Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Спец.предмети-ЕП / Планування і контроль на підприємстві Ден. 2012 .doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
1.76 Mб
Скачать

Питання для самоконтролю

    1. Які основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві?

    2. У чому суть календарного планування?

    3. Що таке диспетчерське регулювання в оперативно-календарному плануванні?

    4. Міжцехове та внутрішньоцехове планування, зміст та основні завдання.

    5. Що таке планово-облікова одиниця в системі ОКП, які види планово-облікових одиниць продукції Ви знаєте?

    6. Система оперативно-календарного планування, основні види.

    7. Чим відрізняються подетальна та позамовна системи оперативного планування? В чому особливості покомплектної системи?

Теми для підготовки доповідей і рефератів

    1. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного типу виробництва.

    2. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах серійного типу виробництва.

    3. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах масового типу виробництва.

Бібліографічний список

6,13,14,18,19,21,24

СемінарсьКе заняття № 2

Тема 9. Планування виробничої інфраструктури

підприємства

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання, щодо планування виробничої інфраструктури підприємства

План семінарського заняття

      1. Особливості функціонування та планування діяльності підрозділів виробничої інфраструктури.

      2. Планування діяльності інструментальних цехів.

      3. Планування діяльності ремонтного виробництва.

      4. Планування діяльності енергетичного господарства.

      5. Планування діяльності транспортного господарства.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних виробничих цехів.

Виробнича інфраструктура включає:

  • допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;

  • комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;

  • засоби збору та обробки інформації;

  • природоохоронні споруди.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

  • роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

  • низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

  • низький рівень механізації та автоматизації;

  • низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Під інструментом розуміють всі види технологічної оснастки: різальний, вимірювальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи та інші пристрої.

Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, які займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Річний план роботи інструментального цеху складається з поквартальною розбивкою і включає наступні розділи:

  1. Обсяг випуску продукції, в якому вказується обсяг продукції у грошовому та натуральному виразі.

  2. Чисельність та заробітна плата, що розраховується за аналогічними показниками основних цехів.

  3. Собівартість, де містяться калькуляції окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг, а також кошторис витрат на виробництво.

Сучасне підприємство оснащене дорогим і різноманітним обладнанням, автоматизованими системами, поточними лініями. Для надійної роботи обладнання вимагається систематичне технічне обслуговування, виконання ремонтних робіт та заходів із технічної діагностики.

Ремонт — це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Залежно від масштабів виробництва підприємства застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт:

  • централізовану - весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку;

  • децентралізовану - всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;

  • змішану - поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху.

Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування плануються на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків планово-попереджувального ремонту (ППР).

Відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу розробляється план роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ), який включає наступні розділи: виробничу програму, чисельність та заробітну плату, собівартість ремонтних робіт.

Виробнича програма складається в номенклатурному виразі та трудомісткості. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування, періодичних планових ремонтів і модернізації.

Під технічним обслуговуванням розуміють усунення дрібних несправностей засобів праці, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на капітальні та поточні (середні, малі).

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Він передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів (у тому числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Середній ремонт передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання.

Малий ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту.

Модернізація - це сукупність організаційно-технічних заходів із покращення основних параметрів і характеристик агрегатів. Модернізація передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних приладів та пристроїв.

Структура ремонтного циклу - перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.

Перед складанням плану ремонтних робіт необхідно проводити щорічний технічний огляд обладнання з метою уточнення його технічного стану. В плані вказуються терміни проведення ремонтів і оглядів по кожній обліковій одиниці. Вид чергового ремонту встановлюють згідно структури ремонтного циклу, а час його проведення - згідно нормативної тривалості міжремонтного періоду.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попереднього ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.

Графік планово-попереджувального ремонту (ППР) складається по кожному об'єкту засобів праці, в ньому зазначаються види чергових ремонтів, терміни виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річного графіку в залежності від завантаження ремонтних підрозділів розробляються квартальні та місячні графіки планово-попереджувального ремонту.

Виробнича діяльність сучасного промислового підприємства пов'язана із споживанням енергетичних ресурсів як власного виробництва, так і отриманих ззовні.

Основна задача енергообслуговування - надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі втрат. Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру технологічних процесів, а також від зв'язків підприємства з районними енергосистемами.

