2 курс. Ден. ФК, УП, ЕП 12 / Економіка природокористування Макарова Н.С. та ін. Навчальний посібник 2007 / 8

ТЕМА 6

РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ Й ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ВТОРИННИХ РЕСУРСІВ

6.1.Поняття, класифікація і проблема відходів у контексті переходу до екостійкого розвитку.

6.2.Роль науково-технічного прогресу (НТП) у ресурсозбереженні.

6.3.Еколого-економічні пріоритети у вирішенні проблеми відходів.

6.1. Поняття, класифікація і проблема відходів у контексті переходу до екостійкого розвитку

Постійним і звичним атрибутом нашого буття став загрозливий стан навколишнього середовища.

Загальний обсяг накопичених в Україні відходів складає – 23-25 млрд. т. Додатково до цього щорічно у водоймища України скидаються понад 1 м3 стічних вод без будь-якого очищення. Нині доводиться з прикрістю констатувати, що після прийняття Закону України “Про відходи” з метою істотного оздоровлення екологічної (і не тільки) ситуації в нашій країні, майже нічого не зроблено для його реалізації.

Законодавство про відходи складається з законів України “Про відходи”, ”Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про металобрухт”, Кодексу України про надра та інших нормативно-правових актів.

Відходи (Закон України “Про відходи”, ст.1) - будь-які речовини, матеріали й предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення, яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення [43].

Небезпечні відходи - відходи, які мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, що створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища й здоров'я людини і потребують спеціальних методів та засобів їхнього використання.

Із розвитком промисловості у відходах все більшу частку стали займати штучні компоненти. Стрибкоподібна якісна зміна відходів відбулося в ХІХ – ХХ ст. у зв'язку зі створенням великої промисловості й насамперед хімічних виробництв, що випускають штучні матеріали, які у природному циклі не функціонують.

133

Відходи умовно можна поділити на дві великі групи (рис. 6.1): промислові, які утворюються в результаті виробничих циклів; відходи споживання (побутові), що утворюються в результаті життєвого циклу людини.

Відходи

Промислові Побутові

Сміття Відходи

Рис. 6.1. Класифікація основних видів відходів

Розглянемо основні види відходів більш детально:

- відходи виробництва (промислові відходи), які утворюються в результаті виробничих циклів. Являють собою залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися під час виробництва продукції чи при виконанні робіт, що втратили цілком чи частково первинні споживчі властивості.

Відходи виробництва – це все те, що утворилося у процесі виробництва чи після завершення його циклу, крім продуктів у вигляді енергії чи речовин, тобто предметів виробництва.

Згідно з цим визначенням до відходів виробництва належать залишки багатокомпонентної природної сировини після витягу з неї цільового продукту, наприклад, порожньої рудної породи, розкривної породи гірських розробок, шлаків і золи теплових електростанцій, доменних шлаків і горілої землі опок металургійного виробництва, металевої стружки машинобудівних підприємств та ін. Окрім того, до відходів виробництва належать значні відходи лісової, деревообробної, текстильної й іншої галузей промисловості, шляхобудівельної індустрії та сучасного агропромислового комплексу (гнійосховище, невикористані хімічні добрива і пестициди, необладнані місця для поховання загиблих під час епідемій тварин тощо).

У принципі відходами виробництва є й речовини, які містяться в технологічних газах, що випаровуються (димові), чи у стічних водах підприємств, які використовують воду під час технологічних процесів. Ці газоподібні й рідкі види відходів, звичайно, розглядаються в рамках екологічних проблем забруднення атмосферного повітря й водяного басейну Землі та їх охорони. У промисловій екології під відходами виробництва розуміють відходи, що знаходяться

134

у твердому агрегатному стані (деякі газоподібні й рідкі відходи можуть переходити у тверду фазу, наприклад у фільтрах або відстійниках).

Усі тверді відходи виробництва (ТВВ) варто поділити на такі групи:

-відходи металопереробних виробничих підрозділів;

-відходи металургійних виробничих підрозділів;

-відходи скляних і керамічних виробництв;

-відходи при виробництві полімерних матеріалів синтетичної хімії (у тому числі відходи гуми і гумовотехнічних виробів);

-відходи з природних полімерних матеріалів (відходи деревини, картону, целюлозно-паперові відходи, відходи кератину, казеїну, колагену);

-відходи опалювальних систем;

-волокнисті відходи;

-радіоактивні відходи;

-відходи споживання (побутові відходи), що утворюються в результаті життєвого циклу людини та являють собою вироби і матеріали, які втратили свої споживчі властивості в результаті фізичного чи морального зносу й видаляються як небажані чи марні, що стосується і до відходів споживання – промислових та побутових.

