4. Аналіз і оцінка відхилень від прогнозованих показників за фінансовим планом

Четверте питання розкривається через факторний аналіз відхилень, що дозволяє визначити і оцінити чинники впливу, що зумовили відхилення, зробити певні висновки, висунути пропозиції щодо подолання негативних факторів і слабких місць, використання наявних резервів, а за потреби - коригування запланованих показників.

Аналіз і оцінку відхилень доцільно проводити з врахуванням основних ознак фінансової стабільності: рентабельності, платоспроможності, кредитоспроможності, ліквідності, ділової активності.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає завдання і зміст фінансового контролю на підприємстві?

2. Основні види і етапи фінансового контролю.

3. Інформаційне забезпечення фінансового контролю.

4. Як здійснюється контроль за надходженням і використанням грошових доходів?

5. Основні види грошових доходів на підприємствах.

6. Основні напрями використання грошових доходів від операційної діяльності.

7. Як здійснюється оперативний контроль за повнотою і своєчасністю надходження грошових доходів від операційної діяльності?

8. Основна мета контролю руху грошових потоків на підприємстві.

9. Яка мета і методика аналізу фінансових результатів діяльності підприємства?

10. Особливості аналізу і оцінки фінансових результатів діяльності на підприємствах і в організаціях з багатогалузевим характером діяльності.

11. Чинники впливу на фінансовий результат операційної діяльності та методика визначення величини впливу.

12. Як визначити сукупний маржинальний прибуток?

13. Для чого і як визначають коефіцієнт сукупного маржиналь-ного прибутку?

14. На що слід звернути увагу при аналізі складу і структури активів?

15. Які чинники впливають на зміну структури пасивів?

16. За яким документом і в якому розрізі можна прослідкувати причини змін власного капіталу за звітний рік?

17. Яка структура розміщення власного капіталу вважається оптимальною ?

18. Якими показниками оцінюється стан основних фондів?

19. Показники оцінки ефективності використання основних фондів та методика їх визначення.

20. Основні етапи аналізу і оцінки ефективності використання оборотних коштів.

21. Показники ефективності використання оборотних коштів та методика їх вирахування.

22. Показники оцінки ділової активності та методика їх вирахування.

23. Основні показники оцінки фінансового стану підприємства.

24. Чинники впливу на фінансовий стан підприємства.

25. Роль ділової активності у забезпеченні виконання фінансового плану і фінансової стабільності.

Завдання до самостійної роботи

1.Вивчення теоретичного матеріалу відповідно до програми навчальної дисципліни.

2. Засвоєння основних понять і термінів щодо контролю і аналізу виконання фінансового плану.

3.Вивчення законодавчих та інструктивних документів.

4. Конспектування першоджерел, підготувати відповіді на контрольні запитання.

5. Здійснити огляд періодичної та наукової літератури.

6. Підготуватись до практичних занять.

Тестові завдання

1. Контроль виконання фінансового плану проводиться з метою;

1. оперативного реагування на процеси формування і використання власного капіталу;

2. пошуку внутрігосподарських резервів збільшення обсягів діяльності підприємства;

3. забезпечення режиму економії витрат;

4. ресурсного забезпечення операційної та інвестиційної діяль­ності і отримання прогнозованих фінансових результатів.

2. Контроль за надходженням і використанням грошових доходів проводиться шляхом:

1. перевірки повноти надходження й ефективності використан­ня грошових доходів за даними бухгалтерського обліку;

2. аналізу відхилень від прогнозованого балансу грошових по­токів;

3. визначення межі беззбитковості;

4. перевірки ефективності використання капіталу в процесі гос­подарської діяльності.

3. Показник оцінки ефективності грошового потоку підприєм­ства можна розрахувати як співвідношення:

1. позитивного і негативного грошових потоків;

2. чистого і позитивного грошових потоків;

3. чистого і негативного грошових потоків;

4. чистого грошового потоку і суми позитивного і негативного грошових потоків.

