Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Управління фінансовою санацією підприємства / Управління фінансовою санацією підприємства Заоч. Маг. 2013 .doc
Скачиваний:
37
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
1.95 Mб
Скачать

2. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Кредитори можуть діяти одним із розглянутих далі способів.

1. Звернення до господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з подальшою його ліквідацією.

2. Мораторій. У такому разі кредитор не надає додаткових кредитів і протягом певного періоду не вимагає виконання грошових зобов'язань, строк сплати яких настав.

3. Участь у санації боржника. Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так і комерційних); очікуваних доходів у разі успішного завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санації тощо.

Форми фінансової участі кредиторів у санації боржника:

1) реструктуризація наявної заборгованості;

2) зменшення або списання заборгованості;

3) надання санаційних кредитів.

Розрізняють групи кредиторів:

  • банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позиками);

  • постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину, матеріали, комплектуючі, обладнання, устаткування тощо);

  • споживачі готової продукції (за авансами одержаної);

  • працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);

  • державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами).

До основних форм реструктуризації заборгованості належать:

а) трансформація боргу у власність та конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;

б) пролонгація строків сплати.

Трансформація боргу у власність – це реструктуризація заборгованості, яка передбачає конверсію (трансформацію) боргу у власність. Це означає, що підприємства-боржники стимулюють кредиторів до придбання корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. У результаті такої операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних і позикових коштів зазнає сприятливих для підприємства змін.

Конверсія боргу у власність може відбуватися шляхом :

  • емісії нових корпоративних прав;

  • викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою їх подальшого обміну на боргові вимоги;

  • емісії (обміну) конверсійних облігацій.

Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими кредиторами (обслуговуючим банком), які повірили в санаційну спроможність боржника і очікують на його прибутки в майбутньому. Відповідну операцію можна розглядати як внесок кредитора до статутного фонду боржника. Це можуть бути як грошові кошти, так і матеріальні цінності.

Конверсія боргу у власність може призвести до того, що колишні власники втратять контроль над підприємством, а колишній кредитор, ставши співвласником, братиме активну участь в управлінні підприємством та у виробленні загальної стратегії його розвитку.

Для кредитора такого роду операція пов'язана з ризиком повної або часткової втрати вимог, оскільки після того як боржник стане власником корпоративних прав, його вимоги погашатимуться нарівні з вимогами інших співвласників після кредиторів.

Пролонгація та списання заборгованості також активно використовується як джерело фінансування фінансової санації підприємства.

Відстрочені (пролонговані) кредити — це кредити, за якими строк дії кредитного договору продовжений та змінені його умови з об'єктивних причин, які призвели до несвоєчасного повернення позики.

Списання заборгованості означає відмову кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржникові. Списати заборгованість можна в одній із таких двох форм:

а) повної або часткової відмови від своїх вимог;

в) відмови від кредитного забезпечення.

Списувати заборгованість, як і конвертувати борг у власність, можуть великі кредитори, які зацікавлені в збереженні довгострокових фінансового-господарських відносин з підприємством. У результаті списання заборгованості поліпшується структура капіталу підприємства, підвищуються його платоспроможність та ліквідність.

Вітчизняне законодавство розглядає списання заборгованості як безповоротну фінансову допомогу з усіма податковими наслідками. У результаті списання заборгованості підприємство-боржник отримує санаційний прибуток. Якщо одержувач санаційного прибутку має збитки за результатами своєї господарської діяльності, то цей прибуток підлягає оподаткуванню лише в частині, що перевищує збитки підприємства.

Кредитори в разі виникнення простроченої заборгованості мають негайно звертатися з позовом до господарського суду, тоді вони зможуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. Інакше кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування.

Завдяки наданню санаційних кредитів підвищується платоспроможність боржника, оскільки залучаються ліквідні засоби. Проте структура капіталу погіршується та знижується рівень фінансової незалежності підприємства через зростання частки позичкового капіталу.

Особливості санаційних кредитів:

1) надання кредиторами позик за максимальними ставками (підвищена ризикованість);

2) вимога кредиторами першокласного кредитного забезпечення (мінімізація ризику неповернення позик).

За такої форми участі кредиторів у санації вони можуть або безпосередньо надавати санаційні кредити, або ставати гарантом повернення такого роду кредитів.