Промислові відходи споживання – машини, верстати й інше застаріле обладнання підприємств.

До твердих побутових відходів належать картон, газетний, пакувальний чи споживчий папір, усіляка тара (дерев'яна, скляна, металева), предмети й вироби

здерева, металу, шкіри, скла, пластмаси, текстилю й інших матеріалів, які вийшли з ужитку чи втратили споживчі властивості, застарілі побутові прилади, що вийшли з ладу – сміття, а також сільськогосподарські й комунальні харчові відходи.

Тверді побутові відходи (ТБВ) варто поділити на такі групи:

А. Відходи з природних матеріалів (ВПМ): харчові (гниючі) відходи; від-

ходи медичних, лікувальних, науково-дослідницьких організацій, у тому числі хірургії та стоматології, а також, можливо, відходи лікувальних ветеринарних установ.

Полімерні відходи з природних матеріалів, у тому числі відходи деревини, картону, целюлозно-паперові, обгорткові матеріали.

Б. Виробничі відходи: металеві відходи; відходи відпрацьованих хімічних джерел струму; бій скла і склопосуду.

Відходи полімерних матеріалів синтетичної хімії, у тому числі гума, гумовотехнічні вироби та всі обгорткові матеріали і полімерна тара з продуктів синтетичної хімії.

Особлива категорія відходів (головним чином, промислових) – це радіоактивні відходи (РАВ), що утворюються при видобутку, виробництві й використанні радіоактивних речовин в якості пального для атомних електростанцій транспортних засобів (наприклад, атомних підводних човнів) та інших цілей.

Відходи – невикористовуванні для виробництва даної продукції окремі компоненти сировини чи речовини, які виникають у ході технологічних процесів, що не піддаються утилізації в даному виробництві. Основна кількість твердих від-

135

ходів утвориться при видобутку корисних копалин, їх збагаченні і переробці сировинного концентрату. Відходами видобутку корисних копалин є гірські породи, що добуваються попутно. Основна маса таких порід утвориться при видобутку вугілля, руд чорних і кольорових металів, а також у процесі їх збагачення. При переробці сировинного концентрату в готову продукцію на підприємствах утворюються різноманітні відходи: доменні, сталеплавильні, феросплавні, ливарні шлаки, зола, паливні шлаки тощо.

Складування твердих відходів відбувається гідравлічним і сухим способом. При сухому способі складування залежно від виду використовуваного транспорту роблять плоскі, платоподібні, одноярусні, багатоярусні терасовані, конічні відвали (терикони). На сході Україні накопичено у відвалах мільйони тонн твердих промислових відходів.

Актуальною є проблема як переробки відходів, так і створення для регіонів стратегії управління відходами, що покликана мінімізувати утворення відходів (чи запобігти їх утворенню).

В Україні матеріальні потоки характерні утворенням великої кількості відходів. Частка відходів у загальній масі матеріальних потоків перевищувала 97%. Тому оцінка потоків відходів із прийнятою точністю може дати уявлення і про загальну величину матеріальних потоків у країні.

Проблема відходів. Рівень використання ресурсів, насамперед невідновлюваних первинних природних ресурсів, на душу населення є одним із головних індикаторів екостійкого розвитку країни. В Україні рівень фактичних витрат невідновлюваних сировинних матеріалів (чавуну, цементу й мінеральних добрив) на душу населення в 1990 р. був в 1,8 – 4,2 рази вищий від середнього показника для 12 країн Європейського Союзу (ЄС-12) і в 5,7-19,4 рази більший від середньоєвропейських орієнтирів екостійкості для цих матеріалів. Фактичні показники витрат названих ресурсів перевищували орієнтири екостійкості в середньому в 9 разів.

Унаслідок багаторічного неефективного використання ресурсів утворилася величезна маса відходів, насамперед промислових. Ця маса матеріалів мало використовувалася (за поодинокими винятками, наприклад, металобрухт) і нагромаджувалася.

Сьогодні Україна посідає одне з перших місць у світі за масштабом, гостротою і складністю проблеми відходів. Промисловість, будівництво і галузі обслуговування мають надзвичайно високі показники відходності. Енергомісткість $ 1 ВВП в країні перевищує показники для найбільш розвинених країн більше ніж у 12 разів. Близько 80% цієї величини визначалася високою відходністю виробництва і тільки 20% - його прямою питомою енергоємністю, яка була залежно від виду виробництва в 1,3-6 разів більшою від аналогічних виробництв передових країн.