4. Основним видом грошових доходів промислового підприємст­ва є:

1. доходи від інвестиційної діяльності;

2. доходи від фінансової діяльності;

доходи від реалізації готової продукції та напівфабрикатів;

3. доходи від надання послуг іншим підприємствам.

5. Основну питому вагу в грошових витратах торговельного підприємства становить:

1. заробітна плата і відрахування на соціальні заходи;

2. закупівельна вартість товарів;

3. торговельні надбавки (знижки);

4. витрати на збут.

6. Оперативне реагування на процес формування валового при­бутку фінансовий менеджер здійснює в процесі:

1. укладення угоди на поставку продукції;

2. формування ціни реалізації продукції;

3. перевірки тривалості операційного циклу;

4. контролю за рухом грошових потоків.

7. Повноту надходження готівкового виторгу в розрізі структур­них підрозділів можна перевірити за даними:

1. фінансової звітності;

2. товарно-грошових звітів;

3. касових звітів;

4. аналітичного обліку банківських операцій.

8. Своєчасність сплати податкових і неподаткових платежів мож­на перевірити за даними:

1. звіту про фінансові результати;

2. аналітичного обліку розрахунків з дебіторами;

3. виписок банку з поточного рахунку та додатків до них;

4. податкової декларації.

9. Підсумковий контроль виконання плану доходів витрат і при­бутку здійснюють за даними:

1. аналітичного обліку доходів і витрат;

2. звіту про фінансові результати;

3. звіту про рух капіталу;

4. бухгалтерського балансу.

10. Контроль за ефективністю розміщення власного капіталу здійснюється шляхом обчислення:

1. коефіцієнта фінансової незалежності;

2. коефіцієнта завантаженості обороту оборотними засобами;

3. коефіцієнта мобільності і величини робочого капіталу;

4. фондовіддачі сукупного капіталу.

11. Динаміка показників ефективності використання основних фондів характеризує:

1. стан основних фондів;

2. ефективність використання основних фондів на звітну дату;

3. співвідношення основних фондів і оборотних коштів;

4. ефективність використання капіталу, авансованого в основні фонди, за період дослідження.

12. Ефективність використання капіталу характеризується по­казниками:

1. платоспроможності і кредитоспроможності;

2. поточної і загальної ліквідності;

3. фондовіддачі і рентабельності капіталу;

4. обсягами реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

13. Контроль за дотриманням планових запасів матеріальних ак­тивів здійснюється за даними:

1. бухгалтерського балансу;

2. товарно-грошових звітів матеріально-відповідальних осіб;

3. даних аналітичного обліку матеріальних запасів;

4. усі відповіді правильні.

14. Фактичну наявність власних оборотних коштів визначають на основі:

1. даних звіту про фінансові результати;

2. балансу грошових ресурсів;

3. бухгалтерського балансу;

4. звіту про рух капіталу.

15. Позитивне відхилення (+) величини власних коштів в обо­роті від нормативу сприяє:

1. зміцненню фінансового стану;

2. підвищенню платоспроможності;

3. нарощуванню обсягів реалізації товарів;

4. 1 і 2 відповіді правильні.

16. Основними шляхами збільшення величини і частки власних коштів в обороті є:

1. збільшення обсягів діяльності;

2. збільшення нерозподіленого (реінвестованого) прибутку;

3. прискорення оборотності оборотних коштів;

4. 2 і 3 відповіді разом узяті.

17. Порівняльну оцінку виконання показників, передбачених балансом грошових ресурсів, можна дати на основі:

1. звіту про рух грошових потоків;

2. звіту про рух капіталу;

3. товарно-грошових звітів;

4. бухгалтерського балансу.

18. Контроль за використанням коштів, призначених на фінан­сування капітальних вкладень, здійснюється на основі:

1. звіту про виконання обсягів і структури капітальних вкладень;

2. залишків незавершеного будівництва;

3. залишку коштів, призначених на капітальні вкладення;

4. актів виконаних робіт.

