Практичне заняття № 5

Тема 5. Планування виробництва продукції

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання та виробити у студентів практичні навички щодо планування виробничої програми з урахуванням відсутності або наявності „вузьких місць”

Обладнання: ЕКОМ «CITIZEN»

Методичні рекомендації до практичного заняття

Оптимальна виробнича програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Модель оптимального плану виробництва можна представити у вигляді:

, (4.28)

де с_і – прибуток від реалізації продукції, грн.;

х_і – кількість і-ої продукції.

Обсяг виробництва продукції у натуральних вимірниках встановлюється на основі обсягу поставок:

, (4.29)

де ОВ_і – обсяг виробництва і-ого виду продукції в натуральних одиницях;

ОП_і – обсяг поставок (обсяг продаж) і-ого виду в натуральних одиницях;

Г_{п (з)}, Г_{п (к)} – запаси готової продукції на складі відповідно на початок і кінець планового періоду в натуральних одиницях.

Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються за їх фактичною величиною на кінець звітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періоду визначається виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості планового періоду, тобто:

(4.30)

де Тзбер_і – середній термін зберігання і-ого виду продукції на складі, днів;

Д – тривалість планового періоду, днів.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

, (4.31)

де N_і – випуск продукції і-ого виду в натуральних одиницях;

Ц_і – оптова ціна підприємства одиниці виробу і-ого виду, грн.;

n – кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві;

P – вартість робіт та послуг на сторону, грн.

Товарна продукція планується у діючих і порівняльних цінах.

До валової продукції (ВП) належить уся продукція у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності. Цю величину визначають за формулою:

, (4.32)

де НЗВ_п , НЗВ_к – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

І_п , І_к – вартість інструменту для власних потреб на початок і кінець планового періоду, грн.

валовий оборот підприємства (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним.

внутрішньозаводський оборот підприємства (ВЗО) – це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки.

Реалізована продукція (РП) – це продукція, яка відвантажується споживачеві, і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції визначають за формулою:

, (4.33)

де Г_п , Г_к – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

ВВ_п , ВВ_к – залишки відвантаженої продукції, за яку час оплати не настав, і продукція на відвантаження, що зберігається у покупців відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюють за формулою:

, (4.34)

де М ‑ матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція – це вартість створена на підприємстві. Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати працівників підприємства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧП):

. (4.35)

В матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробки (НВО), який визначається як добуток показників нормативної вартості обробки одного виробу і-ого виду (НВО_і) і кількості виготовлених виробів і-ого виду (N_і):

, (4.36)

, (4.37)

де ЗП_рі – зарплата виробничих робітників (основна і додаткова з відрахуванням на соціальні заходи) на одиницю виробу і-ого, грн.;

ЦВ_і – виробничі витрати цеху на одиницю виробу і-ого виду, грн.;

ЗВ_і – загальновиробничі витрати на одиницю виробу, грн.;

П_і– прибуток, що припадає на одиницю виробу і-ого виду, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному вигляді (НЗВ) визначається за формулою:

, (4.38)

де N – кількість виробів в натуральних одиницях;

С – собівартість одного виробу, грн.;

Т_ц – тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

К_нз – коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу, який визначається за формулою:

, (4.39)

де М – сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

С’ – собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;

С_о – одноразові витрати на початок циклу виготовлення продукції, грн.;

С_п – поточні витрати на виробництво, грн.

Нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду в масовому виробництві () визначається за формулою:

, (4.40)

де РМ_і – кількість робочих місць;

ДО_і – кількість одночасно оброблюваних деталей (напівфабрикатів), шт.;

ДМ_і – кількість деталей (напівфабрикатів), що знаходяться між операціями, шт.;

ТР_пі – величина транспортної партії, шт.;

С_і – собівартість виробів (напівфабрикатів), грн.;

і=1,2,3...m – кількість виробів (напівфабрикатів).

У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньодобового випуску певного виду продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнта готовності виробу та його собівартості. В його основі лежить наступна залежність показників:

(4.41)

де – нормативна величина незавершеного виробництва на кінець планового періоду по цеху, дільниці серійного типу виробництва;

N_і – плановий випуск і-ого виробу в натуральному вигляді;

Д – кількість днів у плановому періоді;

С_і – собівартість і-ого виробу, грн.;

Т_ці – тривалість виробничого циклу виготовлення виробу;

К_гі – коефіцієнт наростання витрат у виробництві по і-ому виробу, що характеризує ступінь його готовності.

Коефіцієнт наростання витрат – це відношення середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до собівартості готового виробу.

В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості. Вона визначається за формулою:

або , (4.42)

де Г – процент готовності виробу на початок і кінець планового періоду;

Д_і – кількість днів з моменту запуску виробів у виробництво на початок і кінець планового періоду

Для оцінки залишків незавершеного виробництва у відпускних цінах їх собівартість множиться на коефіцієнт перерахунку собівартості продукції у товарну продукцію, який визначається як відношення товарної продукції у незмінних цінах до її собівартості.