У загальній масі відходів частка промислових відходів перевищувала 95%. Промислові відходи є одним із голових джерел забруднення біосфери в країні. Вже сьогодні негативний вплив відходів і виробничо-технічної структури промисловості на біосферу і людину є порівняним. Поряд із проблемою промислових відходів дуже гострою є проблема твердих побутових відходів (ТПВ). Хоч

136

їх частка в загальному обсязі вироблених відходів не перевищувала 2%, що нижче ніж в країнах ЄС в 4,5 рази. Питома величина утворення ТПВ на душу населення перевищувала показник для країн ЄС більше ніж у 2 рази. Тому відносно низька частка ТПВ у загальному обсязі відходів зумовлена лише величезними обсягами промислових відходів.

Промисловість України практично виробляє відходи (98% від первинної сировини), а не товарну продукцію. При цьому на кожну тонну відходів припадало 0,6-0,8м3 стічних солоних вод [99].

Незважаючи на промисловий спад, у країні щорічно утворювалося понад 1,6 млрд. т промислових відходів. Їх щорічно нагромаджується близько 1,5 млрд.т. До цього потрібно додати більше як 2 млн.т відходів, що викидаються в атмосферу і що скидаються у водне середовище.

Поряд із збільшенням питомої матеріаломісткості виробництва виключно за рахунок скорочення його обсягів щорічна маса промислових відходів досягла 30 т/особу. Цей показник перевищував показник, наприклад, для США в 7 разів, для Німеччини майже в 38 разів, для Великої Британії – в 11 разів, для Фінляндії – в 47 разів.

У розрахунку на 1км2 площі країни величина утворених промислових відходів досягла 2488 т і була принаймні більшою в 6,5 рази, ніж у США, або у 3,2 рази більшою, ніж для країн ЄС – 12. В Україні на 1$ ВВП утворювалося промислових відходів за обережною мінімальною оцінкою в 50 разів більше, ніж, наприклад, в США. Промислових відходів накопичено біля 55 тис. т/км2 або близько 660 т/особу.

Більше як 90% всієї кількості промислових відходів нагромаджено і продовжує нагромаджуватися у 4 областях країни – Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Запорізькій. У Дніпропетровській і Донецькій областях нагромаджено (за оцінками незалежних експертів) близько 16 і 7 млрд.т, а згідно з даними офіційного обліку – на 25-30% менше. У гірничопромислових регіонах техногенне навантаження було значно більшим, ніж у середньому по країні. Наприклад, у Криворізькому залізорудному і Донецькому вугільному басейнах промислових відходів створювалося (біля) 1370 т/особу чи більше 3 млн. т/км2 у першому з них, а у другому – (біля) 9 т/особу і 1698 т/км2, а було накопичено (біля) 32876 т/особу або 73,6 млн. т/км2 у Криворізькому регіоні і 980 т/особу і 189 тис т/км2 у Донецькій області [99].

Токсичні відходи. За офіційними даними в складі промислових відходів щорічно утворюються 100-130 млн.т токсичних відходів, а за уточненою оцінкою – близько 350 млн.т. З них близько 9 млн.т (або 3,2 млн.т за офіційними даними) складають найбільш небезпечні відходи перших трьох класів небезпеки. (В Україні прийнята класифікація відходів за 4 класами небезпеки – надзвичайно і дуже небезпечні, небезпечні і малонебезпечні. Загальнодержавним обов’язковим стандартом визначений список відходів за їх уніфікованою технічною номенклатурою назв, що віднесені до кожного з названих класів).

В Україні токсичних відходів утворювалось, за офіційними даними, близько 2519 кг/особу (у 59 та 239 разів більше, ніж у Великій Британії та Фінляндії

137

відповідно), або 215 т/км2 (в 59 та 39 разів більше, ніж у Великій Британії та Фінляндії відповідно) [99].

Радіоактивні відходи (РАВ). У хвостосховищах підприємств для збагачення уранової руди нагромаджено більше як 84 млн.т радіоактивних відходів (РАВ) (активністю біля 140 тис. Кю). Кілька найбільших сховищ таких відходів розташовано у містах Жовті Води і Дніпродзержинськ. У кожному із сховищ міститься 14-30 млн.т відходів радіоактивністю 40-75 тис.Кю.

