7. Перевага Aramco

У період з 1979 по 1981 р. влада Саудівської Аравії серйозно розійшлася з іншими членами Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК) у думці про те, скільки повинен коштувати барель сирої нафти. Так звані «яструби» хотіли, щоб ціна на нафту була високою. Саудівська Аравія, побоюючись того, що високі ціни підштовхнуть інші країни до пошуку нових, більше дешевих родовищ і стимулюють споживачів до економії енергії, вважала найбільш вигідною довгостроковою стратегією збереження ціни на нафту на низькому рівні. Дії уряду Саудівської Аравії привели до виникнення так званої «переваги Агатсо», а також до найбільшого за всю історію поверненню податків, пов'язаному із трансферним ціноутворенням.

Агатсо починала свою діяльність як консорціум чотирьох американських нафтових компаній - Chevron, Exxon, Mobil й Texaco, - що спочатку контролювала саудівські родовища. Згодом Exxon об'єдналася з Mobil, a Chevron злилася з Texaco. У 1970-і рр. нафтові резерви Агатсо були експропрійовані владою Саудівської Аравії, але й після цього консорціум продовжував відігравати провідну роль у маркетингу саудівської нафти. Перевага Агатсо виникла у січні 1979 р., коли Ахмед Заки Ямани, саудівський нафтовий міністр, направив у консорціум лист, що забороняє продавати нафту за цінами, що перевищують розцінки його міністерства. Ця ціна була набагато нижче тієї, що пропонувалася на світовому ринку сирої нафти. Партнери Агатсо, не бажаючи псувати відносини із владою, покірно виконали вимогу Ямани. Вони продавали сиру нафту своїм закордонним нафтоперегінним заводам, а ті виготовляли з її бензин, дизельне паливо та інші нафтопродукти. Треба сказати, що в директиві Ямани говорилося тільки про ціну на сиру нафту. Продукти її перегонки кожна із чотирьох компаній могла реалізовувати за ринковими цінами, що вони й зробили. Оскільки закупівлю сирої нафти вони здійснювали за ціною нижче ринкової, нафтоперегінні заводи витягли величезний прибуток. (Для питливих пояснимо, що для Ямани наслідки того листа були аж ніяк не байдужі. Його дії були продиктовані численними політичними причинами.)

У грошовому вираженні перевага Агатсо була величезною. У 1979-1981 рр. нафтоперегінні заводи Exxon заробили додаткові $4,5 млрд., а чистий прибуток нафтоперегінних заводів Texaco, за деякими оцінками, склав $ 1,8 млрд. Тому що ці прибутки були отримані закордонними дочірніми компаніями нафтових корпорацій, вони за правилом відстрочки не підпадали під американське оподатковування - у всякому разі, так думали нафтові компанії. Податкове управління США думало інакше, стверджуючи, що прибуток отриманий не за рахунок перегонки нафти, а за рахунок маркетингової діяльності двох компаній. У зв'язку із цим управління зажадало перевести $4,5 млрд. й $1,8 млрд. прибутку з нафтоперегінних дочірніх компаній відповідно в Exxon й Texaco (батьківські корпорації). Підкорися нафтові компанії цій вимозі, їм довелося б платити американські податки на прибуток по повній програмі.

Не дивно, що обидві заявили протест. Exxon й Texaco послалися на чіткі інструкції міністерства суверенної, дружньої країни. Відповідно до листа Ямани, стверджували вони, батьківські компанії не могли мати вигоду з низьких цін на сиру нафту, тому що їм було заборонено перепродувати її по ринковій вартості. Перевагою Агатсо могли скористатися тільки організації, що стоять на наступних ланках ланцюжка виробництва-дистрибуції. А цією наступною ланкою виявилися іноземні нафтоперегінні заводи, що належать індивідуальним партнерам Агатсо, - вони й скористалися перевагою, що виникла. Exxon й Texaco також відзначили, що Сполучені Штати тиснуть на владу Саудівської Аравії для того, щоб та знизила ціну сирої нафти, і що офіційні особи США прекрасно розуміють, що результатом такої політики буде збільшення прибутку від виробництва нафтопродуктів.

Першим підсумком довгого судовиго розгляду стало рішення у справі Texaco. Податковий суд США погодився з доводами компанії. Суд вирішив, що $1,8 млрд. додаткового прибутку, отриманого у результаті переваги Агатсо, зароблені дочірніми компаніями й не підлягають оподаткуванню на прибуток доти, поки цей прибуток не буде репатрійований у батьківську корпорацію у формі дивідендів. Федеральний апеляційний суд підтримав вердикт Податкового суду, а у квітні 1997 р. Верховний суд США відмовив Податковому управлінню у розгляді апеляції на рішення апеляційного суду. За оцінками Texaco було повернуто податків на суму $700 млн.

Питання:

1. Який підрозділ Texaco у дійсності «заробив» перевагу Агатсо? Сама Агатсо? Закордонні нафтоперегінні заводи Texaco? Маркетингова діяльність Texaco? Або материнська компанія?

2. Якби Агатсо продала сиру нафту американським нафтоперегінним заводам Texaco, змогла б та уникнути сплати американських податків з додаткового прибутку?

3. Ямани створив перевагу Агатсо частково тому, що з боку США на нього здійснювався сильний дипломатичний тиск. Чи необхідно було б у цьому зв'язку зажадати від Exxon й Texaco продажу їхньої частки сирої нафти не іноземним, а американським дочірнім нафтоперегінним заводам?

4. Юристи Податкового управління США стверджували, що постанова апеляційного суду відкриває «схему уникнення від американських податків. (Вона)... дає американським корпораціям значні податкові стимули для сприяння введенню або підпаданню під вигідні іноземні "правові обмеження", "потребуючі" від таких корпорацій уникнення від американського оподатковування». Чи згодні ви із цією позицією Податкового управління? Чи це всього лише реакція «скривдженого»?