19. Оцінка ефективності капітальних вкладень проводиться з врахуванням:

1. вар гості капітальних вкладень;

2. строку освоєння виробничих потужностей;

3. строку будівництва і вводу в експлуатацію;

4. вартості капітальних вкладень і очікуваного річного прибутку від експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.

20. Виконання кошторисів (балансів) використання коштів соціального призначення перевіряють з метою встановлення:

1. повноти використання коштів;

2. цілеспрямованості використання грошових ресурсів;

3. дотримання положень про порядок формування і використання коштів соціального спрямування;

4. 1 -3 відповіді разом узяті.

21. Порушення положень про використання коштів соціального спрямування призводить до:

1. нецільового використання коштів;

2. втрати колективом мотивації до підвищення продуктивності праці;

3. зниження ділової активності;

4. 1-3 відповіді разом узяті.

22. Збільшення величини і частки дебіторської заборгованості в оборотних активах означає:

1. ріст обсягів діяльності підприємства;

2. сповільнення строку інкасації заборгованості;

3. прискорення темпів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

4. збільшення боргових зобов'язань підприємства.

23. Коефіцієнт концентрації дебіторської заборгованості за її три­валістю визначається як співвідношення:

1. величини дебіторської заборгованості до оборотних активів;

1. величини дебіторської заборгованості до кредиторської забор­гованості;

2. конкретних величин заборгованості за певним строком трива­лості до загальної її величини;

3. дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги до за­гальної величини оборотних активів.

24. Чи впливає ріст кредиторської заборгованості позитивно на фінансовий стан підприємства:

1. ні;

2. так;

3. за умови рентабельності обороту;

4. за умови підвищення коефіцієнту поточної ліквідності.

25. Контроль і аналіз виконання фінансового плану здійснюєть­ся з метою:

1. оперативного реагування на хід виконання плану;

2. запобігання ризику невиконання фінансового плану;

3. пошуку внутрігосподарських резервів прискореного виконан­ня планових завдань;

4. всі відповіді правильні.

26. Ступінь досягнення прогнозованої фінансової стабільності можна перевірити за показниками:

1. ліквідності;

2. фінансової незалежності;

3. рентабельності;

4. всі відповіді правильні.

27. Аналіз відхилень від прогнозованих показників за фінансо­вим планом проводиться з метою:

1. визначення шляхів збільшення обсягів діяльності підприємства;

2. визначення чинників впливу на кінцевий фінансовий результат;

1. всебічної оцінки та прийняття оперативних рішень щодо за­безпечення виконання фінансового плану;

3. пошуку шляхів підвищення рентабельності власного капіталу.

28. При розрахунку показника рентабельності сукупного капіта­лу використовують:

1. прибуток від звичайної діяльності;

2. прибуток від операційної діяльності;

3. чистий прибуток;

4. валовий прибуток.

29. При розрахунку показника рентабельності власного капіта­лу використовують:

1. чистий дохід;

2. валовий прибуток;

3. нерозподілений прибуток;

4. чистий прибуток.

30. Фінансова стабільність досягається шляхом:

1. налагодженого фінансового планування і прогнозування;

2. виконання обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

1. фінансового планування, контролю і прийняття управлінських рішень щодо ефективності використання власного капіталу;

3. 1-3 відповідей разом.

Термінологічний словник ключових понять

Аналіз беззбитковості, аналіз грошових потоків, ділова активність, ефективність використання активів, ефективність інвестиційної діяльності, мінімізація затрат, рентабельність капіталу, факторний аналіз, фінансовий ризик.

Рекомендована література

[1, 2, 3, 4, 6, 8, 9, 11, 12, 14, 18, 19, 22, 24, 28]

3. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

МОДУЛЬ І

ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Змістовий модуль 1. Теоретичні основи финансового планування та прогнозування

Практичне заняття № 1

Тема 1: Основи фінансового планування і прогнозування

План заняття

1. Сутність, задачі і принципи фінансового планування та прогнозування на підприємстві.