Санаційні кредити можуть бути лише середньо- або довгостроковими, оскільки лише за таких умов можуть фінансуватися капітальні вкладення, тобто санаційні заходи виробничо-технічного характеру. Короткострокові кредити, які надаються у разі тимчасових фінансових труднощів, не можна розглядати як фінансову базу для проведення санації підприємств.

Санаційні кредити надаються, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство; банком, що володіє пакетом корпоративних прав боржника або банківським консорціумом. Вирішальним у наданні санаційного кредиту є позитивний висновок аудитора про санаційну спроможність підприємства, наявність якого є необхідною передумовою надання санаційних кредитів.

Іноді, щоб акумулювати кредитні ресурси (як у національній так і в іноземній валюті) з метою кредитування значних за обсягом санаційних програм, зменшення кредитних ризиків, додержання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника, комерційні банки можуть об'єднуватися у консорціуми (санаційні консорціуми).

Банківські консорціуми це засновані на паритетних засадах тимчасові об'єднання банків, створювані для координації дій під час виконання різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої та ризикованої угоди. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів сприяють об'єднанню кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтриманню ліквідності балансів окремих банків.

Кредитування санаційних проектів пов'язане зі значними ризиками. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках підприємства-боржника чи на великий пакет його акцій або сподіваючись отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для виробництва) тощо. Можна вжити ряд заходів щодо зменшення ризиків, пов'язаних із кредитуванням підприємств, що перебувають у кризі. Поряд із консорціумним кредитуванням вельми надійним засобом зменшення ризиків кредитора є призначення ним на період санації на керівні посади підприємства-боржника своїх довірених осіб або встановлення контролю над підприємством.

Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства-боржника можуть застосовуватися в досудовому порядку, тобто до початку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. Під час провадження справи на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами може бути укладена мирова угода, згідно з якою кредитори також можуть брати участь у санації боржника.

З метою раціонального формування портфелю позикового капіталу підприємства виникає необхідність здійснення порівняльної оцінки ефективності формування позикових фінансових ресурсів у розрізі окремих їх видів і форм. Основу такої оцінки складає визначення вартості залучуваного позикового капіталу за окремими елементами.

Розглянемо методики оцінки та особливості управління вартістю позикового капіталу у розрізі базових його елементів:

1. Вартість банківського кредиту визначається на основі ставки відсотку за кредит,якаформуєосновнівитратинайого обслуговування і розраховується таким чином:

(8)

де Вбк- вартість позикового капіталу, залучуваного у формі банківського кредиту, %;

Сбк - ставка відсотку за банківський кредит, %;

(1 – Спп) - податковий коректор, де Ст - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом

к- рівень витрат по залученню банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю банківського кредиту зводиться до виявлення таких його пропозицій на фінансовому ринку, які цю вартість мінімізують як за ставкою відсотку за кредит, так і за іншими умовами його залучення.

Для оцінки альтернативних умов здійснення банківського кредиту- вання у розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник - "грант-елемент", що дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків із середніми умовами на фінансовому ринку (відповідно на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості кредитного періоду). Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою:

(9)

де ГЕ - показник грант-елементу, %;

Cбк інт- сума сплачуваного відсотку в конкретному інтервалі кредитного періоду;

Баморт - сума амортизованого основного боргу в конкретному інтервалі кредитного періоду;

БК - загальна сума банківського кредиту, залучуваного підприємством;

і - середня ставка відсотку за кредит, що склалася на фінансовому ринку за аналогічними кредитними інструментами, виражена десятковим дробом;

п - конкретний інтервал кредитного періоду, за яким здійснюється платіж коштів комерційному банку;

t - загальна тривалість кредитного періоду, виражена кількістю інтервалів, що входять до нього.

Оскільки грант-елемент порівнює відхилення вартості залучення конкретного кредиту від середньо ринкового (виражене у відсотках до суми кредиту), його значення можуть характеризуватись як позитивною, так і негативною величинами. Ранжуючи значення грант-елементу можна оцінити рівень ефективності умов залучення підприємством фінансового кредиту відповідно до пропозицій окремих комерційних банків.

2. Вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій, оцінюється за базою ставки відсотку за нею, що формуєсуму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається за іншими умовами, то базою оцінки виступає загальна сума дисконту за нею, сплачувана при погашенні.

У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

(10)

де Вобл - вартість позикового капіталу, залучуваного за рахунок емісії облігацій, %;

Собл - ставка купонного відсотку по облігації, %;

ЕВ - рівень емісійних витрат по відношенню до об'єму емісії, виражений десятковим дробом.