З кількістю промислових відходів, які щорічно утворюються, частка тих, що використовується, навіть за оптимістичною оцінкою, не перевищує 4%, зокрема використовуються тільки 3% різних гірничих відходів, майже 7% - відходів нафти, близько 1% - нафтошлаків, близько 18% - відходів мастильних рідин, близько 4% - металургійних шлаків. Токсичні відходи 1-3 класів небезпеки в середньому були використані менше як на 15%, а їх знешкодження знаходилося в межах 0,4% [99].

Тверді побутові відходи. За офіційними даними, щорічно утворюється близько 11 млн.т твердих побутових відходів (ТПВ) або 0,3-0,5 т твердих побутових відходів на душу населення (у промислових регіонах і у великих містах ця величина досягає 0,9-1,2 т, що перевищує в 2,5-3 рази санітарні норми (0,2- 0,3 т/особу за рік)). У них міститься біля 3,3 млн.т паперу й картону, 0,6 млн.т текстильних матеріалів, біля 0,7 млн.т полімерів, біля 4,4 млн.т харчових відходів, 0,6 млн.т чорних і кольорових металів, 0,8 млн.т скла. У середньому використовується не більше як 20% маси твердих побутових відходів, що щорічно утворюються. Обсяг накопичених твердих побутових відходів визначити складно через відсутність даних з інвентаризації звалищ і полігонів. За досить приблизною оцінкою він перевищує 60 млн.т [99].

Основними причинами великого утворення обсягів твердих побутових відходів є висока відходність усіх процесів забезпечення життєдіяльності, низька якість споживчих товарів і обслуговування, велика кількість одноразової тари і упаковки, що імпортується разом із товаром, низька частка багаторазової тари й упаковки.

Солоні води. В Азовське і Чорне моря щорічно скидається через річки біля 140 млн.м3 солоних вод із дренажів шахт і кар’єрів, з них із району Кривого Рогу – біля 80 млн.м3 і Донецького басейну – близько 50 млн.м3.

Середня солоність шахтних вод досягає 20-23 г/л. Солоність вод з глибоких шахт перевищує 90 г/л (у 3 рази більше, ніж у морській воді). Усього близько 30 млн.м3 вод мають солоність більшу ніж у морській воді.

Зі стічними водами в моря скидається не менше як 1,5 тис.т нафтопродуктів, 2 тис.т хлоридів, 60 тис.т нітрату, 70 тис.т органічних речовин, кілька тисяч тонн солей цинку, хрому та інших металів.

Зберігання відходів. Під звалищами, відвалами, відходо- і хвостосховищами зайнято більше ніж 180 тис га. Із них біля 4 тис. га було під врахованими звалищами і полігонами твердих побутових відходів.

На території країни існує більше 4,4 тис. звалищ, полігонів і сховищ відходів. У їх числі було більше як 2,7 тис полігонів для зберігання промислових відходів із загальним обсягом біля 2 млрд.м3 (за офіційними даними). Близько

138

66% цих полігонів з різних причин не відповідають санітарно-гігієнічним і технічним нормам безпеки (наприклад, немає надійної гідроізоляції, не забезпечуються розміри санітарно-технічної зони, відсутні необхідні шляхи для під’їзду транспорту). У більше ніж 4,7 тисячах складів і 119 централізованих державних сховищах складовані пестициди. Як правило, ці місця зберігання відходів не відповідають нормам безпеки. Із загального числа сховищ і звалищ біля 2,2 тис. з них є санкціонованими, а інші є “дикими” звалищами. У сільській місцевості частка несанкціонованих звалищ в загальній їх кількості перевищує 85%.

Понад 80% місць складування і накопичення відходів не відповідають вимогам екологічної безпеки і перебувають в незадовільному стані. Більшість полігонів і сховищ відходів уведено в дію 10-20 або більше років тому, і нині вони переповнені. З їх загальної кількості проектну документацію мають 23%; а спостережними свердловинами обладнані тільки 5%. У більш ніж двох третинах від кількості сховищ різні промислові відходи перемішані один з одним або навіть з ТПВ. У країні немає полігонів для поховання найбільш небезпечних промислових відходів (1 і 2 класу небезпеки); що повністю відповідають технологічним і санітарно-гігієнічним вимогам. Немає спеціалізованих заводів для переробки токсичних промислових відходів.

За різними варіантами розвитку металургії в Україні за рахунок використання накопичених залізорудних шлаків стане можливим протягом 50 років забезпечувати зниження витрат мінералів, вилучених із надр, на 75%, а нарізну мінералоємність машин (і обладнання) зменшити на 45%.

