- •1. Виникнення та походження бактеріальних, грибних, рослинних та тваринних організмів.
- •Біохімічна теорія За Опаріним, процес, який призвів до виникнення життя на Землі, може бути розділений на три етапи:
- •18.Відміни тваринної, рослинної і грибної клітини за своєю будовою та типами життєвих процесів від клітин прокаріотів.
- •25.Особливості вегетативного розмноження. Оцінка вегетативного розмноження з позицій філогенії.
- •26.Безстатеве розмноження рослин. Порівняльна характеристика безстатевого розмноження рослин і грибів. Оцінка безстатевого розмноження з позицій філогенії.
- •Комбінаційна мінливість.
- •31.Сучасна філогенентична система органічного світу – «Дерево Життя»
- •32.Синьозелені водорості у системі органічного світу. Філогенез синьозелених водоростей.
- •33.Дискокристатні організми у філогенетичній системі органічного світу.
- •34.Тубулокристатні організми у філогенетичній системі органічного світу. Амебо-флагеляти. Альвеоляти. Страменопіли.
- •35.Платикристатні організми у філогенетичній системі органічного світу.
- •38. Філогенія вищих судинних рослин. Походження, еволюція, зростання незалежності онтогенезу вищих рослини від наявності краплинно-рідкої вологи при статевому розмноженні.
- •39. Еволюція життєвого циклу вищих судинних рослин. Життєвий цикл з домінуванням спорофіта. Генеральна лінія еволюції вищих судинних рослин.
- •40. Напрямки еволюції вищих рослин. Предки вищих рослин. Мікрофільна і макрофільна лінія еволюції. Дивергенція, конвергенція і паралелізм в еволюції вищих рослин.
- •42. Ланцетник. Філогенія риб.
- •44. Філогенія рептилій
- •45. Філогенія птахів
- •46. Філогенія ссавців
- •47. Філогенія грибів
- •48. Еволюція життєвих циклів безхребетних, водоростей, грибів та грибоподібних організмів.
- •49. Сучасні погляди на еволюцію та походження грибів. Напрямки еволюції грибів та тварин.
- •50. Проблеми філогенії лишайникових організмів.(хз)
- •Фітоценологія та географія рослин
- •Конституційна структура
- •Морфологічна структура фітоценозів (синморфологія).
- •Мозаїчність
- •Вертикальна структура. Різновисотність рослин та “різноглибинність”. Ярусність. Вертикальний континуум. Фітоценотичні горизонти.
- •Горизонтальна структура (складання) фітоценозів. Мозаїчність. Типи мозаїк. Комплексність рослинного покриву. Синузіальна структура фітоценозів.
- •Форми циклічної динаміки. Циклічні зміни структури. Фенологічні зміни.
- •1. Екотопічні флюктуації
- •2. Фітоциклічні флюктуації
- •3. Зоогенні флюктуації
- •4. Антропогенні флюктуації
- •Фітоценологія та географія рослин
- •Модуль 3. Фізіологія адаптації
Морфологічна структура фітоценозів (синморфологія).
Просторова структура фітоценозу (синонім - синморфологія) - це просторове взаєморозташування компонентів угруповання, поділ простору фітоценозу між різними групами чи частинами рослин. Дані групи можуть відрізнятися між собою за однією чи кількома ознаками - висотою, біомор-фологією, складом, рясністю, ступенем розвитку, життєвістю. Просторове розчленування у фітоценозі пов'язане з диференціацією екологічних ніш, тому його називають ще еколого-морфологічним, якщо структурні частини виділяються за розмірами, або еколого-біологічним - за життєвими формами і їхніми екологічними властивостями. Чим складніша синморфологія рослинного угруповання, тим повніше використовується ним об'єм фітогеосфери.
Просторова структура фітоценозів може бути дуже різноманітною і складною. В природі трапляються як дифузні фітоценози, з рівномірним розподілом просторових елементів по площі угруповань, так і фітоценози з чітко відокремленими один від одного елементами, при цьому виразно помітні межі ярусів, синузій, територіальне групування мікроценозів.
У просторовій структурі виділяють вертикальну структуру, або ярусність горизонтальну, або мозаїчність.
Ярусність
У фітоценозах підбираються види, які мають певну просторову приуроченість і займають відповідне місце залежно від вимогливості кожного з них до провідних ресурсів місцезростання. Рослини, для яких оптимальними умовами для фотосинтезу є повне освітлення та висока вологість, виносять свої крони високо над іншими, а їхня коренева система досягає найглибших ґрунтових горизонтів. Нижче розташовані види, котрим для росту й розвитку вистачає й значно меншої кількості світла, що проникає крізь крони верхнього ярусу, та ґрунтової вологи, поглинутої із середніх горизонтів ґрунту. Ще менш вимогливі до світла та ґрунтової вологи види трав'янистого ярусу і наземного мохового покриву. Часто вони задовольняються мізерною кількістю світла, що проникає до них.
Таке структурне вертикальне почленування фітоценозу на морфологічно виражені «окремості» за вимогливістю видів, з яких вони складаються, до факторів навколишнього середовища називається ярусністю, а екологічно відокремлені структурні частини - ярусами. Яруси відносно просто встановлюються, адже у більшості випадків вони чітко пов’язані з різновисотністю та різноглибинністю рослин.
Якщо проміжки між ярусами слабо помітні або майже не помітні, і кожен ярус не надто зімкнутий, то говорять про ярусну невираженість, або вертикальний континуум.
Мозаїчність
Мозаїчність - це вираження горизонтальної просторової структури фітоценозу. По своїй морфологічно горизонтальній площині жодне рослинне угруповання у природі не є цілком однорідним за складом видів, тому що особини різних видів у ньому рідко бувають рівномірно розподілені. Частіше можна помітити просторово розмежовані, закономірно повторювані плями, з більш-менш своєрідним видовим складом або специфічними кількісними співвідношеннями між видами. Такі плями різного видового складу у горизонтальній площині фітоценозу у фітоценології називають по-різному: мікрофітоценози, фрагменти асоціації, мікроценози, фації, рослинні частки - парцели, мікрогрупи.
Високомозаїчними, з чітко помітними плямами різного складу є пустельні, болотні (сфагнові та купинясто-осокові), високогірні рослинні угруповання, дернині степи, а в цілому - угруповання зі змінними градієнтами екологічних факторів. Так, у фітоценозах оліготрофних боліт сосново-журавлиново-сфагнові мікроценози, пов'язані з пристовбурними підвищеннями, чергуються з невеликими пухівковими купинами та сильно обводненими сфагновими ділянками.
За характером розташування зустрічаються наґрунтові, пристовбурні, епіфітні мікроценози тощо. Поверхневі мікроценози формуються за сприятливих умов на поверхні субстрату: на кротовинах, бабаковинах, купинах, при частковому змиві дернини на луках, вигоранні боліт тощо. Епіфітні - утворюються на стовбурах і в дуплах дерев, на гілках, листках, за рахунок оселення лишайників, водоростей, деяких вищих рослин. Пристовбурні мікроценози частіше формуються з мохів та лишайників.