У другому випадку розрахунок вартості здійснюється за наступною формулою:

(11)

де Д: - середньорічна сума дисконту за облігацією;

Но - номінал облігації, що підлягає погашенню.

Управління вартістю капіталу, що залучається в цьому випадку зводиться до розробки відповідної емісійної політики, що забезпечує повну реалізацію емітованих облігацій на умовах не вище середньо ринкових.

3. Товарний (комерційний) кредит, що надається підприємством у формі відстрочки платежу за надані ним сировину, матеріали або капітальні товари.

Вартість товарного (комерційного) кредиту оцінюється у розрізі двох форм його надання:

а) за кредитом у формі короткострокової відстрочки платежу розрахунок вартості товарного (комерційного) кредиту здійснюється за формулою:

(12)

де Вкор - вартість товарного (комерційного) кредиту, що надається на умовах короткострокової відстрочки платежу, %;

Цгот - розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, %;

Пвідстр- період надання відстрочки платежу за продукцію, в днях.

Враховуючи, що вартість залучення такого виду позикового капіталу носить прихований характер, основу управління цією вартістю складає обов'язкова оцінка її у річній ставці за кожним товарним (комерційним) кредитом, що надається та її порівняння з вартістю залучення аналогічного банківського кредиту;

б) вартість товарного (комерційного) кредиту, що надається підприємству в формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселем формується на тих самих умовах, що й банківського, однак має враховувати при цьому втрату цінової знижки за готівковий платіж за продукцію:

(13)

де Втквекс - вартість товарного (комерційного) кредиту в формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселя, %;

Свекс - ставка відсотку за вексельний кредит, %;

Цгот - розмір цінової знижки, надаваної постачальником при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю цієї форми товарного кредиту, як і банківським, зводиться до пошуку варіантів поставок аналогічної продукції, що мінімізує розміри цієї вартості.

Механізм мінімізації вартості залучення товарного (комерційного) кредиту може бути представлений наступною формулою:

(14)

де Цнт - розмір цінової знижки при здійсненні готівкового платежу за продукцію, виражений десятковим дробом;

Пеідстперіод надання відстрочки платежу у відповідності до умов товарного (комерційного) кредиту, в днях.

Мінімізуючи вартість залучення товарного (комерційного) кредиту необхідно забезпечувати наступну умову: за жодним товарним кредитом вартість залучення не повинна перевищувати рівень ставки відсотку за короткостроковий банківський кредит з аналогічним періодом (інакше більш вигідним виявиться залучення банківського кредиту для розрахунку з постачальником).

У процесі залучення комерційного кредиту мають бути виключені поза фінансові форми впливу з боку кредиторів (нав'язування непотрібного асортименту товарів, продукції низької якості, вимоги припинення господарських відносин з конкурентами продавця тощо).

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується за нульовою ставкою і представляє собою безкоштовне фінансування підприємства за рахунок цього виду позикового капіталу.

Внутрішня кредиторська заборгованість характеризується як короткостроковий вид залучених підприємством позикових коштів, що формуються ним за рахунок внутрішніх джерел, і тому можуть бути використані як інвестиційні ресурси лише на постінвестиційній (експлуатаційній) стадії фінансового процесу. Нарахування коштів за різними видами цих рахунків проводяться підприємством щоденно (по мірі здійснення поточних господарських операцій), а погашення зобов'язань за цією внутрішньою заборгованістю у певні (встановлені) строки в діапазоні до одного місяця. Оскільки з моменту нарахування кошти, що входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості, вже не є власністю підприємства, а лише використовуються ним до настання терміну погашення зобов'язань, за своїм економічним змістом вони є різновидом позикового капіталу.

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю носить диференційований характер, що визначається її видами. Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості, що є об'єктами управління на підприємстві, є:

  • заборгованість з оплати праці;

  • заборгованість по відрахуванням до позабюджетних фондів - соціального страхування, медичного страхування, пенсійний;

  • заборгованість по перерахуванням податків до бюджетів різних рівнів;

  • заборгованість по перерахуванням внесків на страхування майна підприємства;

  • заборгованість по перерахуванням внесків на особисте страхування персоналу;

  • заборгованість по розрахунках з дочірніми підприємствами;

  • інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів позикового капіталу та питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його сумі може бути визначена середньозважена вартість позикових фінансових ресурсів підприємства.