Нині в державі переробляється 4% використаної тари та інших відходів – це у 40 разів менше, ніж, скажімо, у Німеччині. А між іншим, накопичені тверді відходи поглинули в Україні понад 1,6 млн. квадратних кілометрів території (для прикладу, це одна десята частина Івано-Франківщини) загалом придатної для господарського використання. Слід зазначити, що Україна перетворена на велетенський європейський смітник6. Ми вже дійшли до критичної межі, коли зволікання з переробкою відходів може викликати екологічну катастрофу.

У розвинутих країнах переробка відходів – це ціла індустрія, що функціонує за останнім словом науки і техніки. У Німеччині, яка є лідером у цій галузі, до системи сортування відходів ішли двадцять п`ять років. За порушення встановлених правил карають штрафами. Крім того, якщо мешканці будинку відсортовують сміття, вони не платять нічого за вивезення. Так, починаючи з дрібного, в Німеччині утилізація і переробка відходів перетворилась на окрему галузь економіки, в якій нині працює 240 тисяч осіб, а річний обіг становить 40 мільярдів євро.

Відходи формують навколишнє середовище на сорок років уперед. У найближчому майбутньому цей чинник тільки посилиться. Навіть якщо зупинити виробництво в Україні (що, звичайно, нереально), негативний вплив величезної

6 Наприклад, Угорщина припинила виробництво засобів захисту рослин і мінеральних добрив (завозить їх з України), тому що заходи щодо зниження екологічного навантаження на навколишнє середовище обійшлися б дорожче.

139

маси накопичених промислових відходів буде тривати. Оскільки споживання продукції і послуг неможливо припинити, так само як і неможливо всі поточні відходи вивозити за межі країни, то вони, зокрема, тверді побутові відходи, будуть нагромаджуватися.

Разом із тим відходи можуть бути величезним, надійним і високорентабельним джерелом різноманітних матеріальних ресурсів.

6.2. Роль науково-технічного прогресу (НТП) у ресурсозбереженні

Раціоналізація використання ресурсів природи — один із найважливіших аспектів підвищення соціально-економічної ефективності народного господарства. Зростання випуску кінцевої продукції повинне поєднуватися зі зменшенням обсягу ресурсів, що витрачаються на її одиницю.

В основі техніко-економічних заходів, що здійснюються для раціоналізації використання природно-сировинних ресурсів, лежить науково-технічний прогрес. Створюється сучасна матеріальна база всього циклу виробництва від видобутку ресурсу до його споживання у вигляді готової продукції, науковотехнічний прогрес виступає як засіб вирішення протиріччя між зростаючими потребами суспільства у природних ресурсах і обмеженими можливостями природи щодо їх відтворення і запасів.

Тут можна виділити кілька аспектів [6].

По-перше, підвищення ступеня вилучення корисних копалин із надр землі; по-друге, комплексна переробка, утилізація всіх компонентів сировини, що добувається; по-третє, скорочення втрат ресурсів при їхньому доведенні до споживача й особливо при переробці в готовий продукт, використання відходів промислового характеру; по-четверте, удосконалювання структури споживання ресурсів на ті чи інші потреби, економія ресурсів і виробів із них у споживанні, утилізація відходів, що утворюються в населення; по-п'яте застосування нових видів енергії і матеріалів.

Економічний розвиток України на шляху до ринкових відносин викликає необхідність широкого використання науково-технічних досягнень: створення технологій, що не завдають шкоди природі, розвиток нових енерго- і ресурсозберігаючих, мало- і безвідхідних технологій, використання невичерпних джерел енергії (водних, геотермічних, сонячних), повторне використання ресурсів, утилізація відходів, розвиток біотехнологій.

Зараз в Україні зберігається екстенсивний тип розвитку економіки, що призводить до нераціонального природокористування, у тому числі до загострення проблеми управління промисловими відходами. Багаторічна енергетич- но-сировинна спеціалізація і низький технологічний рівень промисловості України віднесли до числа країн із високими показниками утворення і нагромадження відходів (табл. 6.1) [144].

Низький рівень використання відходів (у середньому 10–15%) призводить до їх нагромадження (до теперішнього часу в Україні накопичено більше 4,3

140

млрд.т відходів, у тому числі 17,5 млн.т високотоксичних відходів 1 і 2 класу небезпеки).

Для України розробка і реалізація екологічно чистих технологій стали життєво необхідними.