Вирішення завдань по енергозабезпеченню підприємства покладено на енергетичне господарство підприємства.

До складу енергетичного господарства підприємства входять такі його види:

  • електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

  • теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

  • газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

  • пічне - нагрівальні й термічні печі;

  • слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тому числі диспетчерського та селекторного);

  • енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

При розрахунку потреби в енергії та паливі необхідно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби, організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Нормування енергоспоживання полягає у визначенні його максимально допустимих витрат на відповідну облікову одиницю. Норми повинні відображати прогресивний рівень енерговикористання, що відповідає передовій технології і організації виробництва. Норми енергоспоживання розраховують як питомі витрати енергії на одиницю продукції, робочі місця, агрегати, а також по дільницях, цехах і підприємству в цілому.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.

Основними розділами плану є:

  • виробнича програма;

  • чисельність та заробітна плата;

  • собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в натуральному та вартісному виразі.

При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт - окремий кошторис). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб - із урахуванням непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собівартості відповідного виду енергії.

Робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність, в основному, визначається за нормативами обслуговування.

На сучасному промисловому підприємстві переміщується значна кількість різноманітних вантажів. Здійснення постійних виробничих взаємозв'язків між структурними підрозділами можливе лише при відповідному рівні організації транспортного господарства, що містить комплекс підрозділів, які займаються навантажувально-розвантажувальними роботами та переміщенням вантажів.

Основними завданнями транспортного господарства є:

  1. забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;

  2. оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;

  3. механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних робіт;

  4. підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;

  5. зниження собівартості транспортних операцій.

На підприємствах із великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. Транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту:

  • зовнішнього;

  • міжцехового;

  • внутрішньоцехового.

Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними, водними станціями та аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів.

Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами).

Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції у межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на:

а) загальноцеховий - перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями;

б) міжопераційний - зв'язок між окремими робочими місцями.

Організація діяльності транспортного господарства включає такі етапи:

  1. складається відомість і схеми вантажопотоків;

  2. вибирається система організації роботи транспорту;

  3. розраховується необхідна кількість транспортних засобів;

  4. складається графік роботи транспорту.

Вантажооборот — це загальна кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну), а під вантажним потоком розуміють кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), які переміщуються в певному напрямку між окремими пунктами. Із суми окремих вантажопотоків складається вантажооборот підприємства.

Розрізняють зовнішні та внутрішні вантажопотоки, які створюють відповідно зовнішній та внутрішній вантажооборот.

Для раціональної організації транспортного господарства та визначення вантажообороту на підприємстві потрібно скласти номенклатурну таблицю всіх вантажів, згрупувавши їх за певними ознаками. Дані таблиці за номенклатурою та кількості вантажів використовуються також для встановлення норм виробітку та розцінок на виконання транспортних робіт.

Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-економічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Здійснюється розробка річних, квартальних і місячних планів за такими розділами:

  • виробнича програма;

  • чисельність, заробітна плата;

  • собівартість.

Вихідними даними для її розробки є:

  • плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва (за зовнішніми перевезеннями);

  • виробнича програма обслуговуваних цехів згідно зі схемою вантажоперевезень, що діє на підприємстві (за внутрішніми перевезеннями);

  • дані про наявний склад транспортних засобів;

  • графіки технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;

  • нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних, навантажувально-розвантажувальних операцій.

Виробнича програма транспортного цеху складається з обсягів послуг у натуральному та вартісному виразі.

Номенклатурний план включає такі види робіт і послуг:

  • доставку матеріально-технічних цінностей на підприємство;

  • транспортування готової продукції підприємства до місця навантаження або до споживача;

  • внутрішньовиробничі вантажопотоки;

  • навантажувально-розвантажувальні роботи;

  • технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів і механізмів;

  • інші роботи та послуги.

При плануванні обсягів ремонтних робіт опрацьовуються графіки технічного обслуговування та ремонту транспорту; графік випуску транспорту на лінію; листки обліку технічного обслуговування та ремонту транспорту; норми пробігу до першого капітального ремонту; норми міжремонтного пробігу.

Планова чисельність робітників транспортного цеху розраховується за видами транспорту та типами транспортних засобів.

Планова чисельність водіїв автомашин, автокар та електрокар розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах (людино-годинах) роботи водіїв на лінії із врахуванням часу на технічне обслуговування та ремонт машин.