Часто вони задовольняються мізерною кількістю світла, що проникає до них.

Таке структурне вертикальне почленування фітоценозу на морфологічно виражені «окремості» за вимогливістю видів, з яких вони складаються, до факторів навколишнього середовища називається ярусністю, а екологічно відокремлені структурні частини - ярусами. Яруси відносно просто встановлюються, адже у більшості випадків вони чітко пов’язані з різновисотністю та різноглибинністю рослин.

Якщо проміжки між ярусами слабо помітні або майже не помітні, і кожен ярус не надто зімкнутий, то говорять про ярусну невираженість, або вертикальний континуум.

Мозаїчність

Мозаїчність - це вираження горизонтальної просторової структури фітоценозу. По своїй морфологічно горизонтальній площині жодне рослинне угруповання у природі не є цілком однорідним за складом видів, тому що особини різних видів у ньому рідко бувають рівномірно розподілені. Частіше можна помітити просторово розмежовані, закономірно повторювані плями, з більш-менш своєрідним видовим складом або специфічними кількісними співвідношеннями між видами. Такі плями різного видового складу у горизонтальній площині фітоценозу у фітоценології називають по-різному: мікрофітоценози, фрагменти асоціації, мікроценози, фації, рослинні частки - парцели, мікрогрупи.

Високомозаїчними, з чітко помітними плямами різного складу є пустельні, болотні (сфагнові та купинясто-осокові), високогірні рослинні угруповання, дернині степи, а в цілому - угруповання зі змінними градієнтами екологічних факторів. Так, у фітоценозах оліготрофних боліт сосново-журавлиново-сфагнові мікроценози, пов'язані з пристовбурними підвищеннями, чергуються з невеликими пухівковими купинами та сильно обводненими сфагновими ділянками.

За характером розташування зустрічаються наґрунтові, пристовбурні, епіфітні мікроценози тощо. Поверхневі мікроценози формуються за сприятливих умов на поверхні субстрату: на кротовинах, бабаковинах, купинах, при частковому змиві дернини на луках, вигоранні боліт тощо. Епіфітні - утворюються на стовбурах і в дуплах дерев, на гілках, листках, за рахунок оселення лишайників, водоростей, деяких вищих рослин. Пристовбурні мікроценози частіше формуються з мохів та лишайників.