Перехід економіки України до маловідходних та безвідходних вироб-

ництв. У її рамках науково-технічний прогрес дозволяє повніше використовувати сировинні ресурси в основних технологічних процесах.

Згідно з рішенням Європейської економічної комісії ООН і Декларацією про маловідходні й безвідхідні технології, що прийнята в 1979 р. на Нараді з питань загальноєвропейського співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища, безвідхідна технологія являє собою практичне застосування знань, методів і засобів для того, щоб у рамках потреб людини забезпечити найбільш раціональне використання природних ресурсів та захист навколишнього середовища.

Таким чином, безвідхідна технологія – метод виробництва, у межах якого вирішується подвійне завдання: раціональне використання сировини, зниження обсягів викидів забруднюючих речовин чи викидів у навколишнє середовище.

Перший ступінь переходу до безвідходних технологій припускає мінімальні витрати сировини й матеріалів на одиницю продукції.

Другий ступінь забезпечує теоретичний і технічно досягнутий мінімальний обсяг відходів унаслідок використання відходів як вихідної сировини. Другий ступінь переходу до безвідхідних технологій припускає використання різних відходів і побічних продуктів – їх перетворення у вихідну сировину для вироблення корисних виробів. Нині на кожного жителя Землі щорічно добувається близько 20 т сировинних ресурсів, з яких тільки кілька відсотків переходять у кінцевий продукт, а інша маса перетворюється у відходи.

141

Третій ступінь переходу до безвідхідних технологій повинен полягати у створенні замкнутої системи виробництва і споживання. Мова йде про замкнуті цикли випуску продукції й її використання, які повністю утилізують основну сировину і не виробляють відходи, що виходять за межі циклу.

Нині, на практиці, такий перехід не здійснено. Лише щодо окремих підприємств умовно можна говорити про дотримання принципів третьої стадії безвідхідності, для реального здійснення якої вимагаються нові технічні рішення й їх економічна ефективність. Гадаємо, що у зв'язку з цим в перспективі перехід до третього ступеня безвідходності буде пов'язаний із поєднанням науковотехнічних й організаційно-економічних заходів, спрямованих на створення замкнутих систем і потоків сировини та поверненням спожитих речовин і відходів назад у систему. Такий перехід, можливо, було здійснено на базі територіа- льно-виробничих комплексів, тобто сукупності підприємств, пов'язаних між собою або спільним використанням сировинних ресурсів, або послідовністю етапів їхньої обробки. При цьому всередині таких комплексів налагодяться зворотні зв'язки: відходи одних виробництв стануть ресурсами інших. Подальший прогрес у цій сфері пов'язаний із поступовим переходом до цілком безвідхідних замкнутих циклів виробництва, у рамках яких можна буде вирішити завдання повної сировинної переробки та ліквідації її шкідливих наслідків. При цьому принцип безвідхідності повинен бути поширений на всі етапи руху природних ресурсів: видобуток, транспортування, переробку сировини й споживання готового продукту з неї.

Поступовий перехід до комплексів маловідходного й ресурсозберігаючого виробництва, “комплексування виробництва” дозволяють значно знизити навантаження на навколишнє середовище, особливо на регіональному рівні. Сучасні технології, заміняючи застарілі й природомісткі, дають можливість істотно зменшити кількість розроблювальних родовищ, зберегти для майбутніх поколінь запаси вичерпних, невідтворювальних природних ресурсів. Про гігантський потенціал маловідходних технологій свідчать такі цифри: зараз через недосконалість технологій видобутку в землі залишається до 70% нафти, 30% вугілля, 20% залізної руди та інших корисних копалин.

Уруслі цього напряму знаходяться й заходи для реконструкції підприємств. Заміна фізично і морально застарілого устаткування на нове, більш прогресивне дозволяє одержати істотну економію багатьох видів ресурсів, інвестицій, підвищити якість продукції тощо.

Улітературі зустрічаються й інші терміни, наприклад, «безвідхідна технологічна система» (БТС). Під БТС розуміємо таке окреме виробництво або сукупність виробництв, у результаті практичної діяльності яких не здійснюється негативний вплив на навколишнє середовище. Під визначенням «безвідхідна технологія» маємо на увазі не лише тільки виробничий процес. Це поняття торкається і кінцевої продукції, що повинна характеризуватися:

- тривалим терміном слугування виробів; - можливістю багаторазового використання; - простотою ремонту;

- легкістю повернення у виробничий цикл або переходу в екологічно нешкідливу форму після виходу з ладу.

142