2. Методи фінансового планування.

3. Типи, види та методи фінансового прогнозування.

Навчальні цілі

Цілями проведення практичного заняття є:Закріпити теоретичні знання і сформувати практичні навики фінансового планування на основі методу аналізу лінійне програмування

Обладнання, яке потрібне для проведення практичного заняття

1. Методичні рекомендації.

2. Контрольні завдання.

3. Мікрокалькулятори.

Методичні рекомендації до практичного заняття

Задача лінійного програмування може бути сформульована наступним чином: якщо відомі ресурси підприємства і норми витрат цих ресурсів на одиницю виміру галузі, то треба визначити такі розміри галузі, які забезпечують максимальний виробничий результат.

Порядок формування моделі наступний.

Допустимо, що в підприємстві є т видів ресурсів (1, 2, 3, .... т) у кількості b₁, b₂, b₃, …, b_m і галузей (1, 2, 3 ,..., п), причому на одиницю галузі витрачаються ресурси в кількості a_ij, де i — номер будь-якого ресурсу від 1 до m, а j — номер будь-якої галузі від 1 до n. Відома також продукція, яка одержувана з одиниці виміру галузі, с1, с2, с3, ..., с_n. Необхідно визначити такі невіємні значення змінних величин (значення галузей) х₁  0, х₂  0, х₃  0, ..., х_n  0, які в сумі забезпечують максимальний вихід продукції в грошовому вираженні. З врахуванням цієї постановки і зазначених позначень перший ресурс b₁ буде розподілений так:

а₁₁х₁ + а₁₂х₂ + а₁₃х₃ +...+ а_1nх_n  b₁ (4)

Цей вираз означає, що сумарна витрата першого ресурсу не може перевищувати його наявності в підприємстві. Аналогічно можна записати використання всіх наявних ресурсів від b₁ до b_т.

Як випливає з постановки, ціль задачі — одержати максимальний дохід.

Цільова функція може бути записана так:

с₁х₁ + с₂х₂ + с₃х₃ +...+ с_nх_n  max. (5)

Наведемо цю задачу у матричній формі:

Обмеження	Змінні величини					Тип і обсяг обмежень (ресурсів)
	х1	x2	x3	...	xn
1-й ресурс	а11	а12	а13	...	а1n	b1
2-й ресурс	а21	a22	a23	...	а1n	b2
3-й ресурс	а31	а32	а33	...	а1n	b3
						...
m-й ресурс	am1	am2	am3	...	amn	bm
Цільова функція – максимальний дохід	с1	с2	с3	...	cn	 max

Цю задачу можна виразити й у більш компактній формі:

знайти

(6)

при наступних умовах:

по витраті наявних у господарстві ресурсів

(7)

невідємності всіх змінних, включених у задачу

x_j0 (j=1, 2, 3, …, n). (8)

Це базова модель загальної задачі лінійного програмування. У кожнім конкретному випадку модель ускладнюється введенням різного роду обмежень, що можуть включати не тільки нерівності типу , але й обмеження типу  (більше або дорівнює), а також рівності (==).

Цільова функція може прагнути не тільки до максимуму, але і до мінімуму в залежності від постановки задачі.

Модель загальної задачі лінійного програмування складається з чотирьох основних елементів:

х_j — змінні величини, значення яких знаходяться в ході розвязку задачі;

b_i — система й обсяги обмежень;

a_ij — техніко-економічні коефіцієнти при змінних у системі обмежень;

с_j — коефіцієнти при змінній у цільовій функції, які називаються оцінками змінних.

Коротка характеристика цих елементів.

Змінні величини — це такі параметри задачі, значення яких знаходяться в процесі розвязку задачі. Починати розробку будь-якої задачі необхідно з визначення переліку змінних величин. Загальна кількість змінних у задачі визначається її характером, конкретними умовами підприємства (наприклад, зоною розташування й ін.), ступенем агрегування галузей або, навпаки, ступенем їхньої деталізації, можливістю збору інформації з кожної змінної і т.д.

Одиниці виміру змінних можуть бути різними. По своєму призначенню і характеру змінні можна умовно розділити на основні, додаткові і допоміжні.

До основних змінних відносяться ті, які безпосередньо є об'єктом пошуку і впливають на результат розвязку задачі.

Додаткові змінні утворяться в процесі перетворення нерівностей у рівняння (або в процесі перетворення задач зі стандартної в канонічну форму). Кожна додаткова змінна має визначений економічний зміст, який залежить від характеру обмеження. Наприклад, якщо обмеження відображає використання виробничого ресурсу, то додаткова змінна означає недовикористану частину ресурсу. Так, в обмеження а11х1 + а12х2 + а13х3 +...+ а1nхn  b1 вводиться додаткова змінна хn+1 зі знаком «плюс». Ненульове значення цієї змінної означає, що ресурс b1 у якійсь частині недовикористовується.

Якщо ж обмеження відображає мінімальну границю, то додаткова змінна буде означати можливий надлишок лівої частини нерівності над правою. Наприклад, а₁₁х₁ + а₁₂х₂ + а₁₃х₃ +...+ а_1nх_n  b_1, у даному випадку перетворимо нерівність у рівняння введенням додаткової змінної х_n+1: .

а₁₁х₁ + а₁₂х₂ + а₁₃х₃ +...+ а_1nх_n -х_n+1 = b₁ . (9)

Допоміжні змінні дозволяють одержати додаткову інформацію безпосередньо в процесі розвязку задачі, наприклад ступінь недостачі якого-небудь ресурсу або сумарне значення валової і товарної продукції, прибутку, валового і чистого доходу, матеріально-грошових витрат або будь-якого іншого показника. Допоміжні змінні полегшують моделювання окремих умов задачі.

Додаткові і допоміжні змінні завжди мають коефіцієнти, рівні “+1” або “-1”.

Система й обсяги обмежень. Обмеження задачі являють собою такі математичні вирази, які характеризують економічні умови задачі. Повнота відображення цих умов залежить від складу обмежень. Конкретних рекомендацій щодо кількості обмежень не існує. Однак у задачу варто включати лише ті обмеження, від яких залежить значення цільової функції. Так, якщо шляхом логічного аналізу виявлено, що той або інший ресурс не обмежує розвиток виробництва (недефіцитний), то нема необхідності по цьому ресурсу вводити в задачу обмеження.

Обмеження можуть бути виражені трьома типами лінійних співвідношень.

1. Сума добутків змінних величин на техніко-економічні коефіцієнти може дорівнювати константі або бути меншою ніж вона:

а₁₁х₁ + а₁₂х₂ + а₁₃х₃ +...+ а_1nх_n  b₁

Такого роду обмеження називають обмеженнями зверху, тому що ліва частина нерівності не може бути вище визначеної величини (константи).

2. Сума добутків змінних на коефіцієнти більша або дорівнює константі:

а₂₁х₁ + а₂₂х₂ + а₂₃х₃ +...+ а_2nх_n  b₂

2. Ці обмеження одержали назву обмеження знизу, тому що ліва частина нерівності не може бути нижче визначеної величини (константи).

3. Сума добутків змінних на коефіцієнти дорівнює константі:

а₃₁х₁ + а₃₂х₂ + а₃₃х₃ +...+ а_3nх_n = b₃

Ці обмеження характеризуються як тверді рівності, що небажані в задачах лінійного програмування, тому що зменшують можливість вибору (зменшують невизначеність системи). Але можливі такі умови, у яких ці обмеження необхідні.

За змістом всі обмеження умовно можна розділити на основні, додаткові і допоміжні.

Основні обмеження накладаються на всі або більшість змінних задач. Як правило, з їхньою допомогою відображаються основні умови задачі. Додаткові обмеження накладаються на частину змінних величин або на одну змінну. Вони вводяться, якщо необхідно обмежити зверху або знизу розміри окремих змінних. Тобто, додаткові обмеження відображають різні виникаючі в процесі моделювання додаткові умови. Але кожне додаткове обмеження звужує область вибору. Тому вводити їх у задачу слід обережно, у розумних межах і в необхідних випадках.

Допоміжні обмеження, як правило, самостійного значення не мають, і вводяться в задачу для формалізації окремих умов. До них відносять обмеження, що встановлюють пропорційний зв'язок між окремими змінними або їхніми групами.

Техніко-економічні коефіцієнти характеризують норму витрат виробничих ресурсів на одиницю виміру змінної величини. Головна вимога, яка ставиться перед техніко-економічними коефіцієнтами, — вірогідність і строга відповідність періоду планування. Отже, техніко-економічні коефіцієнти можуть бути розраховані по минулих періодах, якщо вирішується задача аналізу, і на різні планові періоди, якщо складається задача на поточний, перспективний або прогнозований планові періоди.

Норми витрат виробничих ресурсів доцільніше визначати по технологічних картах або ж по довідниках, але з урахуванням конкретних умов (технічних, технологічних і т.д.). Для більш детального відображення використання деяких ресурсів норму витрат розраховують не тільки на весь рік, але і за окремі періоди року.

В деяких випадках техніко-економічні коефіцієнти при змінних виражають пропорційність між різними величинами.

Оцінки змінних у цільовій функції залежать від прийнятого критерію оптимальності. Вони можуть бути виражені як у натуральній, так і у вартісній формі. Натуральні оцінки змінних застосовуються в тих випадках, коли розраховується максимум виробництва одного або декількох однорідних видів продукції або одного виду продукції, але при фіксованому значенні інших. Однак частіше формулювання критерію оптимальності пов'язане з грошовими оцінками, і тому доводиться мати справу з цінами на продукцію. Оскільки ціни залежать від якості продукції, термінів її реалізації, обсягів продукції і від багатьох інших факторів, то важко встановити ціни на перспективу, точно відповідним умовам системи, що моделюється. Тому в задачах поточного планування рекомендується використовувати фактично сформовані середньо реалізаційні ціни за декілька попередніх років, а в задачах перспективного планування — існуючі закупівельні ціни.

Вартісна форма оцінок змінних у цільовій функції може бути не пов'язана з ціною. Так, якщо вирішується задача на критерій мінімуму грошово-матеріальних витрат, то й оцінки будуть виражати грошово-матеріальні витрати. Більш достовірною в цьому випадку буде інформація, взята з технологічних карт. Треба тільки мати на увазі, що витрати на виробництво продукції бувають умовно-постійні, тобто незалежні від продуктивності. Інша частина витрат залежить від величини виробленої продукції, тому що додатково отримана продукція вимагає додаткових витрат. Оцінки змінних завжди відповідають критерію оптимальності.

Прийнято вважати, що критерії оптимальності можуть бути глобальними, і локальними. Для задач промислових підприємств найбільш розповсюдженими варто вважати наступні локальні критерії оптимальності:

- максимум виробництва валової продукції в натуральному або грошовому вираженні;

- максимум товарної продукції в грошовому вираженні;

- максимум валового прибутку;

- максимум чистого доходу або прибутку;

- мінімум виробничих витрат на виробництво заданої кількості продукції;

- мінімум приведених витрат, що враховують поточні виробничі витрати і капітальні вкладення з обліком їхньої нормативної окупності.

Існують також способи розвязку задач на критеріальний комплекс, що дозволяє одержати результати з врахуванням декількох критеріїв оптимальності. По суті, ціль кожного способу — одержання максимальної кількості продукції при відносно мінімальних витратах на одиницю продукції. І якщо при розвязку задачі ця мета досягається, то можна зробити висновок, що задача поставлена правильно, а критерій оптимальності цілком обґрунтований.

Задачі такого типу можна розраховувати за допомогою інформаційних технологій пошуку рішень, у тому числі засобами пакету MS Excel.